Втеча підлітка з дому - сигнал про проблеми в родині

Втеча підлітка з дому - це не добре, але, як не парадоксально, і не зовсім погано. Бо такий крок дитини - це сигнал про проблеми в родині. Причому якихось стереотипів немає, адже діти йдуть як із неблагополучних, так і з сімей, де є тато і мама, ніхто не зловживає алкоголем та й живуть небідно.

Зрештою, почнемо з іншого - що роблять дорослі, коли їм важко? Вони звертаються за підтримкою до друзів, до психологів, до рідних та коханих людей. Хтось із головою поринає в роботу, воліючи не розбиратись у власних проблемах, просто уникає їх розв’язання... А що робити в таких випадках дітям? Тим більше, що, не маючи досвіду і міцної опори в житті, вони часто не знають, до кого звернутись за порадою. Виходить, що втеча з дому - це втеча від проблем. Детальніше про дітей-«мандрівників» ми розмовляємо з начальником Кримінальної міліції у справах дітей УМВС в Івано-Франківській області Аллою Лемчак.

- На жаль, спостерігаємо тенденцію до збільшення таких випадків. Якщо, скажімо, в 2010 році до нас 40 разів зверталися з приводу втечі дитини з дому чи зі школи-інтернату, то в 2011-му кількість таких повідомлень зросла більш як удвоє, а за неповних три місяці цього року вже зареєстровано 12 звернень. Зауважу, що всіх дітей розшукали і їх повернуто за місцем їхнього проживання. Це один із пріоритетних напрямів роботи нашого підрозділу. і, до речі, якщо протягом доби з моменту надходження повідомлення місце перебування дитини встановити не вдається, то порушується кримінальна справа за ст.115 ККУ - навмисне вбивство. Щодо зниклої особи заводять розшукову справу, на місце події виїжджає слідчо-оперативна група, оголошується збір особового складу, залучають кінологів із собаками і таке інше.

- Алло Володимирівно, вважається, що це більш притаманно тим неповнолітнім, котрі живуть у неблагополучних або неповних сім’ях, де батьки більше цікавляться алкоголем чи особистим життям, ніж своїми дітьми, де є матеріальні проблеми тощо. Але водночас відомо, що і з цілком нормальної родини можуть утекти діти.

- Якщо узагальнити причини цього явища, то можна їх звести до одного - байдужості дорослих до проблем дітей. Ми не раз стикалися з тим, що батьки не знали ні кола їх спілкування, ні як вони проводять час поза домом, не цікавилися, з чим вони приходять зі школи. Маю на увазі не оцінки, а те, що у них робиться в душі. Особливо діти відчувають пустку, якщо в сім’ї є ще брати чи сестри і батьківської уваги на всіх не вистачає. Наприклад, не так давно у нас був випадок, коли з дому втік 13-річний хлопчик, прихопивши з собою тисячу доларів. Залишив записку батькові, котрий у своєму місті не є, так би мовити, останньою людиною, де було написано, що так жити з ними не може, більше додому не повернеться, і просив, щоби нікому не казали про його зникнення. Ми цілу добу його шукали. Здебільшого діти, котрі тікають з дому, переховуються на горищах, у закинутих будівлях, підвалах тощо. А цього хлопчика знайшли у боулінг-клубі одного з престижних розважальних закладів. Він там усю добу й провів, обідав, вечеряв. Ось вам і благополучна сім’я.

До речі, нам у його пошуках багато допомогли однокласники. Я була просто вражена, наскільки по-дорослому можуть мислити діти. Саме від них довідалися, що увагу треба звернути саме на розважальні заклади, комп’ютерні клуби.

Або інший приклад батьківської байдужості, який ми мали на початку лютого. Тато і мама звернулися до нас аж через два тижні після зникнення дочки. Вона, до речі, й раніше пропадала на два дні, а потім поверталася додому.

