друкувати


Український кооператор на шляху до супермаркету

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2012-04-20 11:30:12

Генеральна Асамблея ООН оголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперативів. Як обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи розвиваються у світі і в якому стані перебувають в Україні? Про це інтерв'ю з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.

- Чому ООН приділяє кооперації такого важливого значення?

- Генеральна Асамблея ООН постійно відзначає роль кооперативів в зниженні рівня бідності, насамперед, серед сільського населення. Для незаможних об’єднання в кооперативи – це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції. На міжнародному рівні сільськогосподарські кооперативи також визначаються як елемент самодопомоги. Наприклад, в Україні в час агресивних методів формування ринкової економіки селяни залишаються незахищеними. І якщо не об’єднаються, то не зможуть протистояти комерційним структурам, які є посередниками в ланцюгу виробництва та збуту сільськогосподарської продукції..

Бідні прошарки виробників, об’єднуючись, задовольняють свої потреби у навчанні, розвитку соціального капіталу в тій місцевості, де проживають. Жодна організаційно-правова форма виробників, приватних структур не зацікавлена в такій мірі, як кооперативи, сприяти розвитку соціального капіталу на тих територіях, де розвивається ця структура.

У світі особливого значення набувають сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, ощадні каси, спілки взаємодопомоги. У сільській місцевості немає розвиненої сфери банківських, касових послуг. І тільки кооперативні структури можуть вирішити цю проблему. Така сама ситуація і в Україні.

- Як Україна відреагувала на проголошення Генасамблеєю ООН 2012 року Міжнародним роком кооперативів?

- У своїй резолюції Генеральна Асамблея звернулася до всіх країн – членів ООН організувати комітети для підготовки заходів на підтримку розвитку кооперації. Приблизно в 50 країнах такі національні комітети створені. В Україні теж були спроби, навіть готувався проект указу Президента, але цього не відбулося. Єдина структура – Укоопспілка своїм рішенням створила власний комітет з питань відзначення Міжнародного року кооперативів. Укоопспілка є членом Міжнародного кооперативного альянсу. І, по суті, саме вона представляє нині Україну на міжнародному рівні у сфері кооперації.

- Яке місце займає кооперація в економіці різних країн світу?

- Кооперативи різних секторів економіки в усьому світі налічують майже 1 млрд. осіб. А це – сьома частина населення. Кооперативи активно розвиваються у понад 100 країнах. І, за оцінками експертів, вони створили понад 100 млн. робочих місць.

У країнах Західної Європи кооперативи виробляють до 50% продукції харчової промисловості. Наприклад, у Фінляндії – 40%. У Євросоюзі через кооперативи реалізується 60% товарної продукції аграрного сектору, у скандинавських країнах – 80%, в Японії та Китаї – 90%.

У Європі кооперація забезпечує основні канали збуту продукції. Зокрема, у Скандинавії – 70%, у Нідерландах – 65%, у Німеччині, Франції – 52-55%. У першу чергу, кооперуються дрібні виробники молока, овочів, фруктів.

У Канаді історично склалося так, що, насамперед, кооперуються виробники зерна. І, по суті, вся зернова продукція реалізується через кооперативи. Є досить потужна група сільськогосподарських кооперативів – «Саскачеванський пшеничний кооператив», «Пшеничний кооператив Альберти» і «Манітобський елеваторний кооператив», які об’єднують 100 тис. фермерів. Вони мають у своєму розпорядженні 800 елеваторів, 3 портових елеватори, свій флот для перевезення зерна, 200 млинів.

Водночас у Канаді досить потужно розвинені й кооперативи зі збуту молока. Головна їх ціль, поряд зі збутом, – відстеження якості молока. Якщо член кооперативу здав неякісне молоко і воно потрапило до загальної ємкості (молоковозу у 60 тонн), він, по-перше, має відшкодувати всю вартість молока і його виключають з кооперативу. А, виключений з кооперативу, він не може знайти ринок збуту.

Також у Канаді відпрацьований основний економічний механізм стимулювання фермерів об’єднуватися в кооперативи. Фермери, які стали докупи і сформували цивілізовані канали збуту продукції, організували контроль за її якістю, мають право на преференції з державного бюджету – на дотації тощо. Фермер, який не є членом організованого каналу збуту продукції, не є членом кооперативу, не має доступу до державних фінансових ресурсів.

