Гори не прощають легковажності, або Дещо про культуру відпочинку в Карпатах

Недавно відвідав свою улюблену вершину Карпатських гір – Маковицю, що поряд з Яремчем. Часу мав обмаль. Тому вийшов наверх найбільш зручною стежкою, що починається в с. Ямні. До речі, схилом гори петляє й чимало інших стежок. Тому на такому, здавалось би, простому маршруті легко заблукати і вийти не туди, куди хотів. А якщо просто йшов, куди ноги вели, першою-ліпшою стежиною? В цьому разі можуть виникнути проблеми, яких і не чекав.

Власне того ж дня мав нагоду переконатись у слушності такої думки. Коли вертався з гори, сонце вже «лягало» на хребти. Та я був упевнений, що світлого часу доби мені вистачить, аби спуститися донизу, вийти з лісу й дістатися до автовокзалу в Яремчі. Втім, про всяк випадок вирішив скоротити шлях. Однак мене зацікавив якийсь рух між деревами збоку. Я почекав, і невдовзі звідти вийшли один за одним троє хлопців. Вони запитали мене, чи не знаю, як пройти до Яремча.

Мало того, що вони, як я придивився уважніше, були добряче напідпитку, то ще й не відали, куди йти. А вже ж вечоріло. Та молодиків, схоже, це не турбувало. Кожен із них тримав у руці по літровій пляшці пива, яке відразу ж запропонували мені. Потім похвалилися, що мають і горілку. Показали вже наполовину порожній дволітровий бутель і були вельми засмучені, що я відмовився від питва.

Звичайно, я допоміг парубкам дістатися до підніжжя гори ще завидна. Та до міста ми забрели, коли вже було темно. Але уявімо собі, що я встиг би піти вниз іншою стежкою і ми з ними розминулися б. Не сумніваюся, що в цьому разі виникла б класична «аварійна» ситуація. Хлопці опинились би серед тих легковажних гірських відпочивальників і  мандрівників, які час від часу «підкидають» роботу рятувальникам та засмучують батьків. Адже дороги назад вони не знали. Зрештою, якби й знали, то все одно потемки не так легко зійти з Маковиці. Спуск у багатьох місцях перегороджений ярами і колодами. Тобто вночі навіть знайома стежка вимагає навичок ходіння й орієнтування в темряві. А незнайома і за браком досвіду? Крім того, парубки навіть не мали ні теплого одягу, ні їжі. Добре, що днина була гожа, а якщо би звіявся вітер та пішов дощ? Чи якби то була зимова пора?

На жаль, таке трапляється часто. Групи молодих людей їдуть будь-куди в гори, щоби гарно відпочити, чи, як вони самі кажуть, «прошвирнутися», «побалдіти», «погудіти». і навіть не хочуть думати перед поїздкою, як і коли повертатимуться з відпочинку. А гори такого легковажного ставлення не прощають і суворо за те карають.

Однак далеко не всі дослухаються до таких настанов. Тим часом, ідучи в гори, треба мати знання, щоб у відповідальний момент не перетнути межу, за якою повернення неможливе. В авіації існує термін «точка повернення» для визначення найбільшої відстані «туди», яку літак може подолати з огляду на обсяги пального на борту. Тобто це момент, коли ще можна повернутися назад тим же шляхом і бензину не забракне. У туризмі такою точкою я назвав би мить, коли керівникові групи потрібно приймати рішення, як діяти далі, щоб уникнути екстремальної ситуації та її наслідків. Вертатися назад чи робити привал?

Не даватиму тут детальних інструкцій, які треба передбачити, вирушаючи в гори. Підкреслю тільки, що передусім належне почуття відповідальності має мати той, хто ініціює похід. У горах не може бути колективної безвідповідальності. Хтось один із групи, найбільш досвідчений, має взяти відповідальність на себе за те, щоби всі мандрівники в повному складі повернулися додому. Мабуть, зайве нагадувати, що перед виходом у гори доцільно ознайомитися з прогнозом погоди.

Та незалежно від того, що обіцяють синоптики, завжди потрібно мати при собі захисний одяг — від холоду, снігу, дощу і вітру. До речі, вітер у горах — найбільший ворог здоров’ю. Їжі теж треба брати з собою вдосталь, з запасом. Причому це має бути переважно висококалорійна пожива, яка швидко відновлює сили: цукор, сало, мед тощо. Найбільшу ж увагу слід віддати виборові взуття: як на мене, бажано взувати черевики типу «вібрам» (у них нога в безпеці). Серед обов’язкових речей у наплічнику мають бути тепла куртка, вовняна шапка, рукавиці, шкарпетки й альпеншток, яким потрібно вміти користуватись. «Під руками» варто завше мати штормівку, яку потрібно одягати під час запланованої чи непередбаченої зупинки. Аби спітнілого під час ходьби не продуло...

