Більшість українців не люблять свою роботу

Щоранку менеджер по рекламі Ганна прокидається о 7.30,  щоб встати і йти на роботу. "В принципі, зарплата у мене за нинішніми мірками нормальна. Але мені там просто морально дуже важко. Я вже давно перезріла цю роботу", - зізналася вона в розмові ТСН.ua.

Ганна вважає, що гідна більшого. Втім, звільнятися поки не поспішає. Мовляв, в іншому місці можливо не отримає і цього.

У своїй нелюбові до роботи Анна не самотня. За результатами опитування, проведеного рекрутинговою компанією "HeadHunter", дуже багато українських офісних працівників не люблять свою роботу. Лише 14,72% опитаних завжди щасливі на роботі, 37,4% - іноді, 17,16% - ніколи, а 8,12% зізналися, що працюють заради грошей. Кожен п'ятий взагалі не зміг відповісти.

Не менш гнітюча статистика і у сайту rabota.ua - 41 відсоток українців на роботі не тримають ні посада, ні зарплата. Тільки 16% однозначно не збираються міняти "шило на мило", втім 13% зізнаються, що покинуть насиджене місце при першій же можливості.

Насправді, це  не лише українська проблема. Світовий "офісний планктон" переживає ті ж проблеми, що і наші співробітники. За даними компанії Kelly Global Workforce Index, яка провела опитування 170 тис. респондентів в 30 країнах світу, більше третини працюючого населення в світі готові змінити місце роботи. В Європі, Америці і Азіатсько-Тихоокеанському регіоні люди готові до змін для підвищення почуття власної значущості. Росіяни погоджуються міняти роботу на користь кращої зарплати і кар'єрного зростання.

Найвищий рівень незадоволеності серед співробітників в Європі - 43% опитаних заявили про те, що часто замислюються про бажання змінити місце роботи. На Американському континенті подібні настрої присутні лише у 28%, і лише 9% налаштовані на зміни в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Начальник-феодал

Але на думку соціального психолога Олени Лещинскої, в української нелюбові до роботи є своя специфіка.

"У нас за останні 20 років в робочих колективах все більше проявляються феодальні відносини - зловживання своїми повноваженнями з боку начальства. Коли начальник забуває, що у нього є обмеження і поводиться по відношенню до підлеглих як феодал. Управляє не тільки робочим часом, а й особистим. Благо, мобільні телефони та всілякі гаджети дозволяють зараз керівникам турбувати своїх підлеглих у будь-який час доби", - констатує Лещинська.

"Ми проводили дослідження, які проявили дуже цікаві речі, - зазначає в розмові з ТСН.ua директор з розвитку HeadHunter Україна Тетяна Топчій. - Значна частина респондентів констатувала, що начальники на них кричать і підвищують голос. В принципі - це насильство над особистістю".

Але все ж, заради справедливості, треба відзначити, що далеко не всі українські начальники - невдячні самодури. "Корпоративна культура дуже сильно відрізняється в залежності від бізнесу. Одна справа виробнича організація, де практично повинен бути армійський порядок і дуже чітка ієрархія підпорядкування, інша справа - сучасні компанії, де є більш гнучка жива корпоративна культура. Наприклад, IT-компанії, де керівники проектів часто молодші, ніж підлеглі. Там можуть бути стосунки на рівних, коли начальник - друг і партнер", - зазначає Топчій.

Не зарплатою єдиною

Що ж має робити роботодавець, щоб підвищувати лояльність співробітників компанії?

На думку експерта, просте збільшення зарплати не може гарантувати того, що співробітник залишиться в компанії: завжди знайдеться хтось, хто зможе запропонувати такі ж умови, і при цьому зацікавити широким спектром завдань, інноваційними проектами, більшою залученістю і відповідальністю за кінцевий результат.

"Треба не стільки підвищувати зарплату, скільки створювати умови для роботи групи в цілому - цеху, редакції, відділу. Насправді, люди не хочуть кудись переходити. Туди, де вони не знають, які будуть стосунки, - розмірковує в розмові з ТСН.ua директор соціологічної служби "Український барометр" Віктор Небоженко. - Дуже часто кажуть: так, грошей багато платять, але всі одне до одного ставляться погано. А тут добре, тут я всіх знаю, хоч і менше платять. Особливо це характерно для жіночих колективів".

На думку Олени Лещинскої, головне правило корпоративної культури - в компанії не повинно бути священних корів. "Якщо керівник поводиться таким чином, що в компанії є священні корови і порушуються принципи справедливості, тоді лояльність співробітників буде знижуватися", - каже фахівець.

Справа свого життя

Насправді, незадоволеність власною роботою - дуже тривожний дзвіночок, адже, на думку психологів, саме цей фактор є основною причиною незадоволеності своїм життям в цілому. Але є чимало людей, які, з одного боку, ненавидять свою роботу, а з іншого, бояться щось змінити в своєму житті.

На думку Тетяни Топчій, одна з основних проблем українців - це неуважність до своїх внутрішніх потреб. Не закладено механізм того, що потрібно шукати роботу, яка буде приносити задоволення.

"У нас взагалі немає такого поняття як профорієнтація. В результаті люди не орієнтовані на те, щоб шукати справу свого життя. Або не готові визнавати той факт, що те, що вони роблять, вони повинні любити", - каже вона.

Як знайти своє покликання? Мабуть, тут не може бути простої, однозначної відповіді. Тут не має чіткого рецепту. Але в цьому плані дуже показовою може бути історія постановника мюзиклів "Кішки", "Привид опери" Джиліан Лінн.

У школі в неї були серйозні проблеми. Вчителі скаржилися на те, що вона не може всидіти на місці, совається, і не може ні на чому сконцентруватися. Її відправили до психіатра на консультацію. Вона прийшла з матір'ю, і лікар довго слухав розповідь мами. Потім вони з мамою вийшли, а виходячи, він включив радіоприймач. Як тільки вони вийшли, Джиліан почала танцювати. Доктор сказав: "Подивіться, що вона робить? Вона не хвора. Вона просто танцюрист. Відведіть її в школу танцю".

Можливо, сучасний діагноз звучав би як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, і лікарі посадили б її на психотропні препарати. І вийшов би черговий незадоволений життям юрист чи економіст...