Люди вулиці

Люди, які давно вже не заявляють своїх прав у суспільстві. Вони ніби відкинуті на обабіч дороги, і найчастіше – з власної вини. Люди вулиці існують у своєму замкненому світі, паралельно з нами. Зазвичай їхня дорога – в один бік. Безпритульні та жебраки – саме про них цього разу піде мова на сторінці тижневика.

В Україні, за підрахунками експертів, лише чверть бездомних повертається до нормального життя. І чим довше людина жила на вулиці, тим складніше їй знову стати повноцінним членом суспільства. При цьому кількість безхатченків зростає з кожним днем: упродовж 2010 р. Центрами обліку бездомних громадян було виявлено майже 11.5 тисячі безхатченків. У 2009 р. цифра становила 10 тисяч. У той же час, за підрахунками МВС України, в країні лише офіційно нараховується близько 30 тис. безпритульних. У листопаді 2011 р. Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ встановив, що кількість безпритульних дітей, віком від 10 до 19 років, в Україні становить близько 150—160 тисяч, тоді як офіційна статистика повідомляє про 12 тисяч. Причин залишити власну домівку в українців є чимало, та щонайабсурдніше – вони приймають таке рішення не завжди з власної волі: проблеми в сім’ї, махінації з нерухомістю, в’язниця, пристрасть до оковитої та наркоманія.

Для безхатченків вулиця стала притулком, бо саме тут минає їхнє життя. Думаю, що чимало коломийців вже давно вивчили основні місця перебування людей вулиці: польське кладовище, територія старого басейну, місцеві парки та котельні. А взимку безхатьки активно атакують під’їзди й підвали, головне для них, аби дах був над головою. Експерти зазначають, що визначити точне число безпритульних практично неможливо, адже їхня кількість зростає не тільки під час кризових ситуацій у країні. Безхатченком може стати і цілком успішна людина. З цим погоджується краєзнавець Василь Нагірний, розповідаючи, що на коломийські вулиці безпритульні та жебраки почали сходитися після 1848 року, більшість з них у минулому мали дах над головою, проте потрапили в залежність від шинкаря чи орендаря. Найчастіше таких людей можна було зустріти біля храмів, коли вони просили подання у перехожих. «За тих часів діяли в місті антиалкогольні товариства, які допомагали людям боротися з пристрастю до оковитої. Зокрема активну роботу з такими людьми провадило товариство «Відродження» під гаслом «Геть від алкоголю!», - розповів Василь Нагірний.

З 1970-х для безпритульних почав існувати термін «бомж», тобто особа (рос.) «без определенного места жительства». Відтоді почав набувати популярність вислів: «бомж — вища форма егоїзму». Варто зазначити, що до середини 1990-их діяв закон, згідно з яким людина, яка хоча б 6 місяців просиділа у в’язниці, виписувалася з місця проживання. 1995 р. в Україні цей закон скасували. А в 2005 р. Україна нарешті визнала існування бездомних, почали з’являтися центри обліку безхатченків та нічліжки. Але набагато раніше з’явилися спільноти, де безхатченки разом працюють і допомагають один одному.

Протягом тижня оббивши пороги державних установ Коломиї, аби трохи дізнатися про долю безпритульних та жебраків у нашому місті, дійшла висновку, що ці люди нікому не потрібні, їхня доля не цікавить чиновників. У Коломиї обліку кількості безпритульних не ведуть, а те, що вони живуть у під’їздах та ночують на лавках у середмісті, – з’ясовується, що в цьому ніхто не бачить ніяких незручностей. Коломийське МВ УМВС повідомило: «Працівники міліції доставляють у міськвідділ громадян, які жебракують та ведуть бродяжницький спосіб життя, у тому разі, якщо є обґрунтовані підозри у причетності цих осіб до злочину або які вчинили адміністративне правопорушення, тоді працівник міліції складає адміністративний протокол на дану особу». Але нашою метою вивчення цієї проблеми було далеко не намагання арешту безпритульних, а перш за все – допомога їм.

Як з’ясувалося, у нашому місті нічліжок для безхатченків немає, тому коломийці не повинні дивуватися, коли безпритульні ночують біля їхніх будинків, - влада просто не потурбувалася про «вершин соціального дна». Натомість у Коломиї діють доброчинні організації, які завжди готові відгукнутися на поклик про допомогу: БФ «Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії» та коломийське Товариство Червоного хреста, яке реалізує чимало програм для нужденних людей. Прес-секретар благодійного фонду «Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії» Оксана Рижук зазначає, що практично вся діяльність організації спрямована на те, щоб допомогти людям, які потрапили у складні життєві ситуації. «Карітас реалізовує низку проектів, спрямованих допомогти саме найбільш потребуючим верствам населення. У рамках проекту «Домашня опіка» щоденно діє благодійна їдальня для потребуючих людей, куди люди можуть прийти і з’їсти гарячий обід. Крім того, у нас діє такий проект, завдяки якому люди можуть прийти та випрати власні речі, прийняти душ, а також поспілкуватися».

Такі організації покликані повернути безпритульних та жебраків до життя, проте лише одиниці здатні стати на істинний шлях. Євген Форкош жебракує уже не перший рік, проте змінити такий спосіб «заробляння коштів» не планує. 50-річний чоловік, який родом з Івано-Франківська, розповідає, що в Коломиї набагато кращі умови для жебракування, бо тут порівняно з іншими містами нашої області невелика кількість жебраків, тому реальніше заробити більше грошей. На питання, чому він не влаштовується на роботу, Євген відповідає: «Мене ніхто такого не хоче приймати на заробітки. Кажуть, нам потрібні інші люди, набагато здоровіші». Чоловік не перший рік хворіє, проте коли звернувся в одну з лікарень, йому відмовили через те, що він не мав звідки оплатити лікареві. Тому для Євгена жебрацтво – найкращий вихід, - гадає він.

