М.Вишиванюк: На людей, які мені кричали "ганьба!", я зовсім не ображаюся...

У нинішній розмові «Галичини» з головою Івано-Франківської облдержадміністрації Михайлом Вишиванюком, як завжди, спробуємо окреслити найважливіше, чим нині живуть наша область та Україна, з’ясувати ставлення керівника області, думка якого завжди становить значний громадський інтерес, до актуальних політичних та соціально-економічних проблем українського життя.

- Отож останні тижні виявилися для вас, Михайле Васильовичу, непростими. Образно кажучи, ви були між столичним молотом та галицьким ковадлом. Тиск на вас знизу був дійшов аж до закликів висловити вам недовіру на позачерговій сесії обласної ради. Але тут ви стали, так би мовити, жертвою політичних обставин внаслідок обурення української громадськості законодавчою українофобією Партії регіонів. Показово при цьому, що пропозиція щодо вас на позачерговій сесії обласної ради в Києві не пройшла. А потім було «мовне» пікетування облдержадміністрації 8 червня, яке було для вас, здається, психологічно досить складним, коли ви, опинившись у «коробці» обурених людей, сказали, що облдержадміністрація підтримує державність української мови. Ви та людина, яка вміє і в складні хвилини сказати те, що хоче чути народ. Але як галичанин ви, мабуть, і не могли інакше. А тому, напевно, не маєте образи на земляків, які не миряться з національним приниженням українців. Чому напередодні виборів знову виникла ця мовна карта, яка стала нині «фішкою» номер один у політичному житті України?

- Жодного особливо складного політичного тижня для мене не було. Були відповідні переживання як громадянина України. І як кожен житель Західної України я боляче сприйняв усі ці події, які відбувалися на сесії Верховної Ради з приводу мовного законопроекту. Питання мови так гостро не стоїть, мова ніколи не ділила Україну. Насправді Україну ділять політики. Ми, на превеликий жаль, були свідками чергової політичної провокації з мовного питання, яке потрібне окремим політикам і на заході, і на сході, щоб піднімати свої рейтинги. Я пообіцяв людям, що робитиму все можливе, аби той законопроект не був прийнятий, адже в Україні повинна бути одна-єдина державна українська мова. Я вийшов до людей і сказав їм правду. Я завжди говорю правду, хоч розумію, що людям потрібно говорити те, що їм подобається. Але це не чесно і не порядно... Я сказав людям, що облдержадміністрація, райдержадміністрації стоять на позиції всієї громади області, яка виступає на захист української мови. На людей, які мені кричали «ганьба!», я зовсім не ображаюся, оскільки вони були дезінформовані щодо моєї позиції з цього питання, а за державницьку позицію на людей ображатися не можна.

А їх болить, що є певною мірою наступ на українську мову.

І ще дуже важливий момент. Ми повинні розуміти і тих людей, які живуть на сході. Ми не можемо примусити їх сьогодні перейти на українську мову, це нереально. Адже повинен відбуватися еволюційний процес, аби українська мова заповнила всю територію України. Але на це потрібно чимало часу. Ми повинні толерантно ставитися і до тих людей, які розмовляють російською мовою, оскільки вони громадяни України, вони тут народилися, це їхня земля, їхні діти і внуки народилися тут.

Я в Києві був на футбольному матчі України з Швецією. і треба було бачити й відчувати, коли майже весь стадіон - 55 тисяч чоловік співав наш гімн «Ще не вмерла Україна». І коли ці люди кричали «Україна!», коли пішла хвиля: «Слава Україні!» - «Героям слава!».

Отож Україна є і буде. А те, що грають на мовному питанні, - це погано, і це роблять нечесні і непорядні політики. і це при тому, що окремі з них рвуть на собі сорочки за українську мову, а вдома розмовляють російською.

Торік я був у Північній Італії і навіть не сподівався, що там дві державні мови - італійська й німецька. і діють там дуже цікаві правила: якщо італієць не знає німецької мови, його на роботу не візьмуть, а якщо австрієць не знає італійської, то він також не буде працевлаштований. У неділю я пішов до церкви на десяту годину. І витріщив очі - Службу Божу правлять німецькою мовою. Запитую чому. Мені відповідають, що італійською було о дев’ятій годині. і ніхто нікого не бере за чупер, не б’є в писок... Там же я відвідав свято вина, де італійські й австрійські фермери поставили вздовж вулиці бочки з вином десь на півтора кілометра для безплатної дегустації. Я подумав собі: що було б в Івано-Франківську, якби поставити півтора кілометра бочок з вином для безплатної дегустації? Перед вечором прийшов подивитися, що там робиться. Нікого в горизонтальному положенні там не побачив, ніхто п’яний не був. Концертні програми італійською і німецькою мовами через сто метрів, і жодних конфліктів. Проживаючи на одній території, австрійці й італійці не чубляться, натомість думають, як підняти економіку і жити дружніше. Нам треба брати приклад з такої толерантності...

