Я – льотчик

Чи важко стати льотчиком? Напевно, так. Насамперед, потрібно мати міцне здоров’я, витривалість і витримку, бути інтелектуалом. А крім всього іншого, потрібно безмежно любити небо, вміти жити десь там - між землею і хмарами. Та навіть маючи ці якості, бути льотчиком важком, а іноді просто неможливо. Не варто говорити про те, скільки авіаторів сьогодні прикуті до землі то через відсутність пального, то через брак машин, то через… Причин, того, що сумно, а подекуди з неприхованими заздрощами проводжаєш своїх побратимів у небо, залишаючись при цьому на землі, можна знайти чимало. Однак набагато важче зробити так, щоб у тебе повірили, щоб на тебе звернули увагу, як на військового професіонала.

Власне, так сталося і з майором Повітряних сил Дмитром Макаровим. Це один з небагатьох льотчиків, які зуміли абстрагуватись від усіх життєвих негараздів, і незважаючи ні на які об’єктивні труднощі, стати пілотом винищувача. Всього кілька днів тому майору Дмитру Макарову було доручено здійснити свій перший самостійний виліт, керуючи бойовим винищувачем МІГ-29.

Йому на роду було написано стати військовим, бо його батько був військовим і сім’я мешкала у містечку, яке донедавна через надтаємність не було позначено на жодній карті світу - Архангельськ 55, що знаходиться на острові «Нова Земля». Тому коли стало питання, ким бути, він не вагався. Таким чином у 1999 році закінчив Харківський інститут льотчиків і за розподілом потрапив до Чернігівського учбового полку. Служив на посаді льотчика-інструктора. В 2004 році училище скоротили, і молодому пілоту запропонували посаду в іншій авіаційній частині, яка здійснювала польоти на учбових літаках Л-39. Однак через три роки скоротили і цю частину, і Дмитра Макарова перевели до Івано-Франківська.

- У частині мене зустріли привітно, - пригадує льотчик. - Гарний колектив, але зовсім інші літаки.

Для тих, хто не стикався з авіацією, поясню, що літати на маленьких учбових літачках і керувати потужним швидкісним надсучасним винищувачем - це дві великі різниці як у керуванні, так і в техніці пілотування. Тому Дмитра Макарова призначили на посаду заступника командира однієї з ескадрилій. Та офіцера зовсім не приваблювала доля ходити до пенсії по бетону аеродрому, адже він - льотчик.

- У 2010 році відбувались збори з підготовки на клас, і мені пощастило потрапити на них, - розповідає пілот. - При нормі 40 годин нальоту мені вдалось налітати аж 42. Після цього я успішно склав іспити. Потім пройшов програму складного і простого пілотажів, польотів як у простих, так і в складних метеоумовах, вдень і вночі. Крім цього, вивчив техніку повітряного бою.

На бажання хлопця літати звернув увагу заступник командувача повітряного командування «Захід» з авіації - начальник авіації полковник Олександр Кухаренко. І пілоту було запропоновано виконати тренувальний політ на МІГ-29 УБ. Звичайно, не все було просто і легко, але за кілька польотних змін Дмитро Макаров опанував для себе фактично новий тип літака. І йому було довірено самостійний виліт, здійснивши який, він фактично завершив своє перенавчання.

«Рецепт» успіху цього офіцера надзвичайно простий. Потрібно взяти якнайбільше працелюбності, замішати все це на терпінні, додати трішки наполегливості, присмачити бажанням, а головне - не шкодувати любові до своєї професії. Мало хто знає, що навіть у відпустці, відпочиваючи на березі моря, Дмитро зранку відправляв дружину на пляж, а сам ішов в сусідню авіаційну частину та сідав за тренажери. І навіть у своїй рідній частині, пізно увечері, коли ним були виконані всі покладені на нього посадові обов’язки, знаходив час приходити на аеродром, сідати в кабіну літака і вчити прилади, повторювати завдання, робити з себе льотчика-винищувача. Бо має свій професійний девіз, що ґрунтується на життєвій мудрості: «хто хоче - шукає можливості, а хто не прагне - причини».

 друкувати