П.Горішевський: Сервіс "зелених" садиб набуває ознак вишуканості...

Прикарпаття стало першим регіоном в Україні, в якому ще 2003 року запровадили добровільну категоризацію садиб сільського зеленого туризму. Відтоді таку процедуру пройшли понад дві сотні цих туристичних об’єктів, підвищивши рівень надання послуг до певних стандартів.

Реалізація цієї програми набирає обертів попри всі не вельми сприятливі суспільні перипетії в Україні й дарує своєрідну перспективу селянам, одержимим працею в агротуризмі. А методику категоризації, розроблену в області, переймають в інших регіонах. Водночас у державі діють віднедавна й інші види маркування гостинних садиб, покликані піднести вітчизняний туристичний сервіс відповідно до європейських вимог.

Докладніше про роль цих процедур, а також про проблематику функціонування таких туристичних об’єктів на селі у різних районах нашого краю розповідає голова обласної організації Спілки сприяння сільському зеленому туризмові в Україні Павло ГОРІШЕВСЬКИЙ:

- Категоризацію сільських садиб проводимо за методикою, яку розробили Асоціація економічного розвитку івано-Франківщини, Регіональний туристично-інформаційний центр і наша обласна спілка. Щоби створити оптимальну схему такої процедури, яка б відповідала європейському рівневі й не суперечила вітчизняному законодавству, ми опрацювали німецькі, шведські, американські, польські стандарти. І хоча реалізацію цього проекту в області «узаконило» спільне розпорядження голів ОДА й обласної ради, перевірка садиб і присвоєння їм категорій позиціонується як суто громадська ініціатива. Це не йде врозріз з українським правовим полем і цілком у дусі міжнародних віянь.

- Павле, що ж це таке - категоризація садиб і для чого вона?

- Йдеться про те, щоби чітко розмежувати, структурувати «зелені» садиби за рівнем обслуговування в них туристів. Ми запропонували три категорії - від першої до третьої, найвищої, адекватної й вибагливим смакам. Щоби присвоїти ту чи іншу, тестуємо ці об’єкти на відповідність саме їхньому перелікові послуг і вимог. Зрозуміло, що чим на вищу категорію претендує садиба, тим ширшому колу вимог має відповідати. Для кожної ж категорії необхідно заповнити анкету з понад 100 питань, що стосуються як облаштування самих приміщень для прийому відпочивальників - спалень, санвузлів, місць загального користування, так і характеру й обсягу «зеленого» сервісу - від кухні до культурних програм. Передбачено й ряд екологічних «пунктів».

Словом, прагнемо, щоби сільський туризм забезпечував належний комфорт відпочивальникам. і тим, хто успішно проходить цю перевірку, вручаємо не лише відповідний сертифікат, а й, сказати б, візуальний орієнтир для туристів - малюночок ялинки, своєрідний символ Карпатських гір, який господар має право «причепити» на фронтоні садиби, розмістити на веб-сторінці, вказувати на сайтах, у рекламних буклетах, путівниках, в інших друкованих матеріалах. Першій категорії відповідає один такий значок, другій - два, третій - три.

Якщо садибі присвоєно ту чи іншу категорію, це засвідчує, що вона вже вигідно вирізняється на тлі тієї аморфної сірої маси, даруйте на слові, якою є більшість об’єктів аграрного туризму, а їх на Прикарпатті понад тисячу. Категорія є й надійним джерелом достовірної інформації для людини, котра, скажімо, збирається у відпустку й переглядає інтернет чи буклет у пошуках місця для проведення дозвілля. Вже за самою категоризаційною позначкою турист може визначити, чого чекати від вибраного об’єкта. Зрозуміло, що так він «роздобуде» лише первинну інформацію, але, як свідчить практика, вона нерідко стає визначальною, як кохання з першого погляду. Тож передусім самим власникам садиб вигідно, щоб їхній сервіс відповідав елементарній абетці гостинності чи й сягав її оптимальних висот, аби клієнти зосталися задоволені і приїхали до них ще не раз.

- Отже, чим більше ялинок на садибі, тим вищий сервіс вона пропонує, тим дорожче коштує?

- Наразі щодо вартості послуг не все так однозначно. Ціни господарі виставляють самі. і нерідко, приміром, садиби нижчої категорії дорожчі, ніж вищої. Багато залежить і від регіону, в якому вони розміщені чи від місця їх розташування в самих селах. Скажімо, в сезон літніх відпусток відпочинок у садибі першої категорії на Яремчанщині часто коштує більше, ніж третьої - на Коломийщині. А взимку ціни на агрооб’єкти й низької категорії в Паляниці чи інших селах поблизу «Буковеля» побивають рекорди самого Яремча й інших визначальних туристичних місцин краю. Загалом тут діє чимало чинників. Словом, усе регулює ринок. Звісно, ліпше було б якби була однакова цінова політика всюди.

- Щойно ви порушили цікаве як для преси питання, що особливості тих чи інших регіонів нашого краю відбиваються й на діяльності тамтешніх суб’єктів агротуризму. Цікаво, де ж найлегше нині працювати «зеленим» господарям?