- Якими є ваші враження щодо підготовки України до «Євро-2012», від сприйняття українцями іноземців і навпаки?

- Думаю, що іноземці з квадратними очима дивилися на українську культуру, а українці так само дивилися на тих європейців, які поводяться розв’язно, у деяких випадках зовсім не культурно. Європейці шоковані Україною в позитивному сенсі. і якщо вони говорять щось критичне про неї, то тільки через дороги. іноземці не розуміють, чому їхні ЗМІ так погано писали про Україну, чому пройшла така дезінформація, бо насправді все інакше. Зроблено надзвичайно велику роботу з підготовки до «Євро-2012». Тільки в Києві за останні два роки побудовано 23 нові сучасні готелі. А аеропорти, стадіони, 2 066 км автобану!

Користуючись нагодою, хочу сказати, що Президент України Віктор Янукович дав доручення приступати до будівництва доріг в Західній Україні і наступного року розпочнеться будівництво автобану за маршрутом Львів - Рогатин - Галич - Івано-Франківськ - Надвірна - Яремче - Рахів.

- Господь би почув це!

- Думаю, що те, що каже Президент, Господь почує. За великим рахунком, якби не Президент, ми б стояли на межі провалу. Платіні ж приїжджав в Україну і хотів забрати чемпіонат Європи, але Президент переконав його і дав слово, що все буде зроблено на належному рівні. і Україна гідно підготувалася.

- Складається враження, що футбол об’єднав Україну...

- Так, російськомовні люди кричали «Україна!», «Слава Україні!», «Героям слава!». На стадіоні не було різниці між людьми, це була одна єдина українська нація, такої єдності я ще не бачив. А коли весь стадіон виконував гімн України, мурашки йшли по тілу. і в такі моменти думаєш: що це у нас твориться, хто нас хоче розсварити і переділити? Все ж насправді інакше.

- Повернемося до мовного питання, щоб розставити всі крапки над «і». Як будете виконувати свою обіцянку, яку ви дали прикарпатцям про те, що докладете максимум зусиль, аби законопроект Колєсніченка-Ківалова «Про засади державної мовної політики» не був прийнятий? Що конкретно робитимете для цього?

- З представниками політичного бомонду, який є в Києві, включаючи представників верховної влади в Україні, з ким маю можливість спілкуватися, веду відповідні розмови на цю тему і кажу про те, що цей законопроект схвалювати не можна. Гадаю, що його не буде прийнято.

- Чи була у вас розмова на мовну тему з вашим другом парламентарем Ігорем Зваричем, який у першому читанні проголосував за цей одіозний законопроект?

- Не було в мене з ним розмови після голосування, була напередодні. Звичайно, що буду ще розмовляти. Я, наприклад, позиції Зварича з приводу мовного питання зрозуміти не можу і не знаю, чому він проголосував «за».

- А якщо «регіонали» все ж таки «протягнуть» цей законопроект, чи продовжуватимете своє членство у Партії регіонів?

- У якій партії бути, мені вирішувати. А наразі я не каюся, що належу до ПР, тому що це партія, яка докладає максимум зусиль, аби підняти економіку України і забезпечити достойне життя людям. Я в цьому переконаний. А те, що в партії є люди, які мають відмінну точку зору від Вишиванюка, то це їхнє право. Коли Ківалов і Колєсніченко відстоюють цей закон, вони в душі переконані, що це правильно, так само, як Вишиванюк, який на Західній Україні захищає українську мову. Зі своїми однопартійцями я абсолютно відверто говорю про це, хтось погоджується, хтось ні, на те і є дискусія. І якщо хтось допустився помилки, бо я вважаю, що цей законопроект є помилковим, то це не означає, що потрібно кудись бігти. Треба мати терпіння і доводити свою правоту...

- А тепер від високої політики перейдемо до справ нашого краю. Михайле Васильовичу, ви вмієте не розпилювати бюджетні кошти і концентрувати їх на вирішення пріоритетних завдань області. Що з цьогорічного доробку бачите найважливішим?

- На превеликий жаль, зараз кошти розпилюються з тієї причини, що вони розпилюються по районах, по сільських радах. Кожна адміністративна одиниця має свої кошти розвитку. От прийшло 20 млн на ремонт доріг, розкидали їх по 30-50 тисяч по сільських радах. Ну і що? Там привезуть машину шутру, там привезуть. Дощ пішов, все розмито, розбито, і ні ремонту, ні дороги, і грошей нема. А якщо б ці кошти сконцентрувати в одному напрямі, то все було б по-іншому. Ми б могли зробити дорогу за туристичним маршрутом Косів-Верховина, де вона просто жахлива. Ми колись концентрували кошти і впорядковували міста. Нині такої можливості немає, кошти справді розпилюються. Але, незважаючи на це, ми все ж займаємося концентрацією коштів і з Державного бюджету виділяємо кошти під ті програми, про які попередньо оголошено. і цього року, думаю, до 1 вересня в області буде додатково введено в експлуатацію 68 дитячих садків, а наступного року - 64. Це концентрація ресурсів. Крім будівництва садків, наступного року спрямуємо кошти й на будівництво доріг. Отож з кожним роком наш прикарпатський край ставатиме красивішим.