Подібні механізми стимулювання розроблені і в Європейському Союзі. Якщо виробники об’єднуються в кооператив, то отримують 5 років для завершення та узгодження всіх процедур спільної діяльності. У цей час вони мають право продавати поза межами своєї кооперативної організації не більше 50% власної продукції, і вже отримують певні преференції. По завершенні цього терміну фермери переходять на вищий рівень об’єднання. Вони отримують статус Організації виробників (ОВ), вищий рівень преференцій, дотацій, але не мають права жодного кілограму продукції продати поза цими межами збуту продукції.

Поляки теж не пасуть задніх. Використовуючи законодавство Європейського Союзу, їхні підходи, вони встановили у себе ще одну норму ідентифікації Організацій виробників. Міністерством сільського господарства Польщі затверджений цілий перелік продукції і мінімальних її обсягів, які мають реалізуватися через обслуговуючі кооперативи. Якщо фермери, які об’єдналися в кооператив, реалізують менше цієї мінімальної норми продукції, вони не мають права називатися кооперативом, не мають права на преференції.

- А як на цьому тлі виглядає Україна?

- У нас часто можна почути думку, що Україну не можна порівнювати з Польщею, країнами Прибалтики, оскільки вони є членами ЄС, тож мають дотації з бюджету Євросоюзу. Та я хочу навести приклад Молдови, маленької за територією країни, яка не входить до ЄС. Там при Міністерстві сільського господарства створене спеціальне агентство, яке адаптувало до економічних умов Молдови правила ЄС щодо підтримки розвитку обслуговуючих кооперативів. Преференції для фермерів, які об’єдналися в кооперативи, фінансуються коштом державного бюджету.

Для членів кооперативів – фізичних осіб також встановили нульову ставку податку з фізичних осіб, за домовленістю з банками зробили нижчою на 10 пунктів відсоткову ставку за кредитами. І згадане агентство має щорічний субсидіарний фонд підтримки розвитку кооперативів у 35 млн. євро.

А Україна сьогодні веде мову про виділення на такі цілі 5 млн. гривень з державного бюджету. Якщо порахувати, то виходить менше 1 гривні на одне селянське господарство. Та ще не відомо, чи ці гроші виділять і як вони дійдуть до тих кооперативів і чи не потраплять до кооперативів, які будуть створені за одну ніч.

Одне слово, на цьому тлі ми виглядаємо досить скромно.

- Українська історія кооперативного руху дуже давня. Які сьогодні перспективи?

- Мої прогнози щодо розвитку кооперації досить сумні. Ми маємо 150-літню історію кооперативного руху. До революції в Україні в кооперативи було об’єднано понад 60% сільського населення. Нині, за моїми підрахунками, до кооперації долучено не більше 0,3% сільського населення.

Відродження сільськогосподарської кооперації в нашій новітній історії розпочалося 1997 року з ухваленням Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Від того часу кооперативи поступово набирали злету і пік ми мали у 2004 році – тоді в Україні було понад 1100 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Але, починаючи з 2005 року, пішов різкий спад цього руху і нині в Україні, за статистикою, нараховується близько 500 кооперативів, а в дійсності працює, можливо, 200-250.

І лише, починаючи з минулого року, Міністерство аграрної політики та продовольства більш активно почало обстоювати розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, шукати варіанти її підтримки.

- Чому, на вашу думку, виникає потреба відродити в Україні традиції кооперативного руху?

- Для нас дуже важливим є питання організації виробництва трудомісткої сільськогосподарської продукції дрібними виробниками в особистих селянських господарствах. За статистикою, в Україні в особистих селянських господарствах виробляється 97- 99% картоплі, 80% овочів, плодів і ягід, близько 80% молока і до 50% м’яса. Це значна частина сільськогосподарської продукції, і вона практично виробляється вручну за допомогою лопати і найголовніше - не має цивілізованих каналів збуту. У світі формуються досить жорсткі тенденції щодо збуту продукції, і Україна не зможе їх уникнути, а це значить, що дрібні виробники без об’єднання, без створення власних потужностей для зберігання та передпродажної підготовки продукції не зможуть її самостійно збувати за вигідними цінами.

- Які це тенденції?

