Косівське "Лудинє" продемонструвало стильну гуцульську феєрію

Англійці свого часу поділили людей на дві категорії — професіоналів і любителів. Не применшуючи творчих здібностей фахівців, вони надають перевагу так званим аматорам, бо пересвідчились: те, що роблять не з обов’язку, а для власного задоволення і від душі, завжди виходить краще.

Рік тому купка ентузіастів — жителів Косова, які безмежно люблять своє місто, Гуцульщину та Україну, народили і виносили ідею унікального фестивалю «Лудинє» («лудина», «лудинє» — одяг, вбрання нове, святкове). Не на виконання офіційних розпоряджень чи постанов, а просто так — для себе і для всіх нас. Основним стрижнем цьогорічного (вже другого) фестивалю, довкола якого розгорталось усе дійство, були гуцульські весільні стрій та обряди. На жаль, фольклорні видовища іноді скочуються до хуторянської провінційності і так званої шароварщини у найгіршому розумінні цього слова. Але косівчанам вдалося оминути ці небезпечні рифи. Та й хіба могло бути інакше, якщо до справи взялися небайдужі творчі люди, якщо приклалася до цього місцева мистецька еліта — викладачі Косівського інституту прикладного і декоративного мистецтва? Їхнє спільне, таке бажане і дороге дитя, виношене у великій любові, не могло народитись кволим і негарним. Косівське «Лудинє» взірця 2012 року — це дуже стильне, дуже європейське, життєрадісне й елегантне дійство. Святочне дійство проходило на одному диханні і було схоже на веселковий калейдоскоп — кожний номер несподіваний, неповторний, цікавий, феєричний. Організатори фестивалю сплели ошатний і напрочуд гармонійний вінок із минувшини та сьогодення. Молоді модельєри представили на суд вибагливого глядача колекції оригінального одягу з використанням національних мотивів. І вони не блякли перед розкішними старовинними строями, навпаки, цікаво вирізнялися на їхньому тлі, без зайвих слів підтверджували невмирущість і неперервність українських традицій. Вироби народних умільців і митців, виставлені для оглядин і продажу, вражали розмаїттям, витонченістю, вишуканим смаком.

Для гостей фестивалю організатори та народні умільці підготували цікаві майстер-класи, на яких можна було побачити, як народжується той чи інший ужитковий виріб або іграшка, відтак самому ризикнути відтворити побачене. А розкутих і веселих навчали танцювати запальних гуцульських танців.

Не переповідатиму сценарій цього насиченого і грандіозного, як для районного центру, дійства. Зазначу лише, що той, хто його не бачив, втратив дуже багато.

А мені того дня пригадалась мудра притча, яка проводить цікаві паралелі між українським сьогоденням і цим фестивалем. Вона ось про що. У лісі палає велетенська пожежа. Вогонь сягає верхівок дерев, безжально і методично нищить усе на своєму шляху. Звірі й птахи в паніці тікають. Тільки одна маленька синичка здійснює дивні «рейси» — летить до ріки, набирає у дзьобик водички, повертається до лісу, виливає на велетенську ватру дрібну крапельку, а тоді знову вертається до ріки, і так — без відпочинку. Звірі їй кажуть: «Що ти робиш? Ти ж бачиш, як усе палає довкола. Хіба ти можеш одна загасити таку пожежу?» — «Знаю, що не можу, — відповіла крихітна пташка. — Але я хоч щось роблю для цього».

Ініціатори й організатори «Лудинє-фесту» здались мені схожими на цю відважну і небайдужу пташку, яка не втікає від проблем, а щось робить корисного для рідного міста і своєї країни.