І.Андріїшин: Мова — про відродження довіри селян до держави

У селах Івано-Франківської області набирає обертів процес ідентифікації молодняка ВРХ та одержання державної допомоги на кожну телячу голову.

Як ми вже повідомляли, сума такої дотації залежить од віку телят і бичків. На тримісячну особину держава виплачує 250 грн, на молодняк піврічного віку — 500 і т.д. На банківські рахунки господарів, які не полінувалися й подали до сільрад необхідні документи, кошти надходитимуть щокварталу аж до досягнення їхньою худобиною 15-місячного віку. Отже, протримавши своїх телят рік, починаючи з тримісячного віку, в особистих селянських господарствах отримають на кожне з них по 1 000 грн допомоги. Чим викликана така урядова новація і скільки вона триватиме?

— На державному рівні дбають таким способом про нарощення м’ясного потенціалу вітчизняного сільгоспвиробництва взагалі й кожного регіону зокрема, щоби селяни не продавали за безцінь, як це було донедавна, замалим не щойно народжених телят заїжджим заготівельникам, а вирощували їх до рівня великовагового молодняка, — розповідає директор департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Іван АНДРІЇШИН. — Питання полягає в тому, щоби перервати оту тенденцію, за якої підприємці їздять селами на легковиках із причепами, скуповують дво-тритижневий молодняк ВРХ, відтак на здебільшого імпровізованих домашніх бойнях забивають тих нещасних теляток і бичків, домішують до їхнього м’яса всякої всячини і розпродують «смажені на дровах» ковбаси. Як на мене, це робити — пускати під ніж телят, які ще й на ноги зіп’ястися не встигли, — навіть гріх. Таке далеко не в традиціях галицького ґаздівства. Тож чом би селянам не притримати молодняк ВРХ до старшого віку і продати потім дорожче або використати для своїх потреб чи навіть виростити з телички корову? А держава цьому посприяє.

Безперечно, як і пишуть читачі «Галичини», спершу потрібно випоїти теля, затративши на те якусь кількість молока, а відтак годувати твердими кормами. Але чимало селян і так утримують приплід від корів до певного віку. А тепер їм, по суті, за це ще й доплачують. Чим погано? Протягом липня — серпня прикарпатські господарі вже отримали чи ще одержать разом 2,7 млн грн допомоги — документи подано на майже шість тисяч телят. За цим показником ми перебуваємо стабільно у першій п’ятірці-десятці регіонів України. Всього ж, за нашими підрахунками, на Прикарпатті народилося цього року понад 30 тисяч голів ВРХ. Отже, процес триває. і якщо нині кошти отримують тисячі селян, то наступними місяцями їхнє число може вимірюватися й десятками тисяч. Ці гроші надходитимуть і у вересні, в жовтні, листопаді, грудні. Всього ж сподіваємося отримати від держави понад 10 млн. Це фінанси, які увілляються в індивідуальний сегмент агросектору, в особисті селянські господарства — ОСГ, яких у нашій області, де сільське населення переважає міське, понад 270 тисяч.

У Мінагрополітики визріває ідея, щоби продовжити дію цієї програми й на 2013-й. Адже йдеться про те, щоби поступово, крок за кроком, відродити довіру селянського загалу до держави й урядових заходів на підтримку тваринництва та пришвидшити розвій галузі. Бо попередніми роками не всі програми фінансувались, а якщо й надходили кошти, скажімо, на обіцяну дотацію за продаж великовагової худоби, то з перебоями, через що одні отримали якісь гроші, інші — ні, хоч і подали документи. Нині ж агрополітика держави значно послідовніша. Зокрема, здешевлено вартість ідентифікації худоби з майже 50 грн до 19,8. Розширено дію програми навіть на тих телят, яких господарі придбали на базарі чи в сусіда, якщо вони ідентифіковані. Водночас оперативно надходять фінанси на забезпечення ще однієї програми, яка діє теж у рамках підтримки розвитку тваринництва в індивідуальному агросекторі й передбачає компенсацію до п’яти тисяч гривень за придбання апаратів машинного доїння вітчизняного виробництва. Ця програма покликана стимулювати появу родинних ферм, що є вельми актуальним питанням для нашого регіону з його передгірською й гірською зонами. Ми вже відшкодували придбання ОСГ Калуського, Рогатинського й Городенківського районів перших в області п’яти таких апаратів.

Правда, на законодавчому рівні ще потрібно врегулювати питання закупівельних цін на молоко і м’ясо. В Україні мають діяти економічно обґрунтовані мінімальні ціни на цю сировину, які б забезпечували рентабельність продукції тваринництва, і щоби посередники не могли спекулювали. А то, скажімо, почувши про дотацію на телят, вони пробують ще знизити ціни на закупівлю молодняка ВРХ в живій вазі. Тим часом мають бути гарантії держави, що та ціна має відповідати собівартості плюс два–три відсотки рентабельності, що легко розрахувати — тоді було б вигідно займатися тваринництвом. А молочне виробництво може бути прибутковим лише якщо вартість літра молока буде не нижчою трьох з половиною гривень. А щоб господарство розвивалося, вона має становити й чотири—п’ять грн.

Детальніше про ситуацію в прикарпатському тваринництві та шляхи його розвитку читайте в інтерв’ю Івана Андріїшина в «Галичині» надалі.