Маестро Сергій Орел – на порозі 60-річчя

25 березня випов­нюється 60 років заслуженому артистові України, засновникові і незмінному керівникові популярного, відомого і завжди успішного народного муніципального оркестру народної музики «Аркан» Орлові Сергієві Степановичу.

Його неможливо вже уявити без скрипки. Скільки себе пам’ятає Сергій Степанович – навколо нього музика і в ньому.

Добре це чи ні? Звичайно, добре. Коли Бог дав талант, його не можна замикати в собі, а віддавати людям із щедрістю і любов’ю. Що Сергій Орел і робить залюбки.

Такого дня не було, щоб не співала скрипка з вікон надвірнянської ратуші, не тішила слухачів на концертах, святкових програмах, не надихала і підносила молодих та зворушувала до сліз старше покоління.

А як захоплювалися майстерністю і досконалістю гри зарубіжні глядачі, де перебував скрипаль зі своїм оркестром, презентуючи українську музику, гуцульський темперамент, карпатську самобутність й обдарованість!

Цей запал серця керівника та оркестру «Аркан» дав поштовх для багатьох, розбудив у музикантів хист створювати й собі, наслідувати. Адже є в кого повчитися, спитати поради, а то й отримувати нотний матеріал для праці.

Так цим живе, якщо коротко, Сергій Орел уже шостий десяток літ.

А за життєву дорогу і творчу біографію назбиралось чимало незабутніх сторінок та яскравих подій, особливо початкових. Після закінчення Дрогобицького музичного училища у 18 років стає солістом Державного Гуцульського ансамблю пісні і танцю. Перший вишкіл нелегкими гастролями по степах України, на не завжди справному транспорті, перемерзання в російських глибинних містечках та памороки від сорокаградусної ташкентсько-казахської спеки, життя у вагонах, нестача добових (чотирьох рублів на тиждень) – все це добре гартує на виживання і разом з тим успішне концертування. Така перша професійна колиска молодого Сергія Орла.

Після народження донечки подружжя Орлів змушене залишити філармонію і переїжджає у Коломию (на батьківщину Сергія) і продовжує сценічну діяльність. Люба співає всюди та засновує творчий клуб торгівельних працівників. Сергій грає у «Коломиянах» (ВІА гурт), викладає у дитячій музичній школі та засновує інструментальний колектив у с. Сопів. Тут – перші Республіканські та Всесоюзні перемоги, Дипломи й Золото Лауреатів.

Дні летять блискавками кадрів, а насичені роки, як бурхливий бистроплинний Черемош. Комусь би вистачило цього на усе життя. Та лише не Орлові. Заслужив він стати наймолодшим директором (у 24 роки) дитячої музичної школи. А у 25 – заграв його перший склад «Аркана» у Делятині. І так уже 35 літ нероздільне життя з оркестром, в якому пройшли добру школу більше двох сотень музикантів, які стали популярними, створили свої колективи, відомі на всю Україну й у світі. Це: Василь Гекер – соліст Укрконцерту, заслужений артист України; Іван Кавацюк – заслужений артист України (дует «Писанка»); Василь Стефанюк (Польща); музиканти і керівники оркестрів України.

Сергій Орел славиться ще й як великий теоретик української народної музики. А в нашій області він – неперевершений аранжувальник та оркеструвальник. На мистецьких звітах області у Києві, на найбільшій сцені України, тільки Орел здійснював всю музичну базу для хорів, хореографічних колективів та диригував зведеним оркестром Прикарпаття, для яких сам писав супроводи і твори.

Скільки-то коштує нервів, емоційного напруження, щоби відшліфувати всі ноти, всі композиції в одну цілісну програму, яка завше дивувала Київ, бо Івано-Франківщина тримала марку першості серед 25 областей України! Тому й Державний Академічний Національний оркестр України заприятелював із Сергієм Орлом, почав запрошувати його виконувати сольники (гуцульської тематики), увів до репертуару твори «Аркана», а молодий столичний оркестр «Дніпро» таки взяв собі за основу стародавні гуцульські мотиви, подаровані Сергієм Орлом керівникові Любомирові Матейкові, родом теж із Коломиї.

