Професор І.Монолатій про Відповідальність та прагматизм у німецькому політичному житті

Недавно з Німеччини повернувся професор кафедри політології Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, доктор політичних наук Іван Монолатій, який став цьогорічним переможцем у конкурсі найкращих рецензій на 100 німецьких книжок від Ґете-інституту в Україні.

Перемога івано-франківського науковця була зовсім не випадковою, адже її підґрунтям є давній фаховий інтерес рецензента до німецької культури, історії та політичного життя Німеччини. Нагадаємо, що І.Монолатій ще 2001 р. захистив докторат в Українському Вільному університеті у Мюнхені на тему «Німці у Галичині (кін. XVIII - поч. ХХ ст.)».

Сьогодні розмовляємо з Іваном Монолатієм про його враження від перебування в Німеччині, триб життя її громадян, промоцію німецької культурної складової в світі і т. ін. з проекцією цього на українські реалії.

- Хто цього року став стипендіатом Ґете-інституту в світі?
- Я з України і 12 представників з Австралії, США, Бразилії, Португалії та інших країн. Це була мала збірна світу, яка прибула до Німеччини підвищувати свій мовний, мовно-фаховий і рівень розуміння німецької культури як такої. Особливі акценти ставилися на сучасному її розвитку, на що й була розрахована культурна програма. Від 8.30 до 13.00 група займалася мовними курсами, по їх закінченні відбувались різні культурні заходи.

Ми побачили здорову зацікавленість німецького народу до пізнання його культури серед інших народів. Нагадаю, що Ґете-інститут як німецька освітня інституція є своєрідним потужним промоутером та пропагандистом своєї мови і культури в світі. На жаль, в Україні за 20 років незалежності подібної до нього інституції не створено, хоч вона давно мала би постати за доброї волі влади, оскільки пропаганда власної культури у світі - питання державної ваги, національної безпеки і престижу на міжнародній арені. Більше того, на державному рівні в цьому сенсі ми не маємо навіть малих кроків, а могли б ініціювати створення, скажімо, аналогічного до Ґете-інституту - інституту Шевченка. В той час така самодостатня країна, як Німеччина, цілеспрямовано пропагує німецьку культуру, німецьку історію, німецьку мову, передусім, як одну зі світових мов.

- У культурній програмі в Німеччині вас щось вразило?
- Так, група слухачів і стипендіатів мала нагоду відвідати бундестаг. До речі, в цей час на відстані 10 метрів друга особа в німецькій державі - президент бундестагу д-р Норберт Ламмерт проводив прес-конференцію, ніхто не обмежував нашого права участі в дискусії, ми могли теж поставити запитання цій людині. Я себе зразу подумки запитав, чи можливо таке в Україні чи на пострадянському просторі?.. Впадає у вічі простота внутрішнього оздоблення німецького парламенту, як і прозорість роботи депутатських фракцій. Ми відвідали їх декілька, зокрема і фракцію, яку представляє Анрела Меркель. Скромне приміщення, на стінах жодних прикрас, дерев’яний хрест, очевидно, для підкреслення сповідування християнсько-демократичних цінностей. Під час спілкування депутати виявилися привітними у відповідях на наші запитання і цікавилися життям країн стипендіатів.

А в університеті ім.Гумбольдта, якому недавно минуло 200 років, впадає в око невимушеність атмосфери. Незважаючи на те, що університетське середовище апріорі є консервативним, воно залишається завжди новаторським у сенсі ідеєтворення та вироблення певних рецептів для суспільства. Подібну до цього ситуацію я побачив і в Берлінській державній бібліотеці, яка нині реконструюється. Це вільний доступ до різних книжкових фондів, зазвичай без огляду на вік книжок, і доступ до інтернету. Там спрощена процедура: потрібні реєстрація і читацький квиток, і ти можеш затребувати будь-яку книжку чи документ і займатися наукою. Особисто я як стипендіат Ґете-інституту міг спокійно користуватися фондами. Тобто виглядає так, що сама адміністрація будь-якого освітнього, бібліотечного чи музейного закладу зацікавлена в тому, щоб у неї було якомога більше дослідників, і не лишень з Німеччини, а й з інших країн світу.

- Як етнополітолога, тебе, напевно, зацікавила німецька поліетнічна модель суспільства?
- Особливо міжетнічна взаємодія та міжкультурна комунікація, які найбільше простежуються в сенсі німецько-турецької взаємодії. Сучасний Берлін можна розглядати як новітній європейський Вавилон, де мирно співіснує велика кількість націй, народностей і релігій. Дуже важко зразу відчути взаємовплив такого розмаїття культур, як, очевидно, й те, що таким організмом доволі складно керувати, що визнають самі німці. Однак це їм вдається попри те, що у них найбільша у світі турецька діаспора, яка налічує три мільйони осіб. Але чомусь там не виникає питання встановити якусь ефемерну регіональну мову чи надати хоч якісь преференції іншій мові, аніж єдиній державній. Кожна етнічна спільнота знає свої права, але й знає обов’язки перед Німецькою державою. Все відбувається чітко і просто. Хоча є окремі квартали міста, окремі дільниці, де є в більшості абсолютно інше за етнічним і релігійним складом населення. Там на вулицях я не побачив великої кількості поліцейських чи їхніх машин.

