Українці звикли, що "крадуть усі"

У 2011 році, за даними неурядової організації Transparency International у світовому рейтингу рівня корупції Україна посіла 152 місце із 187 можливих. За рік ми втратили у показниках аж 16 позицій і стали на один щабель із країнами Африки.

Така статистика посприяла тому, що проблема боротьби із корупцією стала "фішкою" передвиборчих програм одразу кількох партій.

Найвідвертіші обіцянки роздають комуністи. Гасла 100-річної давнини – "заводи- робітникам", "землю – селянам" – не зважаючи на термін давності, працюють бездоганно.

На прохання ТСН.ua конкретизувати, як саме головний комуніст країни Петро Симоненко збирається повертати країну народові, той відповів, що у програмі усе сказано і побажав успіхів у її вивченні.

Натомість, член фракції КПУ Олександр Голуб погодився проілюструвати усі переваги комуністичних планів на майбутнє держави. Він волів би дати можливість місцевим радам, Верховній Раді - тобто народові - через своїх представників контролювати владу. Таким чином, на його думку, люди стануть ближче до влади.

Другий момент, на який звертає увагу комуніст, - повернення, згідно з законом про націоналізацію, у народну власність стратегічних підприємств і об'єктів, якими є металургія, енергетика, зв'язок, транспорт. "Це дозволить державі наповнювати бюджет і виконувати такі соціальні зобов'язання як охорона здоров'я, освіта, інші", - коментує він.

"У нас на пальцях однієї руки можна порахувати нові підприємства, що були створені протягом останніх 20-ти років. У контексті націоналізації йдеться про ті підприємства, які свого часу були побудовані державою", - конкретизує Голуб.

Але націоналізація, в уявленні сучасних комуністів, не означає цілковиту відмову від іноземних інвесторів чи вітчизняного приватного капіталу. "Просто контрольний пакет акцій повинен залишатися у держави, відповідно й левова частка прибутку також надходитиме державі".

Важливим пунктом  у своїй програмі комуністи називають також реформу судової системи.

Крадуть усі

Свій шлях до верховенства права в економічній сфері пропонує партія Віталія Кличка "УДАР".

"Ми готові і беремо на себе відповідальність стати центром антикорупційної коаліції в новій Верховній Раді", - запевнив третій номер "УДАРу" Валентин Наливайченко.

Павло Розенко, провідний експерт з соціологічних питань Центру ім. Разумкова і теж кандидат в народні депутати від "УДАРу", констатує, що "в нас є доволі спокійне" сприйняття корупції.

"Щоденно ЗМІ нам наводять факти корупції у вищих ешелонах влади, але це сприймається без особливого обурення. Наше "побутове" гасло "крадуть усі" стримує розвиток держави", - стверджує він.

Павло Розенко розповів, що базовий закон, який УДАР пропонує, це створення антикорупційного бюро розслідувань – "органу, який не залежить від усіх гілок влади як конституційно, так і фінансово,  який матиме можливість перевіряти сигнали і здійснювати відповідні кроки по виявленню корупціонерів і через відповідні судові органи відсторонювати їх від посади та притягати до кримінальної відповідальності. Така незалежна структура повинна бути сформована в Україні".

Павло Розенко стверджує, що ніколи у корумпованій державі не буде нормального соціального захисту населення, не буде достойного рівня заробітних плат і пенсій, бо гроші з держбюджету не доходять до звичайної людини.

"Зараз уряд, звітуючи про свою роботу, перелічує, скільки за кошти держбюджету ним побудовано кілометрів доріг, мостів, інших об'єктів. Але жодним словом не говорить про те, що вартість цих об'єктів фактично в декілька разів більша, ніж у наших європейських сусідів",- наводить він приклади корупційних дій, що стали для України звичним сьогоденням.  