- Насамперед – збільшення кількості супермаркетів. Дрібний виробник не може потрапити до них без формування якісних товарних партій продукції. Торік в Україні вирощено 22-24 млн. тонн картоплі. Та маємо інформацію, що в Луганській області в супермаркети завозять імпортовану картоплю, а Росія закуповує 100 тис. тонн картоплі в Індії, а не у нас. У чому проблема? Наші селяни не можуть сформувати однорідні за якістю та за сортом партії картоплі для постачання у вітчизняні торгові мережі та на експорт. Така ж ситуація і з плодоовочевою продукцією.

Інша тенденція - формування такого продукту харчування, як напівфабрикати. Селяни не можуть у роздріб цього зробити.

Сьогодні у світі 4/5 сільськогосподарської продукції продається запакованою. У нас запакована лише 1/5 частина. Кожен селянин не зможе встановити у себе обладнання для фасування та пакування продукції – лише через об’єднання.

І найголовніше – це бізнесова орієнтація, глобалізація виробництва. Є міжнародна формула: виробництво сільськогосподарської продукції саме по собі – це не бізнес. Виробництво може бути прибутковим лише з передпродажною підготовкою та каналами збуту. Тому немає іншого шляху для наших дрібних сільгоспвиробників ніж об’єднання.

- Чи можуть обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи стати противагою агрохолдингам і посередницьким структурам, які вже фактично монополізували ринки збуту аграрної продукції.

- В Україні великі структури і трейдери диктують умови на ринку сільськогосподарської продукції, бо не мають противаги – нема кооперації, нема об’єднання виробників. Посередники за безцінь скуповують продукцію у сільського населення, яке не має доступу до ринків, і далі продають її, отримуючи прибутки. Але там, де люди об’єдналися і створили збутові кооперативи, посередники відступають.

У Згурівському районі на Київщині був створений кооператив, який мав займатися питаннями реалізації худоби, вирощеної в селянських господарствах. Він уклав договір з Переяслав-Хмельницьким м’ясокомбінатом. Згідно з графіком, м’ясокомбінат надсилав по худобу свій транспорт. Представник кооперативу як маркетолог вів облік і регулював усі потоки. І вже за три місяці жодного посередника по селах району ніхто не бачив. Сьогодні таких прикладів є чимало.

- Тобто, інтерес у селян до цієї справи є. Але чи стає на заваді розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів саме відсутність державної підтримки?

- Складне питання. Я б сказав, що його слід розглядати з двох боків. З одного боку, створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів стримує недостатня поінформованість сільського населення про їх діяльність і переваги. Попередні десятиліття радянської історії підірвали довіру людей до інституту кооперації. До того ж, у незаможних селян відсутній стартовий капітал для об’єднання.

З іншого боку, це відсутність розуміння на рівні державних органів, зокрема, районних, якою є економічна природа кооперації. В Україні немає єдиного кооперативного координаційного центру. У різних регіонах є різні підходи. І це серйозна проблема.

У 2009 році в Україні була розроблена, на мою думку, досить вагома державна економічна цільова програма підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року з визначеним фінансуванням у 6,7 млрд. гривень. 2009-го року було виділено 90 млн. для підтримки кооперативів, в першу чергу, на формування їх матеріально-технічної бази.

На жаль, 2011 року програма була скасована і фінансування призупинене.

Цього року в державному бюджеті виділено 5 млн. гривень на підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Передбачені й деякі інші фінансові механізми. Але водночас існують і серйозні фінансові перепони, які держава висуває обслуговуючим кооперативам і які фактично нівелюють її допомогу.

Так, у новому Податковому кодексі закладена норма, якщо людина продає продукцію з поля нецивілізованими каналами за готівку – на ринку, то не платить податки від реалізації. Якщо ж тільки люди об’єдналися в сільськогосподарський обслуговуючий кооператив з метою цивілізованого збуту продукції, то його члени мають сплачувати різного роду податки у 35% з обороту. У жодній галузі виробництва немає такого високого податку.

Цими податками держава заганяє у тінь збут продукції. На подальших каналах її збуту не формується податкова база. Якби ми узгодили ці питання, то щорічно могли б виводити з тіні 10-15% цієї продукції і держава мала б більше зиску.

Проект «АгроІнвест» співпрацює з Міністерством аграрної політики і продовольства України у підготовці двох законопроектів, які мають врегулювати питання оподаткування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Якщо їх вдасться відстояти, це буде найкраща перемога у Міжнародний рік кооперативів.

Автор: Михайло ВЕРНИГОРА, Національний прес-клуб «Українська перспектива»