Як "працюють" гроші заробітчан?

Два обласні бюджети за один рік

В Івано-Франківську область у 2011 році надійшло переказів з-за кордону для фізичних осіб на загальну суму 227,3 млн дол. США, повідомив начальник головного управління економіки облдержадміністрації Володимир Попович. У перерахунку на національні гроші це 1 818 млрд грн. А скільки власних надходжень розраховує зібрати наша область у цьому році? Відкриваю бюджет-2012 і дізнаюся, що такі доходи мають становити 961,7 млн грн. Це вдвоє менше, ніж надсилають до рідного краю трудові мігранти.

Тут варто сказати про те, що мова йде про легальні грошові перекази через міжнародні платіжні системи та банки. Але це ще не всі канали. Чимало валюти передають через перевізників, через тих, хто повертається додому. Тому суму матеріальної допомоги жителям області можна сміливо подвоїти. Навіть важко уявити собі, як би жилося нам, галичанам, якби ті понад 200 тис. наших співвітчизників, що тимчасово чи постійно, легально чи нелегально працюють у десятках країн світу, не дбали про своїх родичів в Україні. Житлове будівництво, освіта для дітей, торгівля — це ті галузі, куди насамперед ідуть гроші заробітчан. Були часи, коли за темпами будівництва житла Івано-Франківськ наздоганяв Київ. Нині завдяки мігрантським інвестиціям в освіту обласний центр на першому місці в Україні за кількістю студентів на десять тисяч населення. Щоправда, таку ж пальму першості тримаємо і за кількістю аптек.

Гроші «сидять» у банках?

Ще трохи статистики. За офіційною інформацією, на 1 січня цього року в області на банківських рахунках юридичних і фізичних осіб «перебували» 5,2 млрд грн і що важливо — фізичні особи, тобто звичайні громадяни, зберігали тут 4,4 млрд грн. Більша частина цих заощаджень, вважають фахівці, — це також гроші заробітчан. Немало коштів люди тримають удома, не довіряючи фінансово-кредитним установам, і, як правило, в іноземній валюті.

Чи працює цей потужний інвестиційний ресурс на місцеву економіку, цікавлюся у банкірів. Висновок невтішний — до реальної економіки народні інвестиції практично не доходять.

Проте не все так безнадійно у нашому краї. Скидається на те, що перша ластівка вже прилетіла. Маю на увазі ініціативу облдержадміністрації долучити донорські кошти Євросоюзу до програми сталого розвитку Українських Карпат.

Більше ста земельних ділянок з пільговими умовами оренди чи купівлі, виділених для впровадження інвестиційних проектів, вже чекають своїх інвесторів. Це готові майданчики для приватного бізнесу та розвитку територій.

У тому, що стосується залучення народних інвестицій з-за кордону, провідну роль може відіграти нова ідея щодо створення комунальної спеціалізованої фінансово-кредитної установи. Будемо сподіватися, що «комунальний банк» стане згодом надійним партнером економічних проектів заробітчан.

Не забуваймо і про те, що щороку область набуває досвіду роботи з міжнародними донорськими програмами. і донині вже вдалося залучити півтора мільйона євро за рахунок проектів міжнародної технічної допомоги Україні.

Сільські кооперативи для заробітчанських родин

Зрозуміла річ: ті, хто працює за кордоном, заробили «копійку» і кожного голова болить, як зберегти гроші, як з користю використати, як примножити кровний заробіток. За кордоном банки не платять великі проценти, а навпаки, клієнти платять банкам за зберігання грошей на рахунках. Українські банки пропонують набагато кращі умови, але такої довіри, як була колись, уже нема.

Ідеальний варіант — вкласти гроші у бізнес. Прибутки високі, але й ризики чималі. Якби держава частину ризиків узяла на себе, такі гарантії зацікавили б багатьох трудових мігрантів. Так ось, на регіональному рівні треба сформувати таке державно-приватне, як тепер модно говорити, партнерство, виробити такі умови, щоб гроші мігрантів були захищеними зусібіч. інакше кажучи, необхідно прийняти програму допомоги у заснуванні та підтримці бізнесу українських мігрантів, які вже повернулися або планують повернутися в Україну. Приміром, це міг би бути пілотний проект під назвою «Сільські кооперативи для заробітчанських родин». ідея полягає в тому, щоб члени сімей трудових мігрантів засновували в селах свої кооперативи різного спрямування — від виробництва сільськогосподарської продукції до соціально-культурного облаштування сільських територій. У такому разі мігранти допомагають наповнювати пайові фонди цих організацій, направляють сюди техніку, обладнання, матеріали. Словом, формують сімейний бізнес у сільському господарстві насамперед для своїх родичів, щоб ті мали де працювати «біля хати». З огляду на те, що добрі харчі скоро стануть валютою, такий задум має гарні перспективи. Зважимо і на те, що селянські кооперативи з облаштування сіл можуть мати фінансування з бюджету під час виконання обласних програм соціального розвитку, виготовляючи бруківку, черепицю, інші будівельні матеріали.

Безпрограшною наша ідея може стати ще й завдяки участі обласної влади у підтримці заробітчанських кооперативів.

У такому разі всі побачать — влада дійсно і реально почала створювати умови для того, щоби в області працювали внутрішні заробітчанські інвестиції.

Крім матеріального виграшу, родичі мігрантів будуть працювати у своїх організаціях біля власного дому, без думки покинути країну у пошуках кращої долі. Відомий факт — відколи гірськолижний комплекс «Буковель» почав діяльність на території села Поляниці Яремчанської міської ради, за словами директора Олександра Шевченка, звідси протягом десяти років на заробітки не виїхав жоден житель. Нові робочі місця, поліпшення добробуту сімей, соціальна захищеність з боку держави — це стане добрим прикладом для наслідування. Буде над чим серйозно задуматися тим нашим краянам, хто поневіряється по світах, і якби було заради чого — готовий повернутися на Батьківщину.

Якщо йти далі, то можна знаходити щоразу більше аргументів на користь кооперування мігрантських родин в Україні. Наприклад, чому б не скористатися тим, що держава та уряд тепер, як ніколи раніше, підтримують розвиток сімейних молочних ферм. На нетелі, дійні породисті корови, на спорудження нових тваринницьких приміщень, на доїльні апарати можна отримувати реальні дотації з Державного бюджету. Гріх було би не скористатися державною підтримкою і не докласти цю допомогу до пайових фондів кооперативних підприємств заробітчан, коли зважати на великий попит на ринку на свіжу молочну продукцію, на те, що покупці готові підтримати гривнею своїх селян, якби ті з допомогою кооперативів самостійно вийшли на ринок.

Можна також передбачити гроші на кооперативи для мігрантських родин на 2012 рік у рамках обласної програми з підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 2011-2015 роки. Торік ця програма готова була надати 800 тисяч гривень як безповоротну фінансову допомогу для формування матеріально-технічної бази селянських кооперативних організацій, але, на жаль, бюджетними коштами ніхто з кооператорів не скористався.

Щоб потішити тих, кому наші міркування до вподоби, скажу ще одне. Серед опозиційних депутатів Верховної Ради України ходять розмови про те, що для тих українських мігрантів, які захочуть повернутися додому, варто було б зарезервувати сотні тисяч гектарів землі для ведення власного підприємництва на селі.

А чому б і ні? В Україні нині і завтра і завжди всі бачать насамперед велику аграрну державу, здатну нагодувати півсвіту.