друкувати


М.Савчук. Людство скотилося до непередбачуваної форми родового суспільства – дітріархату

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2012-04-06 09:30:59

Людство пережило дві форми родового суспільства: матріархат, коли керівна роль у суспільстві належала жінці, і патріархат, коли така роль належала чоловікові. Виглядає, що в 21-ому столітті людство скотилося до непередбачуваної форми родового суспільства – дітріархату, тобто, коли всім керують діти. Менші чи більші.

Безперечно, подібні новації і зміни, свідчать про якісь грандіозні суспільні зрушення в царині психології і традиції. Мається на увазі педагогічної народної традиції. Раптом знайшлися сили, які вирішили заперечити все те, що вже виробили нації й народи за століття до них, які вирішили сказати, що ми виховуємо не так, трактуємо дітей не так, і лише вони знають як саме. Відповідно до неофіційно проголошеної ідеології новітнього земного суспільства.

При цьому найперше заперечуються християнські цінності й закони. Послухайте наших новітніх дитячих психологів-практиків і теоретиків на телевізії, прочитайте їхні статті в пресі і в наукових збірниках і ви переконаєтеся, що вони, або не знають нічого про християнство, або самі не є християнами і вдають, що їм невідоме християнське вчення та відкидають його.

У нашу пору з’явилися різні нові поняття на зразок «дитяче харчування», «дитячі психологи», «дитячі фестивалі» тощо. Розглянемо деякі з них…

Що таке дитяче харчування? Це, очевидно, таке харчування, яке найбільше підходить дитині, яке зміцнює дитячий організм поживними речовинами, яке забезпечує дитині нормальний розвиток. Ну а як воно в нас насправді? Що не теленовини, то повідомлення про те, що в такому-то дитячому садку отруїлися діти невідомими харчами, випили не той йогурт, з’їли не ті фрукти. Далі йде погроза від державних мужів про те, що винні будуть знайдені і покарані. І все це повторюється день у день. У пресі ми читаємо діаметрально протилежні статті про вартість дитячого харчування: заморських фруктів, молочних сумішей, курячих гомілок тощо. Буває, два-три роки всі газети пишуть, що йогурти варто вживати, а відтак усі пишуть, що взагалі не варто, бо вони страшно шкодять. Але харчові фірми процвітають, живуть, виготовляють сумнівну продукцію, а власники їздять на іномарках і відпочивають на екзотичних курортах. І жоден з них навіть не задумується над тим, що калічить, а іноді й убиває дітей. Що фактично, його виробництво завдає каліцтва чи й смерті, і що це теж гріх, такий самий, якби покалічив людину ножем чи вбив з револьвера. Недаремно у світі чимраз частіше вживають нерозривні поняття «харчова і фармацевтична мафія», бо одні отруюють, а другі – лікують.

Виходить, чим ми більше говоримо про дитяче харчування, тим воно гірше. Це щось нагадує ситуацію в фольклористиці: чим більше записуємо народної творчості, тим її менше лишається.

Дитячі психологи у нас стають чимраз більше популярні через те, що батьки з різних причин не можуть собі дати ради з дітьми. Основна причина полягає в тому, що більшість сучасних наших батьків є сама невихована, некультурна, аморальна, не удосконалюється духовно. До цього всього додаються наші віртуальні подразники (телевізори й комп’ютери), безконечні, а іноді й безглузді розмови по мобільному телефону. А ще – невлаштованість нашого життя і відсутність життєвої перспективи. Безперечно, такі батьки не можуть виховати чемних дітей.

Відомий американський психіатр Рос Кемпбел зазначає, що від народження лише 25% дітей слухняні, а 75% схильні до агресивного спротиву владі батьків. Очевидно, і наше українське суспільство має подібне співвідношення дитячої поведінки. Тому велике значення має поведінка самих батьків. А як ми писали вище, поведінка наших батьків вкрай погана й паскудна. Тому від безпорадності вони вдаються до дитячих психологів. Здається, в наших школах і коледжах є також психологи. Може, комусь вони й допомагають. Принаймні якоїсь статистики про це я не читав. Однак постає слушне запитання: якщо в нас з’явилося багато дитячих психологів, чому в нас пропорційно зростає кількість хворих фізично й розумово дітей, чому наші діти агресивні й цинічні, чому матюкаються на вулиці і змалку звикають до лінощів? Відповідь проста – дитячі психологи лікують наслідки, а не причину. А причина – очевидна!

На першому місці – телебачення, на другому – інтернет, на третьому – мобілки (ті, що в руках і ті, що у вухах). Можливо, я помилився з лідерством руйнівних сил, але від того суть справи не змінюється.

Наших дітей змалку калічать: телебачення, комп’ютери, мобілки і безглузді віртуальні ігри з різним чортовинням. Вони в’їдаються в дитячий розум і сидять там, і годі їх звідти викурити, вигнати, вибити. І я ще не чув, що за це покарали хоч одного власника телеканалу чи комп’ютерної мережі, розробника комп’ютерних ігор чи мобілок. Вони нищать наших дітей, а потім перекладають клопоти про калік на державні бюджети. І держави з цим миряться!