"Те ж стосується і системи охорони здоров'я: кілька тижнів тому надходили дані про організацію тендерів у цій системі, коли 90 млн грн. отримає фірма-постачальник, яка жодного відношення до виробництва ліків не має, а є лише посередником, і 80% уставного капіталу якої знаходиться на Кіпрі. Таким чином, у Мінздоров'я сьогодні закачуються величезні гроші, але до людей вони не доходять", - резюмує Розенко.

Ще один інструмент, що пропонується практично усіма учасниками виборчих перегонів, – це публічне декларування доходів високопосадовцями і членами їх родин, причому з обов'язковим з декларуванням витрат.

"Норма про декларування видатків, яку анонсує Партія регіонів має досить високу межу, до якої видатки можна не декларувати – 150 тис. грн. Вона має бути пониженою, покупки чи подарунки вартістю,скажімо, 50 тис. грн. повинні декларуватися і оприлюднюватися", - пропонує пан Розенко.

Комуністи планку ціни пропонують перенести ще нижче. "У разі покупки чиновниками і членами їх родин речей вартістю більше, ніж 30 тисяч гривень, видатки повинні декларуватися, податкова повинна перевіряти, звідки в них така власність, - говорить Олександр Голуб. - Більш того, такі покупки повинні оплачуватися не готівкою, а через банківські карти, аби можна було відслідкувати можливі корупційні схеми. Скажімо, на Заході сьогодні неможливо придбати автомобіль за готівку".

Із чого почати?

Найголовнішим, на думку Павла Розенка, у подоланні корупції є, крім відповідного законодавства, політична воля та готовність суспільства до змін. "Очолити боротьбу з корупцією має влада, бо тут головне – наявність політичної волі для послідовних і системних дій. А на владу натиснути повинно суспільство, і обирати потрібно таку владу, яка б реально боролася з корупцією у всіх її проявах, - стверджує експерт.

"Ми сьогодні спостерігаємо ситуацію, коли корупція проникла у всі сфери нашого життя, і ми переслідуємо дві цілі: очистити владу від корупції, розворушити, власне, суспільство – створити в ньому атмосферу несприйняття корупції", - каже він.

Валерій Гладкий додає до цього: "Якщо рейтинг рівня корупції ставить Україну на останні місця, значить потрібно з цим явищем боротися. Потрібно опитати населення, де в нас найбільше проявів корупції, й починати саме з них".

Він вважає, що потрібно раціонально використовувати та вдосконалювати ті інститути, які ми вже маємо. "По-перше,  нам вкрай необхідно проводити судову реформу", - говорить експерт.

А от створення нового антикорупційного  органу, на його думку, не є вирішенням проблеми.

"Можна, звичайно, створити орган, що нікому не підпорядкований. Потім прийдеться й для нього придумувати орган нагляду", - говорить експерт.

"Я вважаю, що економічна люстрація та інші подібні до цієї заяви у наших реаліях – це популізм. Якщо підходити до вирішення проблеми осмислено, то варто відштовхуватися від рейтингу умов ведення бізнесу. У нас найгірші місця у частині, що стосуються умов сплати податків, причина цього в тому, що надзвичайно багато часу бізнесменами витрачається на виконання податкових зобов'язань. Звідси наступний пункт – необхідно модернізувати систему адміністрування податків", додає він.

З приводу уникнення проявів корупції в процесі приватизації  підприємств Валерій Гладкий говорить: "Можна, звичайно, влаштувати  спектакль продажу приватизаційних об'єктів по телевізору. Але вважаю, що це не піде на користь справі.  Найперша умова – це виписування таких умов конкурсу на приватизацію, щоб вони були усім зрозумілими. До того ж, нам зразу потрібно з'ясувати, що ми хочемо від приватизації – лише профінансувати бюджетний дефіцит чи  дати підприємству нове життя, зробити його прибутковим".

