Тенісисти міжвоєнної Коломиї починали з убогого бетонованого корту

Тенісисти міжвоєнної Коломиї починали з убогого бетонованого корту, перемагали усіх місцевих конкурентів і змагалися навіть на легендарному Кубку Девіса. Нині про цих людей можна почитати хіба в закордонних виданнях.

Великий теніс серед українців Коломиї поширив Петро Франко, син великого Каменяра. У 1922 році він влаштувався учителем у коломийську гімназію, купив для неї спортивне обладнання, тенісні ракетки та м’ячі.

Перші заняття спочатку відбувалися у Студентському парку (нині — парк ім. Шевченка). Тут знаходився тенісний корт, але його недоліком було незручне бетонне покриття. Тому невдовзі Франко разом з учнями побудував корт на вулиці Словацького (нині — Гетьманська), і ще один біля свого будинку. У 1925 році товариство «Сокіл» спорудило ще два корти з м’яким покриттям. Доглядали за ними самі тенісисти.

«Золотий» період коломийського тенісу почався, коли до міста приїхав Олександр Кульчицький. Він викладав філософію в гімназії й поселився неподалік від «сокільських» кортів. Саме він виховав зіркову трійцю міжвоєнного коломийського тенісу: Романа Сельського, Любомира Чайківського та його сестру Софію Могильницьку.

У 1932 році, коли Чайківському було 14, він дійшов до фіналу турніру в Коломиї, де також брали участь кращі українські тенісисти Львова. Тут же перше місце здобула його сестра Софія, а разом вони стали кращими серед мішаних пар. Згодом вони вже удвох тріумфували в Чернівцях та Станиславові. У 1933 році Чайківський переміг на юніорському чемпіонаті у Львові.

Через рік Коломия здобула абсолютну перемогу в Станиславові. Чайківський — кращий в індивідуальній грі серед чоловіків, Софія — перша серед жінок, Чайківський і Сельський — кращі в парній грі, Чайківський з сестрою — перші серед мішаних пар. Сельському тоді вручили приз «Кращий гравець провінції». У 1935 році через серцевий недуг він відійшов від змагань, а потім став відомим львівським художником.

У 1936 році Чайківський виїхав на навчання до Варшави, де вступив до спортивного клубу «Легія». Минуло кілька місяців і його запросили до юніорської збірної Польщі. Разом із командою він їздив на престижні змагання, попереду відкривалися райдужні перспективи, але вибухнула Друга світова. Вона застала його на турнірі в Ризі. Разом з чемпіоном Польщі поляком зі Львова Юзефом Гебдою Чайківський почав подорожувати містами СРСР, популяризуючи теніс. Після одного з показових виступів у Ленінграді Чайківський утік, дістався рідної Коломиї, а звідти перебрався до Австрії та прийняв тамтешнє громадянство.

Австрійці також помітили талановитого тенісиста й запросили його до своєї збірної. Чайківський представляв Австрію на багатьох міжнародних турнірах, взяв участь навіть у легендарному британському Кубку Девіса. Ігрова кар’єра Чайківського завершилася травмою, коли він невдало впав на ракетку і зламав ребро. Та після цього він не полишив теніс, а давав уроки як інструктор. Помер Любомир Чайківський у Мюнхені від запалення легень у 1974 році. Тоді йому було лише 56.

Що ж до наставника коломийських тенісистів, то Олександр Кульчицький у 1940 році емігрував. Спочатку працював у Мюнхенському інституті психології та психотерапії, а потім був професором (а кілька років і ректором) Українського вільного університету. Помер у 1980 році у Франції.