Ось і знову - два дні минуло, а її не- має. Тиждень - теж додому не повертається. Лише з різних телефонів шле повідомлення, що, мовляв, у неї все добре. і лише коли вона взагалі перестала виходити на зв’язок, батьки занепокоїлися. Знову ж таки, який спосіб життя веде їхня дитина, чим займається, практично не знали. Отож довелося починати зі школи, з сусідів, встановлювати, з ким найбільше спілкувалася дівчина. Таким чином вдалося вийти на її друзів, від яких довідалися, що у неї тісні стосунки з одним хлопцем. Нам він був добре відомий. Кілька років тому у нього загинула мама. У хлопця залишилася квартира, яка, по суті, перетворилася на притон. Коли ми зайшли туди, побачили чимало «знайомих», схильних до вживання наркотиків, алкоголю тощо. І серед них була «наша» дівчина. Дивує, що батькам, які не є ні алкоголіками, ні наркоманами, було байдуже, в якій компанії перебуває їхня дитина.

Зрештою, до втечі можуть призвести й інші фактори. Скажімо, торік нам довелося шукати 15-річного киянина. Мама відправила його до знайомої, яка проживає у Богородчанському районі. Мовляв, хай дитина відпочине в Карпатах, подихає свіжим повітрям. Він тут познайомився з місцевими хлопцями, ну і десь засидівся у компанії не без алкоголю. І коли повернувся пізно, та ще й мамина подруга відчула запах, то так його вишпетила, що хлопчина з переляку й сорому утік і заховався в копиці сіна. Ми його два дні шукаємо, ліс прочісуємо, бо припускали, що й міг просто заблукати. До Києва телефонуємо, чи, бува, не образився на те, що його висварили, та не повернувся додому. А він, бідний, мерзне і голодує в сіні неподалік від хати.

- Здається, ще маємо таку проблему, як «заробітчанські» діти...

- Безперечно. Вони позбавлені батьківської опіки. Їх вихованням займаються переважно дідусі, бабусі, інші родичі, котрі, самі розумієте, не мають такого впливу на дитину, як батьки. Зрештою, й вони, якщо їх немає поруч, з часом можуть втратити авторитет у дітей. Пригадуєте випадок у Надвірнянському районі, коли шукали 13-річного хлопчика. Його мама тривалий час перебувала за кордоном, а коли приїхала, узялася за виховання сина. Якось наказала щось зробити, він те виконав, але жінці здалося, що не так, як їй хотілося. і вона вдарила хлопчика по обличчю. Це так образило дитину, адже стільки часу він ріс без мами, а тут приїхала й одразу почала бити, що коли вона його послала до магазину, то додому вже не повернувся. Знайшов покинуту будівлю і там перебував, поки його не розшукали.

До речі, коли привели хлопця голодного, холодного додому, то пережили ще один стрес. Бо мама при нас, не соромлячись, знову вдарила сина по обличчю. Ми були шоковані. Хлопчик каже: «Заберіть мене». Він був у такому стані, що поки їхали до Івано-Франківська, майже всю дорогу мовчав. Якось розговорити, втішити його було важко. Ми помістили його у притулок для неповнолітніх. Наступного дня приїхала мама, на колінах просила у сина пробачення, але він ще був ображений. Десь пізніше, коли з ним попрацювали психологи, дитина, так би мовити, відтанула, повернулася додому і більше проблем у тій сім’ї начебто не було.

Або візьмімо інший випадок, зовсім недавній, який дуже подібний до попередньої їсторії. Він стався у Снятинському районі. Також мама за кордоном.