Інший відомий американський психолог Ґ. Чепмен пише, що є фундаментальні принципи батьківства. «Вони прості і їх легко зрозуміти. Перше і найважливіше – дітей треба любити. Друге: дітей треба навчати і виховувати…Третє: діти повинні навчитися жити, підкоряючись владі…». Здається, ані відомий психолог, ані автор цієї статті не відкрили тут чогось нового, за винятком того, що американський психолог вважає, що треба підкорятися владі. Правда, не уточнює якій. Владі батьків? Так, згоден. Владі державній? Так, але з уточненням, справедливій. Владі Божій? Безперечно!

Не знаю, чи ми повинні брати приклад з американських психологічних порад, бо американці – нація молода. За ними нема таких традицій, як за нами. Та й життя в них інше. За нами ж велика народна традиція виховання дітей, яка великою мірою випливає з християнства. Звичайно, є різні народи, які сповідують традиційну віру чи конфесію, але, очевидно, нема народів, які не звертали б уваги на виховання дітей і які хотіли б своїм дітям зла.

Просто постає одне-єдине запитання: як так сталося, що ми в 21 столітті володіємо масою знань, бачимо інші краї і навіть світи, досягли неба й океанічних глибин, навчилися клонуванню і винайшли замінники харчів, а наші діти народжуються з фізичними й розумовими вадами, уже в шкільному віці вони мають підвищений артеріальний тиск і виразки, у кожного третього викривлені зуби і хребет?! Де ж тут заслуги дитячого харчування, дитячих психологів, дитячих ґрантів? Чому 50-100 років тому без дитячого харчування і дитячих психологів у нас росли здорові, рум’янощокі діти, яким не треба було окулярів і візочків? Відповідь дуже проста – той час не мав такої руйнівної реальності, яку ми маємо тепер. Батьки й діти молилися, вірили, шанували одні одних, успадковували звичаї й традиції. Особливо це було помітно в нашого народу, і звичайно ж в інших народів. Була відчутна значущість християнської сім’ї, вага батьків і дідів. А всі технічні й інформаційні винаходи сучасності, новітні ідеологічні засади фактично обернулися великим лихом для людини. І ще більшим обернуться…

А тепер про ще деякі риси, які забуває наша дитяча сучасна психологічна наука. Ось хоча б візьмемо такі християнські поняття, як скромність і послух. Віднедавна дітям почали вкладати в ще нерозумні дитячі голови думку про їхню значущість та особливість. Виходить так, що діти повинні мати більше прав, ніж батьки, що на варті їхніх прав стоїть держава, принаймні держава західного типу. Тут хочу навести такий приклад…

Довелося мені гостювати в одного канадського фермера-мільйонера українського роду. Чоловік на вигляд справжній трудар полів, не рівня нашим мільйонерам, які без пихи не уявляють себе на цьому світі. Отже, в цього багатого чоловіка, який доп’яв свого багатства власною головою і руками, є щось ще в характері українського, хоч він народився вже в Канаді. Очевидно, знав він щось і про наше традиційне виховання, за яким «дитину треба знати коли бити, а коли любити». То він і дав позавуш своїй неповнолітній свавільній доньці за непослух. Ну а та вже не мала майже нічого українського в своєму характері і одразу поскаржилася поліції. Поліція примчала до фермера-мільйонера і заарештувала його та присудила п’ять діб в’язниці. Це, звичайно, інша держава, інші порядки, бо є держави, де мільйонери можуть швидше заарештувати весь відділ поліції, аніж поліція заарештує їх. Обуренню фермера не було меж. Після його звільнення свавільна донька покинула батьківську оселю і повіялася з подібними собі, і аж десь через рік повернулася додому, наче той блудний син. Правда, і тоді прищеплена державною ідеологією їй гордість не дозволила вибачитись перед батьками. І тут постає цікаве запитання: а які обов’язки західна держава бере на себе далі щодо такої скривдженої дитини? Може дає тій дитині безкоштовну освіту? Може забезпечує працею? Ні, вона просто посприяла родинному розбрату і залишила проблеми тата й доньки на них самих. Тому донька й далі сидить до півночі з друзями та п’є і б’є байдики, а відтак до обіду спить. Її ж роботящий і заможний тато журиться, що ані син, ані донька не можуть успадкувати його бізнес і що він залишить їм лише мінімум коштів, бо і їх вони швидко зведуть нанівець.

Важко розібратися в будь-якій життєвій історії, не знаючи її повноти, але, здається, у цьому випадку є вина й фермера, який не зумів належно виховати своїх дітей. Як кажуть по наших селах: «Дитину треба вчити тоді, як вона лежить упоперек ліжка, а не вздовж».

Погодьмося, що таких свавільних дітей, як ми маємо зараз, в історії людства ще не було. Звідки береться те свавілля? А з тієї значущості й особливості, яку навіяли дітям сучасні світові ідеологи через канали телебачення, кіноіндустрію, різноманітні проекти й програми. Візьмімо до уваги, наприклад, масу тих кінофільмів про «розумних» дітлахів, які вистежують злочинців, рятують людство, пропонують геніальні ідеї, виходять зі скрутних ситуацій. Є вже цілий напрямок у сучасному кінематографі, який своїми стрічками на підсвідомому рівні посилює думку про те, що сучасна дитина може обійтися і без дорослих, така вона розумна і винахідлива.

