Лялька-мотанка - берегиня роду

Любов поколінь, символ нації, душа народу — це і є наша лялька-мотанка. Ще з давніх-давен вона стала невід’ємним атрибутом української родини. Мистецтво її створення передавалось із покоління в покоління, від матері до доньки. Тому вважалось, що лялька-мотанка є посередником між минулим і сучасним. А й справді. Адже сьогодні можемо спостерігати розквіт прадавнього мистецтва, вихід його на новий рівень. Та при цьому воно не втрачає свого первинного сакрального значення, закладеного ще в ті часи. Бо саме лялька-мотанка нині — то живий приклад відродження старих традицій у новій інтерпретації.

«Свого не забувай...»

Народний старожил — лялька-мотанка бере свій початок з глибокої давнини. Вважається, що вперше її зробили близько п’яти тисяч років тому. і навіть тоді, коли мистецтво ще тільки зароджувалось, українська мотанка була не просто іграшкою. із самого початку вона стає символом неперервного зв’язку між поколіннями та берегинею родинного вогнища. Люди вірили у її силу, тому вплітали у неї все те, чого хотіли б набути, або ж — позбутися. Щоб отримати заряд позитивної енергетики, майстрині виготовляли ляльку-мотанку з різними побажаннями, наділяючи її при цьому символічними значеннями: на успіх і здоров’я, на добро і злагоду, на щасливу долю. Та були й такі, які створювали для конкретної мети — вилікувати людину від хвороби чи прикликати дощ. Ці мотанки одразу ж, по закінченні ритуалу, спалювали на вогнищі, або топили у воді. Тобто їх віддавали богам як пожертву.

Таємниці створення

Майстрування ляльки-мотанки — заняття не з простих, але надзвичайно цікаве. Усе робиться шляхом зав’язування і намотування без допомоги голки.

— Береться хустка або клапоть білої тканини, начиняється ганчір’ям і зав’язується вузлом, це і буде голова, — розповідає львівська майстриня Лідія Ортинська. — На ній замість обличчя робиться хрест з ниток. Здавна вважали, що саме цей символ несе глибоке сакральне значення, уособлюючи сонячну енергетику та з’єднання і взаємодію двох начал — жіночого і чоловічого.

Що ж до зовнішнього вигляду, то лялька має бути одягнена у світлу вишиту сорочку, спідницю і запаску. Ці елементи одягу є оберегами, які несуть внутрішній зміст. Наприклад, спідниця символізує землю, а сорочка означає три часи — минулий, теперішній і майбутній. Та при цьому декоративні орнаменти можуть бути довільними, у традиціях тієї чи іншої місцевості. Також невід’ємними атрибутами української ляльки є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Окрім цього, повинен бути і головний убір — очіпок, стрічка чи хустка, що символізують зв’язок із небом.

Робити мотанку можна з будь-яких натуральних матеріалів: сіна, дерева, соломи, трави, сухого листя, насіння та зерна.

Три різні ляльки

Найяскравішими представниками цього мистецтва є три типи ляльок: немовля, наречена та баба-берегиня. Кожна з них створюється з певною метою.

— Ляльку-немовля робили при народженні дитини. Її укладали в ліжечко поряд із новонародженим, щоб та охороняла його сон та здоров’я. У народі вірили, що вона буде берегти дитинку від нечистої сили, — каже Лідія Ортинська. — Ляльку-наречену дарували дівчатам, аби вона захищала їх від вроків і підтримувала у житті. Її, зазвичай, гарно одягали і прикрашали, оскільки ця лялька символізувала придане нареченої і привертала багатого кавалера. Ну і остання — баба-берегиня. Її головною функцією було оберігати достаток сім’ї. Тому в середину цієї ляльки вкладали зерно, монети, вовну. Це все робилось задля збереження домашнього тепла і фінансового достатку.

Мабуть, скільки б днів, років, століть не минуло, ми все одно будемо пам’ятати народне слово, звичаї, традиції. Вони нетлінні, як час, та нездоланні, як небо. Вони непорочні та благословенні, боронять від лих людських і негод. Так і лялька-мотанка — берегиня роду людського, символ мудрості поколінь. Її внутрішній зміст збагачений віками, викоханий в працелюбних руках майстринь минувшини. Їхнє тепло пройшло крізь лід і полум’я, розквіт і занепад, залишивши по собі таке мистецтво, як лялька-мотанка — нерозвіяні чари століть.