Десятирічного сина виховує навіть не бабуся, а прабабуся. А у неї свої методи. Скажімо, у школі відзначали день святого Валентина. Була там якась вечірка, але прабабуся хлопчика туди не пустила. З одного боку, ми її розуміємо. Жінка переживала, щоби з дитиною нічого не трапилося. Їй було спокійніше, коли він удома. Але ж хлопчикові, навпаки, одному нудно. Йому хочеться спілкування з друзями, однокласниками. А тут ще так збіглося, що через кілька днів прабабуся не пустила його до школи. Треба було їй щось допомогти по господарству. Зрозуміло, що це також важлива справа, треба привчати дітей до праці, але ж не такими методами. Тим більше, що хлопчик підготувався до уроків, можливо, сподівався отримати гарну оцінку. Ну а захистити його, по суті, не було кому. Річ у тім, що мама з батьком розлучені. Причому між ними такі напружені стосунки, що мамина родина все робила для того, аби син не міг спілкуватися з татом. Зокрема, говорили про те, що його тут немає, що він десь аж у Києві. Та хлопчикові вдалося дізнатись, що насправді тато перебуває в одній з лікарень Коломиї. і дитина вирішила за будь-яку ціну зустрітися з ним. Мабуть, подумав, що з батьком буде краще. і коли жінка послала його до магазину, то він поїхав розшукувати тата. Щоправда, сів не на той автобус і потрапив в інше село. На щастя, дитина виявилася комунікабельною і не розгубилася, коли звечоріло. Хлопчик попросився до однієї жіночки на нічліг. Та не відмовила, звісно, погодувала дитину...

- І все ж пригадую, як то було страшно. Надворі ніч, мороз, а десь там ходить маленька дитина.

- Так, ми докладали неймовірних зусиль, щоби його розшукати. Над цим працював фактично весь особовий склад Снятинського та Коломийського райвідділів міліції. Опитали масу людей. До речі, дехто з них, хоча й виходив з найкращих намірів, але вводив нас у оману. Наприклад, один чоловік стверджував, що бачив хлочика на залізничному вокзалі, але насправді він там не був. Так само, пригадую, коли ми шукали двох братиків у Надвірнянському районі, які втопилися, про що тоді ще не було відомо, одна жінка запевняла, що, мовляв, не лише їх бачила, а й годувала. А вони, як з’ясувалося пізніше, на той час уже були мертві.

- Алло Володимирівно, пригадуєте емоції, коли цього хлопчика вдалося знайти живого і здорового?

- Сльози щастя на очах. До речі, ми вже не віддали його прабабусі. Тимчасово передали родичам матері. А вона вже хай сама вирішує, де хлопчик перебуватиме далі, але так, щоби йому було добре. Я розумію, що у нас тяжко з роботою, грошима, але люди повинні дбати, щоби їх діти залишалися у надійних руках.

- А є такі діти, котрі просто схильні до бродяжництва?

- Звісно є. Сенс їхнього життя - мандрівки. У нас, наприклад, є троє підлітків, котрі постійно тікають з інтернату. Ми цих хлопців ловимо і повертаємо до інтернату. А вони знову тікають. Керівництво інтернату пояснює, що, мовляв, діти просто непристосовані для перебування в такому закладі.

- Доводилось чути, що в інтернатах є своєрідна «дідівщина». Старші вимагають у молодших гроші, залякують, навіть б’ють...

- Раніше подібні до цього випадки траплялися. Але останнім часом такої інформації до нас не надходило.

- Оцей потяг до мандрів дитина може з часом перерости, чи це означає, що вона вже стала на шлях криміналу?

- У кожному разі - все індивідуально. Скажімо, серед наших підопічних є хлопчик, котрий також має, так би мовити, потяг до волі. Але ні в чому кримінальному він помічений не був. Може просити грошей, підробляти на базарі. З другого боку, маємо ще одного «бродягу», котрий уже став фігурантом кримінальної справи. Разом із дорослими крав брухт. Ви ж розумієте, діти легко піддаються впливові і не лише з боку дорослих осіб. Маю на увазі деякі соціальні мережі в інтернеті. Діти там діляться своїми проблемами, переживаннями, радяться. А серед тих «порад» може промайнути і втеча з дому. Там усе досконало прописано: як тікати, куди, як поводитися, що за це буде... Отож це й може підштовхнути дитину до такого кроку, про який спершу вона навіть не думала.

