Коломийське подружжя взяло на виховання трьох хлопчиків

У квітні коломийське подружжя, яке вже виховує своїх трьох діток, взяло на виховання ще трьох малюків. Журналістам «КП» вдалося поспілкуватися із новоспеченою прийомною сім’єю, яка розповіла про такий важливий крок у своєму житті.

Ця історія більше схожа на добру казку із щасливим кінцем, яка змушує навіть дорослих повірити у неї і у людську доброту та великодушність.

***

У одному із дитячих будинків жило троє рідних братиків, які були позбавлені батьківського піклування, - чотирирічний Степанко, трирічний Василько та півторарічний Володька. Хлопчики кожного дня з надією в маленьких допитливих оченятах визирали у віконце і чекали, коли їх приїде забрати їхня мама. Однак дні минали, а мама так і не приходила. У той час у Коломиї молоде подружжя, яке мало уже своїх трьох донечок, задумалося над тим, щоб взяти на виховання з дитячого будинку малюка, якому могли б замінити батька і матір та віддати усю свою любов, ласку і тепло. І от одного весняного дня вони зустрілись. Діти одразу простягнули свої рученята до чоловіка і жінки, почали їх ніжно обіймати, кликати «мамо» і «тату». Тоді Галя і Василь зрозуміли, що це їхні діти, їхні з того моменту, коли вони взяли їх на руки і пригорнули до себе. Потім почалась процедура оформлення усіх необхідних документів, і через деякий час Степанко, Василько та Володя мали уже свою сім’ю, а чоловік і жінка – ще трьох діток. Та це не кінець історії, а тільки його щасливий початок, адже хлопчики мають нову сім’ю, батьківську любов і трьох сестричок.

***

З трьома братиками та їхньою мамою ми зустрілися у відділі у справах дітей Коломийської міської ради. Тільки-но мама з хлопчиками переступила поріг кабінету, як усюди залунав щирий і дзвінкоголосий дитячий сміх, почалися безневинні пустощі, а найменшенький Володя взагалі завоював увагу усіх працівниць відділу. Те зеленооке маленьке диво настільки вразило усіх своєю дитячою безпосередністю, що навіть утворилася черга, хто за ким триматиме його на руках. А він залюбки ішов усім на руки, щось так завзято лепетав своєю дитячою мовою і заряджав присутніх своїм позитивом та хорошим настроєм.

Поки діти знайшли нову забавку і наввипередки складали хатку із конструкторів, цікавлюся у пані Галини, що саме спонукало їх взяти на виховання аж трьох чужих дітей, бо, погодьтесь, не кожен може дати раду одній рідній дитині, не кажучи вже про трьох. «Бажання взяти на виховання дитину із дитячого будинку у нас з чоловіком виникло десь п’ять років тому, - розповідає жінка. – Часто по телевізору можна було побачити передачі, де показували життя сиріт та покинутих дітей і мені так було їх жаль, що вони не знають батьківського тепла. Тому ми з чоловіком вирішили, що приймемо у свою сім’ю дитину». Жінка зізналася, що було велике бажання взяти на виховання чужу дитину, однак побоювалися того, чи справляться з цим, сумнівалися, чи зможуть стати для неї рідними, і тому довго не могли наважитися на такий відповідальний крок, бо знали, на що йдуть, і мали уже своїх трьох доньок – Наталю, Катрусю та Настю. На деякий час думку про прийомну дитину довелося відкласти у зв’язку з ремонтними роботами у квартирі. Однак бажання прийняти дитину у сім’ю не покидало молодих людей.

«Ми з чоловіком звернулися у відділ у справах дітей Коломийської міської ради і нам сказали, що є три хлопчики-братики, які потребують нової сім’ї. Спочатку ми дещо розгубилися, бо аж ніяк не планували взяти на виховання одразу трьох дітей. Але вирішили поїхати подивитися на діток», - розповіла пані Галина.

Приїхавши у дитячий будинок, жінка пригадує як побачили своїх потенційних дітей у ліжечку. Саме у той момент, коли їхні погляди зіткнулися, чоловік і жінка зрозуміли – ось вони, їхні сини. Діти одразу ж потягнулися на руки до чоловіка і жінки, почали тулитися до них, міцно обійняли за шию і не хотіли відпускати, тож було видно, що їм дуже не вистачає батьківської любові. А найстарший Степанко промовив слова, які відкинули усі сумніви щодо прийому цих дітей: «Мамо! Тату! Ви забираєте нас додому?». У його оченятах сплелися смуток, віра, надія, і жінка з упевненістю сказала: «Так! Ми їдемо додому!» Брати були дійсно по-справжньому щасливі, адже мали уже своїх маму і тата, а вдома на них чекали сестрички. Коли були оформлені необхідні документи, Степанко, Василько та Володька переїхали жити у нову сім’ю. Вони одразу знайшли спільну мову з Наталею, Катрусею та Настею, швиденько пробіглися по квартирі, сказали, що їм подобається і вони хочуть тут жити. Дівчатка знали про те, що їхні батьки хочуть взяти на виховання діток, тому ніякої агресії чи конкуренції з їхнього боку не було, навпаки, сестрички дуже зраділи, що бавитимуться з молодшими братиками.

Сьогодні пані Галина з усмішкою на обличчі говорить, що клопотів у неї стало удвічі більше, бо треба усіх вчасно нагодувати, прибрати за ними, попрати, погратися з ними, вкласти спати. Але жінка каже, що це того варте, адже кожен новий день – це нова радість, яку дарують їй шість дитячих сердечок, та щирий і веселий сміх, який майже ніколи не стихає. Хіба заради цього не варто жити? Як підсумок нашої розмови, пані Галина сказала дійсно мудрі слова: «Кажуть, що покликання людини на землі – це збудувати хату, посадити дерево і народити дитину. Свою місію ми з чоловіком виконали, бо маємо і дім, і посадили дерево, і народили трьох доньок. Що головне у нашому житті? Звичайно, що діти. То чому не поділитися своєю батьківською любов’ю і з тими дітками, які, на жаль, не зазнали родинного тепла і ласки. Але до цього потрібно бути морально готовими і любити чужих дітей не менше, ніж своїх. Діти хочуть, щоб їх любили, хочуть відчувати себе комусь потрібними. І мені приємно, що на троє щасливих дітей у світі стало більше».

Степанко, Василько та Володя живуть у прийомній сім’ї уже майже місяць. Діти виглядають по-справжньому щасливі і сповна віддають всю свою дитячу любов Галині і Василю. І коли ми спитали хлопчиків чи люблять вони свою маму, ті радісно кивають головою і дружно кажуть «Любимо!» і щоб підтвердити свої слова, біжать до жінки, міцно її обіймають і цілують. Ось яка вона – велика любов маленьких дітей.

Начальник відділу у справах дітей Коломийської міської ради Ігор Івахнюк зазначив, що у Коломиї вже довгий час не утворювалась прийомна сім’я і тому було дуже приємно, що саме коломийське подружжя вирішило взяти на виховання трьох братиків.

***

Історія про трьох хлопчиків-братиків, які знайшли нову сім’ю, змушує нас повірити у те, що дива таки трапляються і світ не без добрих людей. Пані Галина і пан Василь своїм вчинком довели, що батьківська любов безмежна, вона не ділить дітей на «своїх» та «чужих». Можливо, ця розповідь змусить когось задуматися над тим, щоб взяти на виховання дитину з дитячого будинку і проявити свою великодушність. Хтозна, можливо, десь є хлопчик чи дівчинка, які чекають саме на вас, щоб назвати вас мамою і татом.