Василь Вишиваний пропозицію Ріббентропа відкинув...

Що ми знали про нього раніше? Що був він «українським буржуазним націоналістом», «нацистським прислужником»... Лише з відродженням України ми одержали можливість дізнатись, ким насправді була ця яскрава особистість. Мова йде про австрійця за походженням, українського патріота за переконанням з однієї із найславетніших монархічних європейських династій Габсбургів — ерцгерцога Вільгельма-Франца Лотрінрена, який увійшов в історію нашого народу під прізвищем Василя Вишиваного й усе своє життя пов’язав з боротьбою за українську державність, до кінця своїх днів залишаючись вірним обраному шляху.

Недавно київське видавництво «Темпора» порадувало читачів окремою книжкою Юрія Терещенка і Тетяни Осташко «Український патріот із династії Габсбургів» (Київ: «Темпора», 2011. — 408 с.). Точніше, ми одержали її друге видання, доповнене новими документально-архівними матеріалами.

Українська історія знає чимало випадків, коли представники чужонаціонального походження були залюблені в Україну й віддавали їй весь свій талант і навіть життя. Як віддав австрієць Вільгельм-Франц Лотрінрен-Габсбург, який прямо заявив на допиті чекістському карателеві: «Так, я став таким українським патріотом, як усі українські патріоти. Я досконало вивчив українську мову, традиції і звичаї українського народу. Україна стала для мене рідною і дорогою». А коли до ерцгерцога особисто звернувся міністр закордонних справ нацистської Німеччини Йоахім фон Ріббентроп з пропозицією бути у нього консультантом у справах України, Василь Вишиваний відповів йому: «Вибачте, пане міністр, але ви помиляєтесь. Я почуваю себе українцем, і тільки для добра України можу співпрацювати... Тільки для добра України...»

Українцями почували себе також командант Легіону УСС чех Франц Кікаль, який загинув 1917 року під с.Конюхи поблизу Бережан, галицькі німці — полковник УГА Юрій Ортмарштайн та підполковник Альфред Бізанц. Обидва стали жертвами червоного терору. У цьому переліку не можна не згадати тих представників чужонаціонального походження, котрі плідно трудились у царині нашої культури, літератури, науки і мистецтва: росіянку Марію Вілінську, знану у красному письменстві як Марко Вовчок, німця Освальда Бургардта — Юрія Клена, шведа Майка Йогансена, бельгійця о. Ксаверія Бонна, поляка В’ячеслава Липинськогоѕ

Книга про ерцгерцога Вільгельма Лотрінгена-Габсбурга переконує: для того, щоб стати українським патріотом, не обов’язково бути за походженням українцем і не обов’язково мати українське прізвище. Бо маємо безліч прикладів прямо протилежного характеру, коли той чи інший автохтон з українським прізвищем у своїй зоологічній ненависті до всього українського в тисячу разів страшніший від антиукраїнця-чужинця з прізвищем неукраїнським.

Василь Вишиваний до свого українства прийшов не одразу. Автори книжки ведуть нас крок за кроком тим шляхом, яким він простував до українського патріотизму, долаючи труднощі найрізноманітнішого характеру — побутово-родинного, службового, політичного...

Народився Вільгельм Габсбург 10 лютого 1895 року в невеличкому містечку Поло неподалік Трієста (Італія), де була головна база цісарсько-королівського морського флоту і де служив адміралом батько ерцгерцога Карл-Стефан — племінник самого імператора Франца-Йосифа і. Архікнязь закінчив військову академію й відповідно до свого високого суспільного становища одержав і прекрасне виховання, знав італійську, німецьку, французьку, іспанську, польську мови. Коли подружився з українцями, з Україною — вивчив мову й українську. І не лише вивчив, вільно розмовляв нею, а й писав українською мовою вірші. 1921 року видав їх окремою збіркою «Минають дні» з присвятою «Борцям, що впали за волю України». Поміщена у дослідженні Юрія Терещенка і Тетяни Осташко підбірка поезій Василя Вишиваного ілюструє, наскільки легко й уміло володів він поетичним словом і наскільки вільно й невимушено почувався у своєму поетичному світі.