Взагалі, я би пропонував запровадити у школах обов’язкове навчання за програмою «Туризм у горах». Такий предмет навчав би дотримуватись елементарних правил безпеки під час відпочинку в Карпатах. А водночас мав би з дитячого віку виховувати в наших людей, особливо міщан, шанобливе ставлення до гірської природи та її краси, до місцевих звичаїв і традицій та бажання сприяти їх збереженню.

Кажу це тому, що останнє століття внесло особливу деструктивну динаміку в ту гармонію співіснування горян з довкіллям, яка формувалася споконвіків, ще відколи в Карпатах оселилися люди. Відкритість гір, високий енергетичний потенціал, який вони дарують своїм гостям, сприяють тому, що відвідувачів регіону щороку більшає. і мало того, що зростає в тому потоці кількість людей, абсолютно непідготовлених до гірських мандрів. Проблема в тому, що через брак особистої культури та знань про сакральну значущість висот і верховин для здоров’я та духовного розвитку людини вони часто поводяться в горах неадекватно. Нерідко молоді люди позначають своє перебування в горах вирізами на корі дерев, чим нівечать їх, написами фарбою на скелях і в печерах, які можуть бути енергетично насиченими місцями, а колись, імовірно, слугували святилищами. А то й руйнують і спалюють колиби. Вже й не кажу про сміття, яке залишають будь де.

Втім, руйнівно впливають на гірські висоти і рівнини не лише туристи. Останніми роками спритні ділки організовують несанкціоноване вирубування великих площ лісів на схилах, знищують ягідники, розбивають лісовозами дороги, що в підсумку призводить до зсувів та повеней. Як у тому чи в цьому разі уникнути варварського ставлення до гір? Гадаю, що і в туристичному бізнесі, і в будь-якій господарській діяльності в Карпатах має домінувати головна мета — збереження довкілля, тоді як ставлення до природи за принципом «після нас хоч потоп» має каратися згідно з законом.Але насамперед потрібно звернути увагу на виховання дітей і молоді. Нинішні школярі, які забирають з лісу сміття після свого перебування в горах, не плюндрують кущі та квіти, в майбутньому зможуть запобігти сумнівному поводженню в лісі, зможуть стати активними захисниками Карпат. Звісно, маємо в області центр дитячого туризму, де частина дітей навчається за туристською програмою в гуртках і клубах. Ця робота дає свої результати. Та одного центру недостатньо, щоб учнів, обізнаних у туризмі та вихованих у доброму ставленні до довкілля, у школах була більшість. Тому руйнівні настрої серед дітей під час колективних виїздів «на природу» переважають.Однак де взяти фахово обізнаних з туризмом шкільних викладачів, які б не лише ділилися знаннями, а й уміли проводити тренувальні походи з учнями в горах? Тож моя пропозиція передбачає й розробку програми «Карпатська гірська освіта» і створення нового освітнього підрозділу для підготовки та підвищення кваліфікації гірських провідників (інструкторів), які б викладали навчальну дисципліну «Туризм у горах» у дитсадках, школах, ВНЗ, на підприємствах. Свого часу підготовкою кадрів для самодіяльного, а потім і спортивного туризму займалися федерації спортивного туризму, які збирали десятки і сотні туристів різного рівня на семінари для підготовки інструкторів, а заодно й вишколювали самих шанувальників гірського відпочинку. Тоді і в нашій області були фахівці, котрі водили в походи різними маршрутами й по всій території колишнього Союзу тисячі охочих. і вони не лише забезпечували успішне проходження туристів шляхами-стежками різної складності, а й гарантували цілковиту безпеку учасників таких мандрівок горами й долами. Якщо б відновити ту традицію і прищепити нашим краянам звичку регулярно відпочивати в горах цілими родинами, то, повірте, що такий стиль життя був би надзвичайно корисний і для збереження здоров’я і дорослих,  і особливо дітей. Не існує ефективнішого способу для реабілітації організму після недуг, травм і операцій чи просто для його відпочинку, ніж похід у гори. Підкреслюю: не пасивне перебування в горах має значення, а саме піші подорожі з підйомом на ті чи інші вершини. Ліпшого методу запобігання різним захворюванням у світі немає. Навіть чудодійні пігулки з реклами «здоров’я нації» нічого не варті порівняно з такою профілактикою.