У більшості господарств Прикарпаття успішно жнивують усупереч економічній негоді

За винятком суто природних особливостей 2012-го, про які ми згадували в кореспонденції «Жнива - високосні» в «Галичині» за 19 липня, нинішня зернозбиральна кампанія в області протікає звично, як і десятиліття-півтора тому, - передусім на тлі подорожчання пального, надто ж дизельного.

Власне, «за традицією» ціни на солярку на АЗС поповзли догори ще перед першим цього року виходом комбайнів у поле. і тепер, коли роботи на ланах набирають обертів, мало не щодня її вартість зростає то на 30, а то й на 50 копійок. Така багаторічна дика «ринкова» тенденція й бездіяльність держави в тому, щоби відкоригувати її, вже настільки в’їлася в печінки аграріям, що вони говорять про це з болем. Однак працюють без особливих нарікань.

У тому переконалися, коли побували на полі сільськогосподарського виробничого кооперативу (СГВК) ім. І.Франка (керівник Іван Федорів), який працює на землях села Іваниківки Богородчанського району. Це одне з небагатьох сільгосппідприємств на Прикарпатті, де не лише рільництвом займаються, а й тваринницьку галузь розвивають: обробляючи близько 900 га ріллі, утримують понад 600 голів ВРХ. Того дня тут саме завершували обмолот 38-гектарного клину озимої пшениці. і ми аж не повірили, коли побачили, що на полі, яким ще снують комбайни, вже громадяться-височіють серед копиць і готові, й незавершені скирти соломи. Така картина - доволі рідкісна як для нашого регіону, тож нагадувала радше музейну експозицію, театральну постановку просто неба, ніж натуральний виробничий процес.

- Такими ж реліктами виглядають і наші зернозбиральні агрегати - трудяться самі «Ниви», які вже давно відпрацювали свій ресурс і нагадують латані-перелатані костюми, - розповідає заступник голови СГВК ім. І.Франка Василь НОВОСЕЛЬСЬКИЙ. - Придбати новий комбайн для нас заважко, а продати нам його за лізингом просто не хочуть. Тож три місяці поспіль готували до жнив ту техніку, яку маємо. Власноруч перебрали-перевірили всі вузли й деталі. Але нічого - працює без перебоїв. До того ж, як самі бачите, хліб з агрегатів не сиплеться (на стерні справді не валялося жодної зернинки - В. М.). Збираємо в середньому 32 центнери з гектара проти 26 торішніх. Єдина проблема - пальне. Ще день-два, і наші запаси його вичерпаються. Тоді доведеться купувати дорогу солярку на АЗС. А жнивуватимемо ще тижнів зо два. Сотні тисяч гривень вкладемо в збір урожаю, бо ж маємо ще 120 га пшениці, 70 - ячменю, 40 - вівса... Дорогий хліб вийде.

Більший же енергоресурс не заготовили заздалегідь через брак вільних коштів, через те, що не так легко взяти кредит у банку. Свого часу пробували позичити гроші, півроку безуспішно оббивали пороги фінансово-кредитних установ. А відтак облишили це діло. Хіба ми не ґазди? Не дамо собі ради самі? Відмовилися й від дещо дешевшого, на гривню-дві, дизпалива, яке аграріям виділили за сприяння влади. Тому що охочим скористатися цим «дарунком» висували умову - обов’язково продати державі зерно, і то по 1,4-1, 6 тис. грн за тонну. Нам те не підходило, бо можемо збути його дорожче.

- А тепер не б’ють у плечі, аби здавати збіжжя до Держрезерву чи Аграрного фонду? Адже Україною котиться поголос про своєрідну «продрозверстку», яку оголосив кабінет Азарова...
- Ні, до нас такі приписи не надходили. А якщо й вимагатимуть, то взяти з нас нічого. Адже працюємо в полі переважно на те, щоби забезпечити всім необхідним ферму, яка годує нас увесь рік. А насамперед розраховуємося з селянами, на чиїх паях господарюємо, й закладаємо власний насіннєвий фонд. Тож якщо й зостається тонна-дві, то пропонуємо їх у вільний продаж. З другого боку, через дороговизну енергоносіїв не маємо й змоги доводити збіжжя, аби можна продати його, скажімо, Агрофондові, до потрібної кондиції. Зрештою, ми ж нічим не пов’язані з державою. З тих мільйонів допомоги, які нібито отримує агросектор області, нам не перепадає жодної копійки. Тобто підтримки не маємо нізвідки, як можемо, так і тягнемо свого воза - податки сплачуємо, заробітки видаємо. Які до нас можуть бути претензії чи вимоги?..

- Гаразд, яка тоді увага до сільгоспвиробників від держави має бути?
- Не потрібно нічого «заумного» придумувати, як це в Україні роблять уже 20 років. Спершу подрібнили АПК, а тепер укрупнюють. Понавигадували різних програм підтримки села, які на папері нібито й ефективні, та на практиці коефіцієнт корисної дії від них - нуль з мінусом. Необхідно попросту вести таку аграрну політику, яку практикують у всьому світі, в тому числі в Голландії, яка далеко не аграрна країна: давати належну дотацію сільгоспвиробникам на кожен гектар ріллі. Просто й дієво. В інших країнах мудро підходять до цього діла, бо розуміють головну особливість сільського господарства. А вона - поясню для тих, хто не знає, - така: ось цю озиму пшеницю, яку збираємо, ми посіяли ще у вересні 2011-го. Тобто ще тоді вклали гроші в цю землю, щоби заробити у ґрунт насіння. Відтак навесні «засіяли» це поле новими тисячами гривень - щоби підживити сходи й захистити рослини від шкідників, хвороб, бур’янів. А тепер знову тратимо останні копійки на пальне, щоби зібрати урожай і врешті аж тепер, через 11 місяців, мати якусь віддачу з тієї праці.

Ось чому без дотації в такій справі вельми важко справлятися. Повірте, якби в державі налагодили такі правила гри в аграрному секторі економіки, все було б інакше. Тоді владний Олімп міг би на правах повноправного партнера бізнесу просто неба й домовлятися з хліборобами, скільки продовольчого зерна вони мають продати державі й за якою ціною. А якби ще дотували кожну голову ВРХ, як це теж є у світі, то й не потрібно було б залучати адміністративні важелі та виплачувати допомогу на телят для нарощення показників. Тоді не тільки у СГВК ім. І.Франка та ще лише в 10-20 сільгосппідприємствах на всю область утримували б по кілька сотень корів та молодняка ВРХ, а й у кожному агроформуванні розвивали б тваринницьку галузь.

Зрештою, рільництво в нашому СГВК - як допоміжна галузь для ферми. Зате ми щедро удобрюємо землю органікою й завдяки цьому обходимося мінімумом міндобрив. Не сиплемо по десять тонн «хімії» на гектар, як інші, а даємо вдесятеро менше. Але гляньте, яка чиста і стійка пшениця в нас, яке колосся налите. і це не якийсь особливий сорт, а добре угноєна земля дає такий результат...

Власне, не тільки в середньостатистичній і самодостатній Іваниківці, а й у більшості сіл краю успішно жнивують не завдяки державній підтримці, якої і не відчувають, а якраз усупереч несприятливому економічному кліматові в країні. і приблизно так само думають-говорять...