Часто зґвалтовані дівчата і жінки не зізнаються про злочин

Кожна мама з раннього дитинства учить свою дочку не розмовляти з незнайомцями, не ходити ввечері одній, і пізніше свято вірить, що з донею нічого не сталося. Так і не дізнавшись, що насправді сталося найгірше. Часто зґвалтовані дівчата і жінки не зізнаються про злочин. Ними керують страх і сором. Тож вони мовчать. А пам’ять про той випадок робить своє діло.

"Мені було 12 років. Батьки пішли в гості, а мене залишили вдома. Пам’ятаю, я щось читала. І тут прийшов сусід...» З того дня минуло 17 років. Жінка і досі плаче, згадуючи його. «У такому віці ще навіть не розумієш, що відбувається. Я тоді розуміла одне: сталося щось погане. Дуже погане. Прийшли батьки. і я не змогла їм розказати. Я нікому тоді не могла розказати. Навіть тепер, через стільки років, мені важко говорити про той випадок». Після того дівчинка не залишалася вдома сама. Пояснювала це страхом привидів і монстрів. Придумувала різні історії, ніби бачила когось у дзеркалі чи у темному кутку шафи. Батьки списували це на бурхливу дитячу фантазію. Та все ж не залишали її без нагляду. Після вступу до коледжу дівчина знайшла роботу на вихідні, щоб якнайменше приїжджати додому. і досі живе в місті. Все ніби забулося, але слід від злочину залишився на ціле життя і дає свої наслідки. «Мені 29 років, а я досі не можу вийти заміж. Для мене усі чоловіки — мій сусід. Спочатку я боялася їх, а тепер відчуваю відразу.

Стосунки не в’яжуться ні з ким. Я просто не можу». і це не єдиний випадок.

Часто жінки, які зазнали насильства в дитинстві, не можуть нормально спілкуватися з чоловіками. «Мені не треба їх. Обійдуся. Дуже хочу дитину, але я не зможу витримати, коли вона спитає мене за тата. У дітей мають бути і тато, і мама. Тому, мабуть, залишуся без дітей».

Трагедії стаються не лише з молодими дівчатами, а й зі старшими, навіть заміжніми жінками. «Я запізнилася на останній автобус. У місті не було нікого знайомого, щоб залишитися ночувати, а у чоловіка якраз поламалася машина. Тому я вирішила добиратися автостопом. Біля мене зупинилися троє хлопців. Нормально одягнуті, ніхто не п’яний, хороша машина. Запропонували підвезти – я погодилася. Спочатку все було нормально. Жартували, розказували анекдоти. Ніхто до мене і пальцем не торкався. Потім сказали, що повернуть купити пиво. Я просила спочатку відвезти мене або хоч зупинити машину. Але вони не послухалися». Пиво закінчилося в лісі. Хлопців як підмінили. «Вони щось покурили і у всіх відразу зробилися божевільні очі. Почали приставати. Я хотіла вилізти з машини і втекти. Хай краще вовки з’їдять, ніж таке пережити. Але вони закрили двері. Спробувала відштовхнути одного. Того, що був за рулем. Тоді він мене вдарив.» Жінку не просто зґвалтували, її жорстоко побили і кинули в лісі. «Я додзвонилася до подруги. Додому я не могла подзвонити. Мені було соромно». Подруга забрала вже напівнепритомну жінку додому. Викликала лікаря. Якось обробили рани. Додому потерпіла вернулася через два дні. «Я так і не сказала чоловікові, що сталося. Просто мовчала. А він обзивав мене, кричав. Потім не витримав і почав бити». Через півроку жінка подала на розлучення. «Ні, це не через те, що він бив мене. Я б на його місці так само зробила. Просто. Я після тієї ночі ніби брудна зсередини. Тепер мені ніби боляче фізично, коли до мене торкається будь-який чоловік. Я не змогла з ним жити. Просто не змогла». Подруга радила їй подати заяву у міліцію, але жінка не схотіла. «Нащо мені того було? Я більше промучуся, ніж щось вирішу. Та й що мені дасть те, що їх упіймають? Ще раз з ними зустрітися? Ні. Не хочу. Їх Бог покарає, а для мене буде краще, якщо про це знатиме якнайменше людей».

Дуже часто, особливо в селах, жінки бояться розповісти комусь про зґвалтування через осуд. Людям властиво додумувати те, чого вони не знають. Тож жертва іноді стає винною.

Зґвалтовані жінки мовчать. Бояться, страждають, плачуть у подушку. Мовчки. Вони думають, що так буде краще для всіх. А десь поряд ходить непокараний злочинець. Упевнений, що наступного разу йому знову все зійде з рук.

Коментар спеціаліста. Андрій ПЕТРАНЮК, Центр психологічної допомоги «Щаслива сім’я», психолог (м.Івано-Франківськ):

— Найчастіше жінка не хоче ділитися такою інформацією, бо не завжди знаходить підтримку близьких. Звичайно, у таких випадках рекомендують якнайшвидше звернутися в правоохоронні органи. Та передусім жертві потрібна підтримка, без осуду і докорів. І тільки після того, як трохи заспокоїться, вона зможе тверезо осмислити ситуацію й продумати план наступних дій.

А взагалі кожну ситуацію потрібно розглядати окремо. Наприклад, ситуація сприймається набагато важче, коли це знайомий чоловік. Тоді жертва швидше закривається в собі. Зґвалтування, безперечно, впливає на стосунки з усіма чоловіками. Буває, що після пережитого шоку жінка кидається в крайнощі: хтось перестає спілкуватися з чоловіками і переключається на жінок, інші, навпаки, починають вести безладне статеве життя.

Найголовніше після зґвалтування — знайти підтримку. Якщо серед рідних та близьких немає людей, яким жінка повністю довіряє, варто звернутися у спеціальні соціальні служби. Тепер є багато правозахисних центрів і громадських організацій допомоги та реабілітації жінок, що стали жертвами насильства. Словом, залишатися на самоті з цією проблемою не можна. Необхідно отримати хоча б мінімальну психологічну та юридичну допомогу.