Зрештою, легко й уміло Вільгельм Габсбург-Лотрінрен володів не тільки поетичним словом, а й публіцистичним теж. Переконуємось у цьому, читаючи його автобіографічні спогади, листи до відомих українських політиків, культурно-громадських, військових та церковних діячів. Успішно пробував себе архікнязь і як нарисовець. Всі ці матеріали, що склали друге доповнене видання книги «Український патріот із династії Габсбургів», а також власне дослідження її авторів про нього, протоколи допитів у НКВД творять живий яскравий образ справжнього українського патріота. Початок палкої любові ерцгерцога до України поклала, як він сам згадує, потаємна втеча тодішнього учня реального училища з родового маєтку в Живці, що поблизу Кракова, на Гуцульщину. Юнак вирішив особисто пересвідчитись, що то за розбишацьке і напівдике проживає тут плем’я, про яке він так багато наслухався від батька полонофіла, від його численних знайомих, які гостювали в маєтку. Провівши кілька днів у ворохтянського господаря Шекерика-Дониківа — батька відомого діяча Української Радикальної Партії — Петра Шекерика, Вільгельм Габсбург переконався у прямо протилежному. Його полонили неповторна краса Карпатських гір і полонин, вишукана поетика народних пісень, мелодійна мова, а головне — щирість, висока культура і шляхетність корінних жителів. «Відтоді, коли я побував на Гуцульщині, — напише згодом у своїх спогадах Василь Вишиваний, — я зовсім змінився й до Живця вернувся іншим, як виїхав».

Остаточно стати іншим допомогла також служба після академії в уланському полку, що базувався в Стрию і складався головним чином з українців. І коли зв’язав свою долю з українським січовим стрілецтвом, а згодом з Українською Галицькою Армією, розділивши з нею весь тягар складних переплетінь боротьби за українську державність.

Не змінив себе кронпринц і після поразки національно-визвольних змагань. Підтримував щонайтісніші стосунки з українськими патріотично налаштованими емігрантськими колами, в тому числі і з засновником УВО та ОУН Євгеном Коновальцем. Що, звичайно, не могло залишитись поза увагою совітських спецслужб, терористична діяльність яких у Європі до і після Другої світової війни не знала меж.

Василя Вишиваного спостигла така ж доля, як багатьох інших українських громадсько-політичних та культурних діячів, яких чекістські агенти або вбивали на місці, як С.Петлюру в Парижі чи Євгена Коновальця у Роттердамі, або викрадали, переправляли в Совєтський Союз і там знищували. Вільгельма Габсбурга — Василя Вишиваного сталінські ландскнехти викрали у Відні, де він проживав і працював. Цій трагічній події у книзі присвячено окремий розділ, який так і називається «Викрадення ерцгерцога». Сталося це 4 вересня 1947 року. А 18 серпня 1948 року архікнязь, не витримавши тортур, помер у Лук’янівській тюрмі.

3 березня 1921 року Вільгельм Габсбург писав до українського дипломата Миколи Василька: «Сам особисто я й не шукаю і не хочу нічого для себе від українців; не мав і не маю ніякої амбіції, і ніколи її не матиму, бо мною керують лише мої ідеали. Я хочу пережити тільки одно: я хочу побачити вільний, незалежний, об’єднаний Український Нарід. І нікому не дозволю розбити сі мої ідеали, за які я завжди, при всяких умовах буду боротися, бо ними й для них лише я тільки живу».

Гадаю, коментарі тут зайві.

Книжка Юрія Терещенка і Тетяни Осташко «Український патріот з династії Габсбургів» є, поза всяким сумнівом, значима, повчальна й актуальна. Україні завжди потрібні герої, на яких маємо рівнятися.

(статтю подано зі скороченням)