З молитвою по житті

Життя прожити – не поле перейти. Це прислів’я прийшло на згадку після спілкування із чарівною жінкою, яка носить не менш чарівне ім’я Філомена. Вона – самотня пенсіонерка, для якої світ поринув назавжди у суцільну темряву, але вона назавжди залишиться «Дитиною світла». Так дослівно перекладається її ім’я.

Філомена Петрівна Марилів з’явилася на світ 1947 року в Обертині. Її батьки тяжко працювали в колгоспі. Ті роки видалися дуже важкими і голодними. Щоб вижити, їли лободу та все, що можна було знайти. Та попри все сім’я з трьома донечками пережила ті лихоліття.

Філоменою молодшу дівчинку назвав тато. Йому дуже подобалося це ім’я. Сама жінка гордо його носить, тому що є Свята з таким іменем, яка жила ще в ранні християнські часи і померла мученицькою смертю за Христову Віру. 1802 року її мощі знайшли в катакомбах Риму. Після тривалих досліджень через 35 років її канонізували. Християни до цих пір моляться Святій Філомені, бо вірять в численні дива. Вона є заступницею всіх дітей, Живої Вервиці.

Про своє дитинство Філомена Петрівна розповідає дуже скупо. Корова на пасовищі та книжка – дві вірні подруги і єдині розваги дівчинки. – Худобу пасла з п’яти років. Траплялося, що засну, а корова десь у пшеницю піде. Просинаюся, не можу її знайти. Я з дитинства погано бачила, – ділиться спогадами жінка.

Школу закінчила відмінницею. У виборі професії пані Філомена не вагалася: поступила в Коломийське педучилище. Їхала поступати самостійно і протягом всіх студентських років надію мала лише на себе. Після завершення навчання 1966 року її направили на роботу у школу у Львівську область у прикордонне з Польщею село. Там вона й знайшла своє єдине кохання на все життя. 1970 року молода пара відразу потай від комуністичної влади взяла шлюб у Свято-Михайлівській церкві у Коломиї, розписалися в РАГСі, а весілля не було за що робити. Жінка не шкодує, що не було білої сукні, фати, численних гостей. Каже, головне, що гарно ладнали.

Два роки молода вчителька жила в будинку свекрів, а чоловік працював у Коломиї. Ось так за іронією долі обоє жили в Коломиї, а знайшлися на Львівщині. Відпрацювавши за направленням, пані Філомена переїхала до Коломиї і влаштувалася на роботу в Турківську школу. В ній вона пропрацювала 27 років вчителькою початкових класів.

Чоловік Дмитро був інженером. Спершу він працював на ковалівській шахті. Згодом його розум та винахідливість помітили і запросили працювати в контрольно-ревізійне управління. Подружжя було надзвичайно побожним. Ходили до церкви, незважаючи на заборони того часу.

Чоловікові дали квартиру у середмісті Коломиї. Досі мешкає там пані Філомена, але вже сама. – Я перенесла третю операцію на зір у 2000-му, – з болем в душі згадує Філомена Петрівна. – Мені не можна було вставати, а чоловік був у церкві. Він знав, що треба поспішати додому, але його не пропускали до власної квартири. Тоді в Коломиї проходив Гуцульський фестиваль. Приїхав Кучма і весь центр перекрили, ходити можна було тільки за перепусткою. Коли він прийшов додому, то поскаржився на біль у грудях і раптово помер. За вікном три дні гриміла фестивальна музика, а я ховала чоловіка. З того часу зір все погіршувався і я осліпла.

Минуло більше десяти років з моменту, коли довелося перегорнути трагічну сторінку життя. Весь цей час жінку підтримує віра. Вона щодня ходить до церкви, до тієї самої, де ступила на рушничок щастя. Там її ліки для душі. Щодня просить у Бога сил, щоб гідно нести свій хрест.

Донедавна сама пекла хліб, прибирала в квартирі, прала і готувала їжу. Ось уже чотири місяці до 65-літньої пані Філомени навідується Оксана Качур, соціальний працівник Благодійного фонду «Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії». – Мені ця робота дуже подобається. Турбота про старших людей приносить багато позитиву. Коли я до них приходжу, то вони завжди раді мене бачити, – так розповідає молода дівчина про свою щоденну працю. – У Філомени Петрівни я буваю щодня, тому що їй потрібна допомога в усьому. За цей час у нас склалися хороші стосунки. Ми – наче мати і донька.

Пенсіонерка каже, що дечому навчає молоду Оксану. Мовляв, готує її до заміжжя і життя в невістках. – Мені наче ангел з небес впав. Вона така добра, щира, а це не підробиш. Здається, що я її знаю давним-давно. В її руках кипить робота. Я рада, що Карітас мене відшукав і послав до мене Оксанку, – веселішим голосом каже жінка.

На кінець розмови Філомена Петрівна поділилася молитвою, яка допомагає їй наосліп йти вперед і нічого не боятися. «Ісусику мій, силе твоя, тяжка дорога мого життя. Тож поможи мені по ній ходити, щоб в горі не согрішити. Поглянь, Ісусику, як терплю і молосердя я твого жду. Поможи мені в горі моєму. Буду завжди вдячна Тобі, бо Ти, Ісусе, теж страждав. Під хрестом важким не раз впадав. Тож допоможи й мені цей хрест зносити, щоб не впасти і не зблудити».