Зрештою, інколи ми зустрічаємося й з більш страшними речами, такими як самогубство неповнолітніх. Торік, наприклад, у нас трапилося два такі випадки. В Угорниках повісилася дівчинка, а у Богородчанах - 16-річний хлопець. В угорницькому випадку дитина, на свою біду, зустрілася з якоюсь ворожкою, котра напустила їй туману, що коли в її сім’ї хтось помре, всі інші житимуть щасливо. і дівча взяло собі це до голови. Хоча ніби родина нормальна: батько підприємець, мама поїхала на заробітки за кордон. Саме через два тижні після її від‘їзду дочка і повісилася.

У випадку в Богородчанах хлопець зважився на такий крок через проблеми з дівчиною. Хоча в цьому разі не треба відкидати й спадковий фактор. Свого часу його батько також вчинив самогубство. Але в обох випадках діти, по суті, готувалися до суїциду, якщо так можна сказати, цікавлячись цим питанням у вже згаданих соціальних мережах. Зокрема, ми з’ясували, що дівчинка передивлялася ролики з актами суїциду. Мабуть, прийшла до висновку, що це зробити не так уже й важко, ну і полізла в петлю.

- А хто частіше тікає з дому - дівчата чи хлопці?

- Дівчата, це однозначно, якщо взяти підлітковий вік, скажімо, від 14 і до 17 років. Ось тепер весна, як потепліє, то й почастішають такі випадки. Може бути таке, що й по п’ять на день. Як правило, дівчата, так би мовити, «йдуть у гості», переважно до хлопців, а повернутися забувають. Після Великодня можна очікувати чимало таких випадків.

Що стосується хлопців, то вони в такому віці практично не тікають з дому. Можуть піти до товариша, там випити і бояться повертатися додому, щоби батьки не покарали, чи просто заснути і ще й вимкнути телефон. А тато з мамою переживають, ось і звертаються до нас, щоб допомогли розшукати синочка.

- І ви мусите реагувати на всі звернення, причому задіювати працівників не лише вашого підрозділу, а й інших служб.

- Звісно, але питання в тому, щоби нас якомога швидше повідомляли про такі випадки. Тоді, як то кажуть, по гарячих слідах легше розшукати дитину. У людей подекуди спрацьовує стереотип, що, мовляв, міліція починає пошуки лише тоді, коли людини немає вдома три доби. Та, як я вже казала, коли мова йде про дітей, то треба одразу до нас звертатися. Та все ж хотілося б, щоби ті, хто має справу з дітьми, були уважнішими до них. Якщо йдеться про вчителів шкіл чи інтернатів, то слід, щоб вони одразу звертали увагу на відсутність учня на заняттях. Бо трапляється, що дитина ночує вдома, а на заняття не ходить. Коли одразу не звернути на це увагу, потім можна мати значно серйозніші проблеми.

Що стосується батьків, то їм потрібно передусім якомога більше розмовляти зі своїми дітьми і бути в курсі всього, що їх хвилює. Зрозуміло, що з точки зору нашого великого досвіду певні дитячі проблеми видаватимуться чимось таким, над чим не варто навіть задумуватися. Але згадаймо, що і ми колись були дітьми, тож спробуймо тепер поставити себе на їх місце...

P.S. Коли наша розмова з Аллою Володимирівною вже підходила до завершення, я запитала (знаючи, що вона має малого сина), чи вистачає у неї часу на дитину. Моя співрозмовниця лише зітхнула. Одного разу, коли вона протягом більш як доби була зайнята пошуками чергової зниклої дитини, син запитав, чи врешті-решт можливо таке, щоби мама більше часу проводила вдома. Алла Володимирівна необдумано сказала, що, мовляв, як виженуть з роботи, то й сидітиме з ним. Син цілком серйозно запитав, що треба зробити, аби її вигнали з роботи...