До цього можна додати масу літератури та особливо комікси на згадану тематику. А є ще ж різноманітні ігри, де натиском кнопки чи пульта хлопчик чи дівчинка здатні побити, убити, переїхати і т. д. І лише згодом вони з подивом і жалем збагнуть, що дійсність цілком протилежна.

Окремо стоять різні телешоу з участю дітей на зразок «найрозумніший», «найталановитіший», «міс-красуня». Хто не потрапив туди, може цілком спокійно брати участь у місцевих конкурсах і фестивалях, де діти дублюють старших – співають, танцюють, розповідають гуморески, показують циркові номери, кокетливо позують для фотографів. Це теж новітня індустрія, в яку втягнуті цілі сім’ї й родини. Юні естрадні «зірки» миттю призвичаюються до своєї слави і до значущості і миттю забувають про школу та навчання. А їхні вимучені, фінансово «видоєні» батьки уже забувають про роботу й заробітки, сімейний затишок і спокійне дитинство, бо возяться зі своєю «зіркою» по концертах, фестивалях і корпоративних вечірках. Я сам був свідком таких виступів заспаних хлопчиків і дівчаток, які в школі опускалися за рівнем навчання, зате співали, танцювали й жартували для старших. А батьки біля них цвіли і тішили себе марнославством. Не хочу бути лихим провісником, але мені здається, що ці діти колись будуть мати великі претензії до своїх батьків і оцінять на «двійку» батьківські намагання виховати в хаті «зірку» в той час, коли дитині треба було вчитися, вчитися і ще раз учитися.

Не знаю, чи запрошують в такі «зіркові» родини дитячих психологів і що ті їм там радять.

Відомо, що у вихованні дітей треба знаходити золоту середину – ані занадто не бути суворим до дитини, ані занадто м’яким. Помилково давати дитині те, чого не вистачало в дитинстві тобі (мається на увазі матеріальні блага). Коли дитині сьогодні купують дорогу дитячу машину, завтра – комп’ютер, а післязавтра – скутер, то може настати момент, коли дитина звикне до того, що їй усе дають. Дають, що вона забагне. А якщо не дають, то вона сприймає це, як страшну образу. Образу на найдорожчих людей – батьків.

А як воно у нас є? Змалку більшість родичів привчає дітей до веселого, безтурботного життя. Після дитсадка – випускний, після третього класу – випускний, після дев’ятого – випускний, ну і ясна річ, після одинадцятого – випускний. Перед тут ведуть переважно низько освічені і малокультурні батьки, які, зазвичай, багатші за освічених і культурних батьків. Крім грошей, вони нічого не мають, а тому вважають, що вершиною всього є забава і пиятика.

Ну а є ще щорічні дні народження, тепер уже з «кіндер-партіями», з кольоровими кульками, клоунами і навіть з «Дитячим шампанським». Це, щоб діти одразу звикали до застілля і ставали їхніми постійними клієнтами. І тут приклад знову показують низько освічені й малокультурні батьки, які втягають у таку моду своїх сусідів і друзів. Тут би й бити на сполох нашим дитячим психологам та й всій громадськості і боротися з нав’язуванням споживацьких звичок. Однак ми не проявляємо такого бажання. А за цю масову байдужість, халатність щодо виховання своїх дітей батьки змушені будуть розплачуватися. І тоді не треба плакати і казати, чому так, а не так. Усьому на цьому світі рано чи пізно є відплата. Правда ж незмінна: батьки дають дітям життя, а з народженням дитини народжується до неї любов і відповідальність за неї. З часом всяка шкода і непотріб омиє руки від вашої дитини і залишить вас сам на сам з її і вашими проблемами. Чим швидше батьки це зрозуміють, тим мають більше шансів прожити гарне, спокійне і миле життя.

Тут я вже не веду мову про національні моменти у вихованні дитини. Про те, що наші молоді матері не співають своїм дітям колискових, бо просто їх не знають. Що не вчать дітей, за нашими традиціями, звертатися до батьків на ви. Що не вчать дітей змалку української історії й культури. Що байдуже ставляться до вибору імен своїх дітей і не враховують традиції нашого народного іменництва. Чому воно виходить так, що молоді українські батьки називають дітей під впливом російськомовних серіалів Нікітамі, Даніілами, Ільюшамі, Ґєнамі, в той час, як росіяни не називають своїх дітей Тарасиками чи Васильками? Чому в нас з’явилися різні Діани, Моніки, Естер в той час, як американці не називають своїх дітей Оксанками, Яринками й Орисями? Такий народ, безперечно, не може вважатися ані сильним, ані мудрим народом. Але про це тепер майже не згадують. А для чого? Чужим людям це не цікаво, а свої про це майже забули. А діти виростають якісь не такі. І чого б то?

Автор: Микола САВЧУК
Джерело: Коломийські Вісти