- Що з науково-освітнього досвіду Німеччини ти б хотів адаптувати в наш науковий простір?
- Модернізація науково-освітнього процесу. Ми вже давно про це всі мріємо, і немає жодного політика чи освітянина, який би про це не говорив... Те, що такі кроки у нас поволі все ж роблять, є, безумовно, доконаним фактом. Але на міжнародних ринках праці та інтелектуальної власності український продукт, як на мене, не є повною мірою впізнаваний і затребуваний. Наших науковців не завжди розуміють, у багатьох випадках через їхнє незнання іноземних мов, через відсутність хоча б певної промоції результатів наукових досліджень, відсутність постійної електронної комунікації між нашими науковцями. У західному світі все відбувається набагато простіше: це і система спрощених грантів для науковців, це і система цільової підтримки того чи іншого наукового проекту та його реклами не лишень на рівні ВНЗ, а й на рівні таких самих базових інституцій, як і відповідної промоції в суспільстві.

- Як політолог, який неодноразово брав участь у різних політичних проектах, що використав би ти з німецької системи на нашій політичній кухні?
- Відповідальність влади і можливість ротації політичних еліт. Наші політичні еліти нагадують законсервовані бляшанки з невідомо якою рибою, хоч упізнаваними старими наклейками. На жаль, серйозних ініціатив, які би кардинально мали змінити ситуацію в Україні, і сил, які би взяли на себе відповідальність за ці зміни, ми не бачимо. На відміну від нашої, на німецькій політичній кухні ці два складники присутні, як і ще один суттєвий момент політичного життя Німеччини - простий, дієвий і зрозумілий для всіх механізм відкликання депутата через місцевий референдум. Більше того, якщо є вотум недовіри до будь-якого політика чи політичної сили, то зразу на них реагують всередині самої політичної партії чи фракції або на урядовому рівні. Як хрестоматійну ілюстрацію для майбутніх політологів наводять тепер часто випадок, коли міністр оборони летів державним літаком на побачення зі своєю майбутньою дружиною. Наступного дня його заява про відставку була покладена на стіл канцлерові Німеччини. Знову ж таки випадок з президентом, коли на його останню промову не прийшла більша частина німецького політикуму, яка поважає себе. Чи можливо таке в Україні? Це швидше риторичне запитання. У них легка підозра в можливому плагіаті - як це було з міністром оборони - автоматично також тягне за собою негайну відставку, оскільки це може завдати непоправної шкоди і ганьби тій політичній партії, членом якої є такий політик. Відбувається автоматичне очищення від таких сумнівних політиків. І якщо про таке очищення часто-густо пишуть німецькі ЗМІ, зрозуміло, що й «темних» конячок у німецькій політиці вистачає. Хоча думки щодо того, чи слід ставити до політиків суворіші вимоги, ніж до простих громадян, дуже розходяться.

- Інакше кажучи, впадає в око вибудувана система стримувань та противаг у політичному житті держави...
- Така політична система, звичайно, не допускає зазначених вище випадків, постійно дуже серйозно проводиться моніторинг і аналіз поточної ситуації. Власне, тому й бачимо в Німеччині не пихатих політиків, а людей, які завжди готові йти на контакт із простими людьми, які дають цілком тверезі пояснення своїм словам і вчинкам і які не бігають з фракції у фракцію, подібно до наших ганебних «тушок». Там таке бігання неможливе в принципі. Знову ж таки переважна більшість німецьких депутатів однозначно дотримується встановлених норм поведінки. А стосовно тих, хто цього не робить, відчутна допомога надходить з боку ЗМІ, які насправді є серйозним барометром щодо відповідальності політиків у їхньому суспільстві.

- На твою думку, що в цій системі найважливіше?
- Все-таки, думаю, передусім це процес виховання політиків самою політичною партією. Адже, окрім політичної діяльності, будь-яка політична партія займається професійним вишколом і скрупульозним добором своїх кадрів. Наприклад, щоб прийти на посаду депутата земельного парламенту чи парламенту німецької федерації, спершу відбувається серйозне навчання потенційних кандидатів - членів політичної партії. Я вже мовчу, що існує між ними доволі велика конкуренція, оскільки в майбутньому потрібно відповідати за свої слова. Це на противагу українському політикуму, де взагалі немає поняття політичної відповідальності як такої. Соціологія показує, що наші громадяни дуже рідко голосують за одну і ту ж саму політичну силу впродовж кількох виборчих термінів, що свідчить про відсутність у країні здорової політичної конкуренції. Це швидше українська особливість: голосувати серцем, а не розумом. На відміну від нашого, німецький політичний простір абсолютно прагматичний до сучасних проблем, які постають і перед Євросоюзом, і всередині країни.

- І декілька слів про моральну складову німецького політикуму, про «muss sein».
- Як на мене, унікальним явищем є те, що в сучасній Німеччині загалом не побачимо великої кількості політичних пристосуванців чи, скажімо, «людей без політичних властивостей».

Думаю, не даремно теперішній федеральний президент - легендарний східнонімецький правозахисник і пастор Йоахім Гаук отримав величезний кредит національної довіри - понад 80%. До речі, цікавий факт: і у Меркель, і в Гаука батьки були священиками. Німецький політикум передусім знає, що він представляє волю всього народу й відстоює інтереси всіх громадян у політичному процесі. Це означає насамперед відповідальність... Тобто славнозвісне «Ordnung muss sein!» - «Порядок мусить бути!» реально присутнє і відчутне в усіх формах суспільного життя і невіддільне від моральних імперативів. Схоже, що шлях нашої держави до аналогічного розуміння буде ще довгий і тернистий.