О.Форкушак: Оперний спів ніколи не пробачає перерви

Олександр Форкушак – молодий оперний співак із Коломиї. Він щиро відданий опері та класичній музиці, майстерно грає на саксофоні та гітарі. Сьогодні Олександр є солістом Ярославської філармонії, солістом камерного ансамблю «Крещендо» та викладачем вокалу Львівського національного університету імені І.Франка.

- Олександре, що спонукало Вас стати саме оперним співаком, адже більшість молоді мріє про естраду?

- У 1996 році я вступив на музичне відділення Коломийського педагогічного училища з бажанням займатися грою на саксофоні та гітарі. Там я познайомився з викладачем вокалу Миколою Скільським, який і привив мені любов до вокалу, до оперного співу зокрема. Так, протягом чотирьох років навчання у коледжі я захопився класичною музикою та вирішив у подальшому займатися оперним співом професійно. Після закінчення коледжу у Коломиї я навчався у Прикарпатському національному університеті також на музичному відділенні, відтак – у консерваторії Київської національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (2006-2011 рр.).

- А от чи пам’ятаєте, що най­перше Ви заспівали із класичних тво­рів і де саме відбувся Ваш пер­ший виступ як оперного співака?

- Першими класичними творами, які я співав, були українські народні романси: «Дивлюсь я на небо», «Чорнії брови, карії очі», «Місяць на небі», а також музичні твори Миколи Лисенка. Варто зазначити, що майже усі оперні співаки-початківці розпочинають свою кар’єру саме з народних пісень та романсів. З часом я почав вивчати та співати арії італійського композитора Джузеппе Верді, який вважається еталоном для наслідування та майстерного співу. А от мій перший серйозний виступ як оперного співака відбувся тоді, коли навчався на першому курсі консерваторії: я брав участь у класичному концерті і виступав з симфонічним оркестром у Національній філармонії України, де заспівав куплети Ескамільйо із опери «Кармен» Ж. Бізе. Тоді я мав честь виступати на одній сцені з такими відомими українськими зірками опери як Ольга Микитенко, Тарас Штонда та Олександр Гурець. Той виступ був так званою першою ластівкою у моєму житті оперного співака.

- Професійно Ви займаєтесь оперним співом уже більше шести років і за цей час заспівали чимало партій і зіграли у багатьох спектаклях. Чи є у Вас улюблені ролі?

- Кожна роль, яку я грав на сцені, особлива по-своєму. Улюбленими ролями є Грязной із опери «Царева наречена» Н. А. Римського-Корсакова, Онєгін з опери П. І. Чайковського «Євгеній Онєгін». Саме фрагменти цих партій я найчастіше співаю на концертах, оскільки вони є всесвітньовідомими і мають своїх слухачів. Також не менш улюбленими є і партії Валентина з опери «Фауст» Ш. Гуно та Белькоре з опери «Любовний напій» Г. Доніцетті.

- Зрозуміло, що перелічені партії, які Ви виконуєте, написані різними мовами. Скількома мовами Ви співаєте і скільки йде часу на розучування однієї партії?

- Я співаю чотирма мовами: італійською, французькою, німецькою та російською. Зазначу, що крім російської, жодною з цих мов я не володію досконало. Клавір будь-якої опери має обсяг 300-350 сторінок. З цього клавіру близько сто п’ятдесят сторінок – це одна партія. Спочатку треба вивчити текст мовою оригіналу, відшліфувати дикцію, відтак перекласти його на українську мову, щоб зрозуміти, про що там йдеться, аби вміти правильно усі настрої і почуття передати на сцені. Багато часу йде лише на те, щоб вивчити класичний твір, а потім його треба ще й оспівати, а це – репетиції, які тривають цілими годинами, днями, місяцями, фраза до фрази, нота до ноти і так поступово, аж поки в результаті не вийде готовий твір, який уже можна виконувати на сцені. Так, на розучування однієї партії йде приблизно один рік клопіткої роботи.

- Візитною карткою кожного оперного співака є його голос. Що треба робити для того, аби він завжди був у відмінній формі і, бува, не підвів у потрібний момент?

- Голос – це егоїст. Він хоче, щоб перш за все дбали про нього. А для цього потрібно вести здоровий спосіб життя, мати міцний сон і правильно харчуватися. Також важливу роль при постановці голосу відіграє дихання, тому під час мого навчання і в коледжі, і в консерваторії викладачі приділяли багато часу, аби навчити нас правильно дихати. Для цього існує безліч різних вправ і оперним співакам рекомендується займатись плаванням і спортивним бігом. Дихання – це основа співу і коли співак виступає на сцені, він повинен дихати так, аби глядачі того навіть не помітили і не почули. Тому, як би не дивно це звучало, у професії оперного співака навіть дихання має бути майстерним і професійним.

