Лікування людей чи марнування державних грошей?

За даними соціологічного дослідження, яке проводили в краї на замовлення обласної ради, населення не задоволене станом охорони здоров’я. Івано-Франківщина надто запізнилася з початком перетворень у цій життєво важливій галузі. Втім, це стосується не лишень нашої області. Рівно рік тому, у квітні 2011-го, відбулася нарада з медичною громадськістю країни, на якій прем’єр-міністр України зазначив, що стан галузі є незадовільним, вона найбільш корумпована, тож потребує невідкладного реформування.

За 20 років незалежності видано понад 300 нормативно-правових документів щодо подальшого розвитку вітчизняної охорони здоров’я, тобто нормативна база більш ніж достатня. То чому ж у медицині не відбувається реальних позитивних змін? На причини цього ще значно раніше, у 2004-му, вказало керівництво МОЗ України: не зацікавлені в реформуванні галузі такі корпоративні групи від медицини, як управлінці охорони здоров’я (в т.ч. й частина працівників самого міністерства), лікарняні «еліти» й фармацевтичні компанії. Тому що чим більше хворих, тим більші доходи мають ці групи.

Згідно з інформацією ВООЗ, ті чи інші проблеми зі здоров’ям виникають протягом місяця із кожних 1000 жителів планети у 750, серед яких 250 осіб потребують консультації лікаря сімейної практики, з них п’ятеро — консультації вузького спеціаліста, дев’ятеро — шпиталізації і лише один — надання високоспеціалізованої допомоги у відповідній медичній установі. Аналогічні дані отримав, провівши дослідження в Україні, і професор О.Голяченко з Тернопільського медуніверситету.

Таким чином, 90-94% наших краян мали б отримувати медичну допомогу в поліклініках (первинна ланка охорони здоров’я). І тільки 9-10% потребують шпиталізації, причому лише 1% — в обласні медичні заклади. А що ж бачимо сьогодні? В області показник шпиталізації становить 23,6% (такий на Заході був лише під час бойових дій), він у два з половиною рази вищий, ніж у розвинених країнах, і від розрахункового показника. Ми для того, щоби будь-якою ціною виконати план ліжко-днів, упродовж року шпиталізуємо майже кожного четвертого захворілого жителя краю. Це означає абсурдне «тринькання» народних грошей. Адже на стаціонарну допомогу йде близько 80% усіх асигнувань на охорону здоров’я загалом і лише 15% — на утримання поліклінік (а саме тут 90% населення повинно починати і закінчувати лікування) та 5% — на швидку медичну допомогу. Тоді як науковці довели: обстеження та лікування у сімейного лікаря обходиться в 10 разів дешевше, ніж у стаціонарах. Це при тому, що кожне з розгорнутих у прикарпатських лікарнях 11 629 ліжок працювало торік в середньому тільки 311,9 дня (по Україні — 326,6 при нормативі 340 днів). Отже, загальна перевитрата коштів сягає 30-35 млн. гривень. Скажімо, 2009 року обласний перинатальний центр пустував 60 днів, а інфекційна лікарня — майже півроку. Ми ж хочемо будувати для них нові корпуси. Зрозуміло чому — будівництво є надто «ефективне» для декого...

Крім того, в обласних установах лікується більше половини непрофільних хворих, які мали б лікуватися на другому рівні (в центральних районних та міських лікарнях), але обласній медичній «еліті» не вигідно втрачати «клієнтуру».

Зауважу, що вартість одного ліжко-дня в обласних лікарнях на порядок вища, ніж у ЦРЛ. Приміром, торік в середньому на одного хворого на день виділяли в обласних медичних закладах на медикаменти 38,31 грн, на харчування — 11,31 грн, а, скажімо, в Снятинському районі — відповідно 4,64 грн та 1,96 грн. Таку ситуацію інакше й не назвеш, як бездарною тратою бюджетних коштів та знищенням районної ланки охорони здоров’я. Але хоча кошти на утримання обласних лікувальних закладів використовуються вкрай нераціонально, чомусь у планах реорганізації охорони здоров’я передбачено скорочення не обласних установ, а лише сільських, номерних та районних лікарень.

У розвинених країнах лікарні переважно багатопрофільні. Онкологічних, кардіологічних, пульмонологічних, дермато-венерологічних та інфекційних лікарень просто не існує — вони є відділеннями багатопрофільних стаціонарів, а кошти виділяють на кількість виписаних хворих, а не розгорнутих ліжок. Отже, немає потреби утримувати до 30-50% ліжок у наших обласних стаціонарах. А це була б колосальна економія коштів. Слід врахувати те, що 32% усіх затрат на прикарпатську медицину поглинають обласні установи (бюджет охорони здоров’я області торік становив 1 млрд 83 млн грн), а поліклінікам, лікарським амбулаторіям краю залишаються крихти. За оцінкою МОЗ, це система перевернутої піраміди, і її потрібно поставити на місце.