До речі, написаних Сергієм Орлом музично-пісенних композицій також більше двохсот. І кожна з них настільки досконала, що, почувши дво­хвилинний запис професора І. Мацієвського у виконанні маестро Орла у фільмі «Душі моєї скрипка», Кембриджський Центр Знаменитостей Світу присвоїв йому титул «Людина року 1992-1993 рр.» у галузі мистецтва.

Здавалось би, чому з такими здібностями й можливостями чоловік не злітає по кар’єрі, не ловить зірок зі столичних шпилів, а осів у прикарпатському містечку Надвірна? Пропозицій (переманювань), навіть, за кордон було чимало.

Мабуть, на ці надокучливі запитання Сергій Степанович і сам не знає точної відповіді. Щось там глибоко у душі, яка всього бачила-перебачила… А прикипіла до своїх коренів, до своїх гір. Одне слово – Орел Карпатський у громіздких містах став би «не справжнім, не диким» – як любить жартома підтрунювати над собою скрипаль.

А причиною всьому – все та музика, яка сповнює його, не дає опускатися до буденних, мізерних справ. Мабуть, має він свій Світ і живе в ньому з найціннішим скарбом – Божим даром, яким щедро ділиться з усіма. На сцені він віддає себе повністю, нервом натягнутої струни!.. Згорає!..

На запитання «Що будете робити, п. Сергію на старі дні?» відповідає:

– Буду грати!

– Ну, а як зовсім не зможете грати?

– Буду вмирати!

Таке його кредо. І якщо деякі молодики хизуються своїми першими кроками, прихвалюючись, Орел тільки поблажливо усміхається собі у вуса. За усі свої творчі роки, за стоси газет, статей, нагород, дипломів, медалей, грамот найвищих державних рівнів, за сотні партитур і мільйони нот, народжених ним, п. Сергій ні разу не вихвалявся і не «скакав до неба», а лише двічі тихцем сплакнув за нагороду «Гран-Прі» серед гуцулів та, може, потішивсь у вузькому колі районного будинку культури.

І так здавна ведеться у світі – хто має велику внутрішню силу, невичерпний творчий потенціал, хто є професіоналом з великої літери – той не б’ється в груди, а доводить ділом. А хто цього не має, на жаль, мусить «малювати» себе словами, рекламувати, піарити…

Запитуємо: – Сергію Степановичу, ну а Ваші надбання, Ваші дітища, які ви творили стільки років, все розмаїття звуків, де вони? Адже зараз тенденція широко популяризувати творчість авторів різних жанрів: написав кілька речей – уже друкують. Ваші доробки ще й потрібні для навчання дітей музики у музичних закладах, для оркестрів, інструментальних гуртів, тощо…

– Та я трохи роздаю… Хто просить – ділюся, пишу людям нові твори, хто приходить чи дзвонить. А цей багатотомний репертуар, – показує на скляну шафу, в якій з педантичною акуратністю складені партитури, – я сам не подужаю! Що дав мені Господь у голову і руки, я зробив. А при теперішньому розкладі у суспільстві видання матеріалів, та ще й в таких розмірах!? …І знову ця усмішка. А що за нею криється? Надія на кращі часи, чи згадка про тих, кому він грав і хто так захоплювався і плакав від емоцій?

Якби хоч деякі повернулися на мить і згадали музику, яка їх обіймала, окриляла, – дещиця кожного з них могла б матеріалізувати ту духовну скарбницю і залишити спадщину не одному поколінню.

Це і роздуми, і заклик, бо митець ніколи судорожно не квапитиметься увіковічнити сам себе за життя. А як Бог дасть! До таких відноситься і Орел, бо цю земну суєту й шарварок поглинає музика, яка живе в ньому…

P.S. Музичний рід патріарха Сергія Орла: від Адама до Степана, від Степана – до Сергія, від Сергія – до Олени, від Олени – до Любові…

Дочка Олена закінчила Київський національний університет культури і мистецтв за фахом режисури. Працює в Івано-Франківську в ТРК «3 студія» і прийняла естафету від матері – тепер художний керівник народного фольклорно-етнографічного колективу «Шовкова косиця».

Онучка Люба виросла на сцені районного будинку культури і керує церковним хором «Елеус» у м. Надвірна та закінчує Львівську комерційну академію зі спеціальності «Організація й управління людьми, дозвілля і туризм».