Проте в Коломиї просять милостиню не лише дорослі, але й діти. Як запевняють у відділі в справах неповнолітніх міської ради, у Коломиї немає безпритульних дітей, які не мають де жити. Є лише схильні до жебрацтва та бездомності, тобто ті, які втікають з дому. Наразі на обліку дітей із складними життєвими ситуаціями у відділі 19 неповнолітніх. Начальник відділу Ігор Івахнюк стверджує, що безпритульними у Коломиї можна вважати дітей ромської національності, які кочують та займаються жебрацтвом. Найчастіше таких дітей коломийці можуть зустріти у районі авто- та залізничного вокзалів. Проте частина з них разом з батьками орендують квартири на вулицях Привокзальній та Гірняка. Такі діти схильні до крадіжок.

«У Коломиї є три види дітей, з якими нам доводилося працювати. До першої групи належать діти, яким не забезпечують належне виховання, тобто так звані алкогольні сім’ї. Вони не хочуть з цим миритися, тому втікають з дому, у деяких випадках це тягне за собою позбавлення батьківських прав. Є такі сім’ї, це вже другий вид, коли батьки змушують дітей іти жебракувати, аби заробити їм гроші на алкогольні напої. Інколи такі діти йдуть з власної волі, бо немає вдома нічого їсти, - розповідає Ігор Івахнюк. – Третій вид дітей, яких у народі називають «челінджерами», мають тягу до подорожування. Тобто вони можуть зібратися, сісти у потяг «червона рута» й поїхати до Чернівців на день або ж два. Потім вони знову повертаються додому задоволені, з новими враженнями. Але ці діти постійно перебувають у «зоні ризику», бо вони легко можуть здійснити крадіжку або ж погодитися приймати наркотичні речовини». Ще більш невизначеною є доля новонароджених дітей від безпритульних матерів. Пан Івахнюк розповідає, що цю проблему вони долають через суди, оформлюючи документи на дитину, яка народилася за межами пологового будинку. У відділі у справах неповнолітніх зазначають, що дитяче жебрацтво та збільшення дітей на вулицях – сезонне, і саме літо цьому найбільше сприяє. Ті діти, які весь навчальний рік провели в інтернатах, на літні канікули повертаються додому, проте з їхнім поверненням у сім’ї не поліпшилася ситуація, тому вони ідуть жебракувати та жити на вулиці. Але є такі діти, які живуть у забезпечених сім’ях, але в них не складаються стосунки з одним з членів родини, тоді вони ідуть «підкорювати» вуличні простори. До прикладу, кожному коломийцю, мабуть, знайоме обличчя десятирічного хлопчика, який вправно та оперативно розповсюджує газети у місцевих кав’ярнях, при цьому роблячи благальну гримасу. Цей хлопчик походить із забезпеченої сім’ї, проте через постійні суперечки з вітчимом він захотів сам заробляти на їжу. Аби краще вивчити ситуацію та призупинити дитячу бездоглядність, відділ у справах неповнолітніх здійснює рейди, зокрема цього року ними проведено 25 рейдів, під час яких виявлено 35 дітей.

Психологи розповідають, що з безпритульними та жебраками потрібно проводити роз’яснювальні роботи. Люди стають волоцюгами не лише через фінансові проблеми, алкоголізм чи наркоманію. Велике значення має психологія, стверджують фахівці. Після безлічі життєвих складнощів безпритульні втрачають віру в себе та просто пливуть за течією. Щоб реінтегрувати безпритульного в суспільство, спочатку треба задовольнити його базові потреби - харчування та сон. Також запевнити їх у можливості кращого життя завдяки власній праці. «У цих людей ми помічаємо брак у спілкуванні, тому що суспільство від них відмежувалося. Тому одним з наших завдань є забезпечення для потребуючих домашнього затишку», - зазначила прес-секретар БФ «Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії» Оксана Рижук.

Запевнити людину змінити своє життя можливо, варто лише запропонувати їй шляхи для вирішення цієї ситуації. Однією з них є працевлаштування, проте у нашій країні отримання роботи викликає труднощі для людей з вищою освітою та дахом над головою, не мовлячи про безпритульних. Міністерство соціальної політики інформує, що в Україні «функціонує 22 центри соціально-психологічної допомоги, які надають притулок, психологічні, інформаційні, юридичні, медичні послуги, забезпечують продуктами харчування, допомагають в оформленні документів особам, сім'ям з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах». Натомість в Коломиї ні безпритульні, ні жителі міста цього не відчувають,бо опіки такими людьми з боку місцевої влади немає.

Невже нікого в Коломиї, окрім благодійних організацій, не цікавить, як живуть «люди вулиці», адже вони теж щоденно проходять тими місцями, що інші коломийці, можливо колись також доклали немало зусиль для сьогоднішнього кращого життя в країні. Проте нині ці люди відкинуті обабіч дороги та залишилися зі своїми проблемами наодинці. Виникає питання: як можна говорити про благоустрій, при цьому не знаючи, як живе інша частина міста, на чолі із безхатченками та жебракуючими коломийцями? Можливо, тому що «вершини соціального дна» перебувають на протилежному боці від життя чиновників.