Основною фігурою охорони здоров’я повинен бути лікар загальної практики (сімейний), у якого мають починати і закінчувати лікування 90% пацієнтів. У структурі лікарських кадрів лікарі загальної практики становлять в Японії 80%, Великобританії — 73%, Канаді — 67%, на Кубі — 70%, а в Україні — лише 10—25%.

Сімейний лікар бачиться мені як висококваліфікований спеціаліст, котрий має необхідну апаратуру і транспорт, знає, вміє і може навчати своїх пацієнтів елементів здорового способу життя. Один із головних показників його роботи — кількість не виявлених хворих, а здорових жителів на дільниці обслуговування. Від стану здоров’я пацієнтів на дільниці має залежати заробітна плата сімейного лікаря. із сивої давнини дійшли до нас відомості, що китайський імператор платив своєму докторові лише тоді, коли був здоровий.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про охорону здоров’я» передбачено фінансувати медицину в розрахунку на одного жителя. Торік затрати на одного нашого краянина становили 786,4 грн. Отож якщо сімейному лікареві виділити лише близько половини цієї суми (350 грн на одного жителя), то при наявності 2000 жителів на дільниці обслуговування сума річного бюджету амбулаторії становитиме 700 тис. грн. Цих коштів вистачить на зарплату сімейного лікаря в розмірі п’яти-восьми тис. грн на місяць, на оснащення амбулаторії апаратурою, автотранспортом, навіть на будівництво житла для медпрацівників. Сімейний лікар сам вирішуватиме, кого госпіталізувати (і, відповідно, оплачуватиме лікування пацієнта), а кого направити на консультацію до спеціаліста, організовуватиме денні стаціонари в амбулаторії та вдома.

Стаціонарним лікувальним закладам виділяють 50% річного фінансування, а решту коштів вони заробляють самі шляхом впровадження сучасних медичних технологій та направлення до них хворих сімейним лікарем. Цей механізм Івано-Франківська міська клінічна лікарня № 1 розробила й апробувала ще в 1991 р., було прийнято відповідне розпорядження облдержадміністрації від 18.10.1991 р. Але воно не виконується, тому що це невигідно медичній «еліті» області. Саме про економічний метод управління галуззю говорив міністр охорони здоров’я на зустрічі з керівниками прикарпатських лікувальних закладів. Не проводячи ж реформ, ми тим самим віддаляємо ефективну медичну допомогу від селянина й городянина.

Відповідно до основних напрямів соціально-економічного розвитку країни видано низку указів Президента, постанов Кабміну про національну програму запровадження здорового способу життя. Її втілення в практику дозволило б наполовину зменшити захворюваність і смертність серед населення. На жаль, ця програма залишається на папері. Не здійснено і розпорядження ОДА від 11.04.2002 р. «Про затвердження заходів щодо виконання обласної комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002—2011 роки, прийнятої на виконання Постанови Кабміну № 14 від 14.01.2002 р.». А п.27.2 цього документа, який підписав теперішній голова облдержадміністрації, передбачав «з метою наближення кваліфікованої медичної допомоги до сільського жителя, реорганізувати сільські лікарські амбулаторії та ФАПи в амбулаторії сімейного лікаря» до 2010 року. Однак його, як і більшість пунктів розпорядження, що стосувалися здорового способу життя, так і не було виконано. Тим часом одна гривня, вкладена в профілактику захворювань, економить 30 гривень на їх лікування. На жаль, мої пропозиції до громадських рад при облдержадміністрації та обласній раді заслухати питання про те, як виконується згадане розпорядження ОДА, не знайшли підтримки.

В області, як і загалом у державі, грубо порушують ст.16 Закону України «Про охорону здоров’я», призначаючи на посади керівників медичних установ осіб без відповідної кваліфікації, часто за протекцією. Це теж гальмує розвиток та реформування медицини.

Якби була така воля облдержадміністрації та обласної ради, то, вважаю, навіть за сьогоднішнього фінансування галузі стан здоров’я наших краян можна істотно поліпшити й забезпечити їм доступне, безплатне та профілактичне медичне обслуговування. Рада ветеранів — організаторів охорони здоров’я готова допомогти в оптимізації роботи медичних установ Прикарпаття.  
 
Досвід економічно розвинених країн, де люди живуть на 10-20 років довше, ніж в Україні, вимагає від нас не дискутувати, а реально реформувати як медицину, так і загалом усе наше суспільне життя. Людина здоровіша не там, де більше лікарень, медичних центрів, лікарів, а де вона своєчасно і достатньою мірою, передусім профілактичними засобами, підтримує своє здоров’я в належному стані.