- Відповісти на це не так просто. Звичайно, на перший погляд, найлегше працювати на території Яремчанщини, бо переважна частина гостей області їде саме туди. Але водночас тут найвища конкуренція. Адже цей регіон має чи не найбільшу туристичну перспективу, тут діє чимало готелів, баз відпочинку тощо. Втім, і надалі конкуренція лише зростатиме, оскільки в регіоні масово зводять котеджі й інші об’єкти туристичної інфраструктури.

Верховинщина й Косівщина вже не мають таких проблем. На відміну від напівурбанізованої Яремчанщини тут «купують» туристів не атракціями, а саме віддаленістю від епіцентрів цивілізації з їхніми галасом, метушнею, забрудненістю атмосфери, приваблюють можливістю відпочити й набратися сил серед незайманої природи. А ще на Гуцульщині процвітає так званий класичний сільський туризм, шанувальники якого можуть сповна насолодитися спогляданням давніх народних звичаїв і традицій чи навіть особистою участю в тих чи інших обрядах. Але тутешні господарі нарікають на брак колійового сполучення - якби сюди ходили потяги, якби тут були кращі й автомобільні дороги, то ці райони відвідувало б значно більше людей.

Цілковито інша картина на Долинщині й Рожнятівщині. Ці регіони ще не настільки розкручені. Звичайно, їх теж відвідують туристи, але їхню кількість не порівняти з тими потоками, які пливуть на «Буковель». Однак тутешнім сільським садибам, яких порівняно небагато, районні ради та РДА допомагають і зіп’ястися на ноги, й розвиватися. До того ж рожнятівські й долинські господарі самі займають активнішу суспільну позицію - вони частіше, ніж їхні колеги з інших районів, беруть участь у семінарах і тренінгах, більше, ніж деінде, працюють над залученням туристів на відпочинок.

Свої особливості має й Коломийщина, сільські садиби якої теж нечисленні, до речі, виграють завдяки брендові самого знаменитого райцентру. А от на Тлумаччині, Городенківщині, Снятинщині аграрний туризм майже нерозвинений. Правда, недавно надибав в інтернеті гарні відзиви про чудовий відпочинок у садибі в котромусь із сіл Городенківського району.

- Крім обласної програми категоризації садиб, які ще способи впорядкування «зелених» послуг згідно з належними стандартами, можливо, діють на Івано-Франківщині?

- Діє зокрема система екологічного маркування. Тим, хто її проходить, присвоюють «звання» «Зелена садиба» аналогічно першої–третьої категорій. Але ця програма передбачає дуже високі вимоги. В нашій області наразі лише сім садиб пройшли крізь її експертне «сито». Проте це маркування призначено для так званих екологічно зорієнтованих туристів, прошарок котрих, як на мене, в Україні ще не сформувався.

Так на основі нашої методики категоризації садиб сільського туризму 2008 року виросла всеукраїнська програма «Українська гостинна садиба». У ній збережено головні наші методологічні принципи. Єдине, що додали, - таку категорію, як базовий рівень сільської садиби. Щоби присудити його, достатньо, аби в садибі було чисто й існували мінімальні зручності, а її господарі були привітними людьми. Тож отримують базову категорію, по суті, всі, хто бачить цей бізнес джерелом додаткових надходжень до родинного бюджету. Їх присвоюють навіть тим садибам, де немає санвузлів чи туалет надворі, тоді як у нашій суто обласній системі це неприпустимо.

Взагалі мушу додати до сказаного раніше про значення категоризації й таке. Нині чимраз більше сільських господарів презентують свої туристичні послуги через інтернет. А це таке ЗМІ, де за допомогою фотошопу та інших програм можна подати що завгодно і нерідко бажане видати за дійсне. Тож не дивно, що зростає й рівень присутності в мережі недобросовісної реклами. Тим-то чимраз частіше потенційні відпочивальники не задовольняються лише тим, що побачать на сайті чи почують по телефону стосовно відпочинку в тій чи іншій садибі, а й хочуть мати думку третьої особи - скажімо, людини, котра вже скористалася тими послугами, чи організації, яка гарантує саме той рівень надаваних послуг, що й представлено в інтернеті або в друкованих матеріалах. Категоризація й відіграє тут роль такої експертної оцінки. Саме для того у світі й існують різні її системи. Завдяки наявності такого мірила гостинності і сам сільський господар бачить, до чого прагнути, і туристові наперед видно, чого можна очікувати.

- Чи можете вже означити якісь перші, проміжні результати практичної користі категоризації і для всієї громади області?

- Як свідчать наші соціологічні дослідження, якість послуг у зеленому туризмі значно зросла. Він узагалі набуває ознак вишуканості, про що свідчить зокрема приклад «триялинкової» садиби «Княжий град» на Коломийщині, яку 2010 року визнали найкращою в Україні. і це видно не лише з відповідного облаштування приміщень для відпочинку, а й з упорядкування прилеглих територій, систем харчування, з того, що гостям дедалі частіше пропонують екскурсії, піші походи горами, прогулянки на конях тощо. Отож якщо на початку минулого десятиліття відпочивальники затримувалися в сільських садибах максимум на три доби, то нині переважна більшість їх перебуває в регіоні від п’яти до 15 днів. А чим довше люди відпочивають на території області, тим більше грошей вони вкладають у розвій прикарпатської туристичної індустрії, тим більше надходжень від неї до бюджетів різних рівнів.