Наша область, слава Богу, розвивається стабільно, маємо приріст виробництва. Торік - 24 відсотки, а це чимало! І цього року до минулого йдемо з приростом виробництва в 11 відсотків, а це теж немало. У нас є значні зрушення в сільському господарстві, де маємо чимало гарних прикладів, тваринництво і садівництво отримали поштовх у своєму розвитку. У нас значною мірою скорочено землі, які взагалі не використовуються. Правда, погода нас колошматить...

- Зростання виробництва, мабуть, немалою мірою зумовлене тим, що в область прийшли великі інвестори. Інвестиційний клімат Івано-Франківщини, як нам здається, досить непогано виділяється на всеукраїнському тлі більшою прозорістю і ліберальністю.

- Що стосується інвестицій, то роботою в цьому напрямі я не задоволений. Ми тут працюємо недостатньо, мало ініціатив проявляють голови райдержадміністрацій. Словом, що вб’ємо в області, те й в’їдемо. Все пізнається в порівнянні: минулого і позаминулого року у нас була хороша робота в плані залучення інвестицій, а цього року ми вели недостатню роботу. За останніх півроку я провів, на жаль, лише одні успішні переговори з однією дуже серйозною австрійською структурою, представників якої очікуємо в кінці липня або на початку серпня. Я мав уже зустріч з цього приводу у Відні, яку ініціювала австрійська сторона. Це при тому, що політика багатьох держав спрямована на те, аби інвестиції в Україну не вкладати. Але, незважаючи на це, капіталісти прекрасно бачать політику подвійних стандартів і не звертають на це уваги, а роблять свою справу. Великий бізнес останнім часом впливає на Європу щодо зміни її ставлення до України. А політику диктував, диктує і диктуватиме великий капітал.

Недавно читаю в інтернеті, що в Лівії Європейський союз розділив квоти на видобуток нафти пропорційно до збройної участі в конфлікті. От напишіть про це, якщо ви демократична газета.

- Обов’язково подамо ваші слова. Світом правлять гроші і сила...

- Так було завжди і, очевидно, ще дуже довго буде...

- В області маємо кілька підприємств, які постійно привертають увагу - «63-й котельно-зварювальний завод», який ніяк не може піднятися з колін і який ніяк не включать у приватизацію, та досить успішний локомотиво-ремонтний завод, який якісь чужі дядечки хочуть приватизувати, але ОДА виступає проти цього...

- Локомотиво-ремонтний завод - це цивільне підприємство, а «63-й котельно-зварювальний» підпорядковується Міністерству оборони. Із продукцією, яку нині виробляє, він ніколи не підніметься. Котли, які вони там зварювали для військових частин, нікому не потрібні. Вид продукції потрібно змінити повністю. Але я мав розмову з міністром оборони, який готовий дати підприємство на приватизацію, аби на нього прийшов інвестор і запустив нове виробництво. До речі, за кілька днів один із них прибуде сюди на оглядини.

Так, ми справді виступаємо проти приватизації локомотиво-ремонтного заводу, оскільки він прибутковий. Якщо там нормально працюють, то немає необхідності у приватизації заводу.

- Відомо, що одним із важливих завдань цього року в області є зміцнення матеріальної бази театрів, краєзнавчого музею тощо. Що робиться у цьому напрямі?

- Ми завершили роботу в обласній філармонії. Якраз закінчуються тендерні процедури, після яких приступимо до ремонту нашого драмтеатру. і першою чергою зробимо, щоб там було тепло. Також думаємо над тим, як зробити, щоб у кожному сільському Будинку культури було тепло. Це непроста робота, вона потребує значних коштів, але, сподіваюся, ми їх знайдемо.

Якщо в бюджеті області у 2005 році було виділено на галузь культури 54 млн, то у 2011 році - 224 млн, а це у чотири рази більше, а у 2012 році - майже 240 млн.

- Ви також дотичні до розв’язання проблеми палацу Потоцьких, нинішній вигляд якого зовсім не додає привабливості Івано-Франківську, про що вже пише навіть всеукраїнська преса. У попередньому нашому інтерв’ю ви казали, що до цього питання не доходять руки, проте обіцяли взяти його на контроль. Що зроблено для його вирішення?

- Взяв на контроль, домовився з власником, що він передає палац Потоцьких у власність міської ради. Залишилось, аби міський голова зв’язався з власником і підписав договір прийому-передачі.

- З вашої розмови для читачів газети «Галичина» складається враження, що загалом ви досить оптимістично дивитеся вперед?

- Песимістам нема що робити в цьому кріслі.