Чому та як зникають прикарпатці та хто з них повертається живим?

Важко уявити, як це, коли зникає хтось із близьких. Просто не повертається додому. І про нього немає жодної звістки. День, другий, третій, а потім рахунок іде на місяці та роки. Чому та як зникають прикарпатці та хто з них повертається живим?

Мертвим визнає суд

Сьогодні на Прикарпатті зниклими безвісти вважаються 32 людини. Ці пропажі не нові, цифра — так званий залишок, що тягнеться ще з 1990-х. Адже справи зниклих безвісти не мають строків давності.

«Оперативно-розшукова справа може бути закрита, якщо особа визнана померлою, — каже Володимир Пленюк, начальник розшукового сектору управління карного розшуку УМВС в області. — Але з обліку людину не знімають».

Визнати померлим зниклого безвісти можна тільки через суд — за клопотанням родичів, якщо людина пропала дуже давно й досі про неї немає жодних новин. До речі, найдавніше зникнення із цих 32-х датується 1991 роком. Тоді чоловік віком під 50 років вийшов зі свого будинку в Яремче, і от уже 20 років ніхто не знає, що ж з ним трапилося. За клопотанням родичів суд визнав його мертвим.

Фото когось із цих зниклих людей ви, напевно, бачили в оголошеннях на стовпах із грифом «розшукується». Є вони й на сайті нашого МВС. Це один із шляхів пошуку. Хоча далеко не основний. Окрім оперативно-розшукових заходів, які для кожного випадку свої, коли поступає заява про зникнення, то протягом доби інформацію про людину виставляють в базу централізованого обліку.

«Ця база єдина для всієї України та зв’язана з базою країн СНД, — пояснює Пленюк. — Тобто, в будь-якій області працівник міліції може зайти туди та перевірити по прикметах, можливо, у них є невпізнаний труп чи невідомий хворий».

Чимала проблема у тому, що з цих 32-х зниклих рівно половина — заробітчани. От, виїхала людина за кордон, якийсь час спілкувалася з родичами, а потім перестала давати про себе знати. Таких шукають уже каналами Інтерполу. Але не таємниця, що більшість заробітчан працюють там нелегально, ніде не реєструються, не стають на облік, інколи навіть живуть під іншими іменами. Отже, знайти їх доволі складно. За два останні роки був тільки один такий випадок.

«Чоловік жив у Чехії, — розказує Володимир Пленюк. — Заяву про зникнення подала його мама, мовляв, просто поїхав і пропав. Його знайшов Інтерпол. Але все виявилося доволі банально — той просто не хотів спілкуватися зі своїми родичами, запевняв, що повідомляв їх про це. Хоча мати нічого про це не говорила».

До речі, у міліції кажуть, що ситуації, коли люди просто ховаються від батьків, чоловіків, коханок — не рідкість.

Підлітки зникають навесні

Усіх, хто зникає, можна поділити на певні, хоча й доволі умовні категорії. Старші люди; люди з психічними проблемами; ті, хто зловживають спиртним; неповнолітні — у цих значно більше шансів повернутися додому. Хоча, насправді, передбачити, як завершиться та чи інша справа, не може ніхто.

«Більша частина тих, хто пропадає, це саме старші люди, — каже Пленюк. — От, сідає собі десь в автобус та й їде… На місце проживання виїжджає слідчо-оперативна група, вилучаються речі — гребінець, зубна щітка — беруться відбитки пальців, аби потім в разі чого можна було ідентифікувати цю особу. Бо може вона виявитися і серед невідомих хворих, і серед невпізнаних трупів».

Хоча найчастіше люди похилого віку повертаються додому живими. Є серед них і постійні «зникальники». «У Рожнятівському районі є чоловік, який уже шість разів був у розшуку, — розповідає Пленюк. — Має певні відхилення, хвору маму, періодично залишає її саму. Знаходимо його то у лікарнях, то на вокзалах…».

Зникнення підлітків — також не рідкість. «Часто це буває навесні, — говорить Василь Гультайчук, керівник прес-служби УМВС в області. — На щастя, нині на Прикарпатті немає жодної незнайденої дитини. В основному зникають ті, що посварилися з батьками та вважають, що вже можуть жити самі. Їдуть до знайомих, навіть в інші області. От мама відправила до школи, а дитина не вертається і трубку не бере. Вона — до міліції, ми — до школи, а там кажуть — не було. Починаємо шукати по друзях. Знаходимо».

Значно більше насторожує, коли зникають маленькі діти. Тут уже можна думати що завгодно. Так, минулого року в Надвірнянському районі пропали двоє братів — 11 і 5 років. Хлопці просто вийшли погуляти. «Ми до останнього думали, що знайдемо живими, була інформація, що їх десь бачили, — розказує Гультайчук. — Шукали їх десь зо 200 працівників міліції. Знайшли на четвертий день. Під вечір випускники прийшли фотографуватися до Прута і просто на їхніх очах з води сплило тіло. Діти втопилися переходячи через трубу на річкою».

Часто стається і таке, що малюки просто губляться. Наприклад, батьки не додивилися, й дитина собі потьопала. Позаторік на Прикарпатті шукали п’ятирічного хлопчика. Вся родина садила картоплю, а малюк собі побрів. Цей випадок закінчився щасливо — дитину назавтра знайшли в лісі.

А тіло закопали

Найгірше, що може статися зі зниклою людиною, — це нещасний випадок і скоєний проти неї злочин. «У грудні 2010 року до нас із заявою звернулася сестра 25-річного хлопця. Жили вони у Яремче, — розказує Володимир Пленюк. – Почали працювати, виявилося, що він разом ще з трьома товаришами пішов на незаконне полювання. Пили спиртне і його випадково застрелили. А товариші вирішили не повідомляти в міліцію, а просто закопати тіло під корінням поваленого дерева. Аби розкрити злочин, довелося навіть задіяти так званий детектор брехні — поліграф».

У січні минулого року так само завершився розшук ще одного зниклого — цього разу з Івано-Франківська. Його тіло знайшли закопаним за гаражем у Бурштині. Вбивцею виявився його товариш, з яким мали нелегальний бізнес — вирощували коноплю. Причина стара, як світ, — гроші.

Як у кіно

Хоча стаються і зовсім дивовижні щасливі випадки. У міліції пригадують, як у 2007 році до них прийшов чоловік і просто сказав: «Я не знаю, хто я є, допоможіть».

Останнє, що він пам’ятав, як був на франківському вокзалі. Потім кілька місяців ходив містом, десь навіть працював. Згодом на березі річки зробив собі шалаш і так жив. «Питаємо, що пам’ятаєш? — каже Пленюк. — Він відповідає — гори та канатну дорогу. Ми кинулися до телебачення, показували його по центральних каналах. А через два дні приїхав його брат. Він на того дивиться, сльози течуть, чує, що рідне — а впізнати не може…».

Виявилося, що той чоловік працював на курорті в Карпатах, а потім якийсь знайомий запропонував йому кращу роботу у Франківську. Поїхав і пропав. Що з ним тоді трапилося, невідомо й досі.

Три міфи про зниклих

• Заяву про зникнення людини можна подати тільки через три дні.
Заяву приймають одразу ж. Норма про «три дні» була скасована ще десяток років тому.

• Якщо людина зникає вдруге, заяву уже не приймуть.
Заяву приймають за кожним випадком зникнення.

• Якщо людину знайдуть, то про місце її перебування обов’язково повідомлять родичів.
Якщо людина повнолітня та дієздатна, то дані про її місцезнаходження можуть дати родичам тільки за її згодою.