Оперний спів вимагає неабияких фізичних зусиль. Оперні співаки мусять уміти підсилювати свій голос, послуговуючись власним тілом як резонатором.

- Ви багато їздили світом і мали шанс пройти прослуховування у декількох відомих світових операх. Яка країна Вас вразила найбільше і чи якось різниться аудиторія прихильників опер­ного співу у нас в Україні та за кордоном?

- Я мав нагоду відвідати та пройти прослуховування у оперних театрах Польщі, Франції, Італії, Німеччині, Австрії та Росії. Однак найбільше мене вразила своєю неповторністю та величчю опера «Бастіль» у Франції. Скажу, що коли я відвідав цей оперний театр, то здивувався, що концерти тут проходять з аншлагом, квитки розкуповують миттєво, зал заповнений вщент, що є доказом того, що людям подобається і вони люблять академічний спів. Така сама ситуація і в інших країнах. В українців є величезний пласт академічної музики. На жаль, ця музика мало виконується і в результаті маловідома. Тому в Україні такий малий відсоток шанувальників оперного співу.

- Олександре, якщо говорити про сучасний шоу-бізнес, то туди пробиваються всі, хто тільки може, завдяки зв’язкам та грошам. Опера – це так само такий бізнес. Чи можливо, щоб людина без таланту і голосу «пробилась» на світові оперні сцени?

- Сьогодні в українському шоу-бізнесі є багато молодих виконавців. Однак мало хто з них дійсно має вокальний талант. На жаль, у нас виробилась така тенденція, що зараз на сучасній сцені голос не такий і важливий, адже більшість співаків виконують музичні композиції під фонограму уже з готовим виробленим і накладеним голосом. Оперне мистецтво відрізняється у цьому плані тим, що тут авторитетна та впливова людина може лише замовити словечко за співака-початківця на відкритих прослуховуваннях, але аж ніяк не «просунути» його далі. Тому що оперний спів – це завжди живий спів, тут уже нічого не підробиш, і співак залишається на сцені сам на сам зі своїм голосом. Тож розгледіти співочий талант у опері набагато простіше.

- Якщо говорити про музику в Україні загалом, то оцініть, наскільки якісний музичний продукт пропонують українській аудиторії і як виховати любов до класичної музики у молоді?

- Якщо бути відвертим і об’єктивним, то важко говорити про якісну сучасну музику, яку пропонують українцям. Чому? Та тому що зараз з телевізорів, радіо, у нічних клубах лунає “попса” і вона переслідує людину, хоча вона того чи ні. Якщо вірити статистиці, то 80% людей слухають поп-музику, 10% - джаз і ще 10% - класичну музику. На мою думку, сучасна музика не несе якесь естетичне задоволення, на відміну від опери, та й пісні швидко відходять у забуття, вони на слуху лише кілька місяців, поки не втратять свій рейтинг, тоді як класичні твори – вічні. Вони є, були і будуть актуальними і відомими століттями. Виховати у молодого покоління любов до опери, погодьтесь, відразу не можливо. Це є поступовий процес і питання часу. Наприклад, упродовж року мого викладання в університеті я спостерігав, як у моїх студентів мінялися музичні смаки і уподобання. Якщо на перший курс вони прийшли виховані виключно на естраді, то зараз більшість з них хоче співати серйозну класичну музику. Звісно, це клопітка робота, але викладач своїм професійним голосом повинен відкривати молоді справжнє класичне мистецтво і крок за кроком прививати їм любов до опери.

- У Вас за плечима вже є невеликий оперний досвід, тож чи можете сказати, що виявилося найскладнішим у Вашій професії і як плануєте надалі розвиватися у опері?

- Ви знаєте, оперний спів ніколи не пробачає перерви, тобто ним треба займатися щоденно. Чайковський колись сказав, що коли я не граю день – це чую лише я, коли я не граю два дні – це чують інші. Опера – це примхлива пані, вона вимагає від співака хорошої фізичної форми, сильного голосу, акторської майстерності, харизми, завжди бути у сценічному образі, вміння правильно подати себе на сцені та безкінечної роботи над своїм вдосконаленням. Звичайно, це складно, але якщо сповна віддаєшся улюбленій справі, то усі труднощі долаються легко. Для себе я твердо вирішив, що все життя професійно займатимусь оперним співом, однак не полишатиму і гри на саксофоні та гітарі, оскільки гра на цих музичних інструментах приносить мені естетичне задоволення. Тому я часто збираюся зі своїми друзями-однодумцями і граю на саксофоні та гітарі.

Спілкувалась Оля Полюк