"Або закон поганий, або його правозастосування неадекватне"

Трохи більше року тому в Україні був схвалений Закон "Про основи попередження та протидії корупції". Аби зламати той стереотип, що корупція є в нашій країні "цементуючим фактором" - адже лікарям, вчителям, іншим бюджетникам без нелегітимних спонсорів у особі пацієнтів, учнів та їх батьків проіснувати на зарплатню, що платить держава неможливо -  діючий нині закон передбачає тим, хто "бере" і тим, хто "дає", однакову моральну відповідальність.

Причому,  фізична особа відповідає не тільки за надання неправомірної вигоди посадовій особі, а й просто за пропозицію такої. Правопорушенням є пропозиція як державному чиновнику, так і посадовій особі юридичної особи приватного права.

Згідно цьому закону, "угода, здійснена внаслідок корупційного правопорушення, є нікчемною",  цього навіть не потрібно визнавати у суді. 

Кандидат юридичних наук Данило Гетманцев називає цей закон кращим за попередні антикорупційні, але далеко не досконалим.

"Його недосконалість, а також небажання більшості людей при владі якісно змінити ситуацію, породжують небезпідставні сумніви в ефективності нових антикорупційних норм. Адже ключ до зменшення корупційних проявів — не стільки в репресивних, примусових заходах держави, скільки в особистому прикладі некоруп­ційної поведінки середньої і вищої управлінської ланки державного апарату, в особистому прикладі впровадження поведінкових стандартів державної служби", - пише він в одному з видань, аналізуючи закон.

Як свідчать дані українського рейтингу за версією Transparency International , ухвалення цього законодавчого акту до позитивних змін не призвело. Генеральний директор Бюро економічних і соціальних технологій Валерій Гладкий резюмує з цього приводу: "Висновок – або закон поганий, або його правозастосування неадекватне". 

Неймовірні приклади для України

Безумовно, корупція – це явище притаманне і країнам з розвиненою демократією. Але реакція суспільства та й поведінка самих корупціонерів там дуже відрізняється від того, що ми звикли спостерігати в Україні.

У лютому цього року за власним бажанням пішов у відставку президент Німеччини Крістіан Вульф. У його біографії було викрито факт, що він узяв приватний кредит на придбання будинку під 4% річних у той час, коли середня іпотечна ставка того року в Німеччині складала 4,6%.

Вульф вибачився перед співвітчизниками за свою поведінку, а також за те, що чинив тиск на пресу аби вона не розголошувала інформацію про кредитний скандал.

П'ятьма роками раніше японський міністр сільського господарства Тосікацу Мацуок повісився в день, коли повинен був перед парламентським комітетом у фінансових справах відповідати на питання про отримання ним грошей у вигляді внесків на політичні потреби від ряду компаній.

В українських реаліях "відкатів" та дерибану держбюджету нашим чиновникам такі вчинки зарубіжних колег здаються незбагненними.

У рейтингу того ж таки Transparency International  однією з країн, де  рівень корупції найнижчий, є Фінляндія. Там за рік розглядається 2-3 справи хабарництва чиновників.

До речі в Кримінальному кодексі Фінляндії слово "корупція" навіть не згадується. Натомість йдеться про хабарництво чиновників, яке карається від штрафу до ув'язнення терміном до чотирьох років.

Крім судових та правоохоронних органів, контроль за дотриманням антикорупційних норм у фінів здійснюють канцлер юстиції та омбудсман парламенту, які призначаються президентом республіки, але повністю незалежні, у тому числі, і один від одного, у своїй діяльності. Для розгляду обвинувачень проти вищих посадових осіб там існує Державний суд, який скликається в міру необхідності, але діє на підставі встановлених конституцією країни правил. Він може також розглядати обвинувачення проти президента країни.

Цим судом у 1993 році було відсторонено з посад двох депутатів парламенту, яких звинувачували у сприянні банкам, де вони брали кредити для особистих потреб.

Позитивні історії подолання корупції спостерігалися також у Італіі, Гонкогу, Сингапурі. Та чи продовжить Україна цей перелік?