Ігор Цепенда: Реформування освіти — надзавдання держави

Проблеми реформування вищої освіти, орієнтація українських університетів на співпрацю з європейськими, міжнародні відносини України з країнами ЄС близького порубіжжя, про американську систему навчання та польську пресу - з цих питань та про окремі штрихи біографії сьогодні розмовляємо з в.о. ректора Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника професором кафедри міжнародних відносин і проректором з міжнародного співробітництва д-ром Ігорем Цепендою.

- Шлях реформування освіти в Україні неминучий. З другого боку, сучасні виклики глобалізованої освіти вимагають швидкого реагування, зокрема, й в українській освітній сфері, якщо хочемо бути присутніми в міжнародних наукових колах...

- Що стосується нашого університету, те стосується більшою чи меншою мірою всіх українських університетів. В першу чергу це пов’язано з тим, що навколо себе ми маємо дуже серйозний зовнішній чинник в особі конкурента і партнера - Європейський Союз. Молодь наша має змогу виїжджати в європейські країни, а її інтелектуальна частина конкретно спрямована на отримання освіти за кордоном. Коли ми говоримо про конкуренцію між українськими університетами, то «виші» західної України повинні не забувати й про зовнішню конкуренцію: йдеться про університети Польщі, Чехії та Словаччини. і будемо відверті, провідні університети цих країн входять до числа 300 найкращих світу. Правда, тут ще є й інша проблема. Охочих заробити «швидкі» гроші є завжди достатньо і в освітянській сфері. Польські науковці з цього приводу жартують, що, мовляв, багато українців навчається в їхніх «вищих школах гуманістичних», хоча їм би більше пасувала назва «вищих шкіл гумористичних». Мало того, закінчивши таку «школу», потрібно пройти нострифікацію диплома в Україні, яка займає від шести місяців часу. І знаємо, що не всі ці «школи» - на рівні провідних європейських університетів. І це лишень два штрихи до постановки питання з реформування освіти. Тому зрозуміло, що реформувати один чи декілька університетів власними силами - даремна затія. Це, в першу чергу, - прерогатива держави і, якщо хочете, одне з її надзавдань нині.

- Коли говоримо про інноваційні технології, то передбачаємо нову якість організації досліджень.

- Наші науковці бажали б собі кращого маркетингу наукової продукції, ніж ми маємо сьогодні. Адже в Україні є багато науковців, які власні теоретичні ідеї підводять до практичної реалізації, а далі виникає найбільша проблема - немає організацій та підприємств, які б виступали в ролі менеджера. Під цим оглядом ми досліджували організацію діяльності університетів Західної Європи, які займаються питаннями реалізації наукових ідей. І досвід, який поволі переймаємо, полягає в наступному: університет бере на себе всю відповідальність за юридичний супровід патентування та подальшу реалізацію наукової ідеї чи продукту на паритетних началах. У цьому разі університетові як юридичній особі значно легше відстояти права науковця на власну «пріоритетність». Щодо нової якості організації досліджень, то кожний з наших інститутів має певні власні здобутки і напрацювання, але це тема не однієї статті.

- У науці важливими є спадкоємність наукових поколінь і постійна наступність передачі знань та швидке оволодіння відповідним науковим інструментарієм, особливо коли це стосується певної наукової школи чи напряму. Як у цьому разі відбувається інкультурація наших студентів в європейське наукове середовище?

- Прикарпатський національний університет є на 60% гуманітарним закладом. І ця складова залишається головною. Ми маємо потужні кадри і напрацювання, що особливо відрізняє нас від приватних університетів, в жодному з яких немає фізичних чи хімічних лабораторій. На перший погляд, це може створювати враження збитковості цих факультетів, - мовляв, є мала кількість студентів, натомість, як не дивно, з їхніми ідеями ми виходимо на європейську і світову арени, що створює відповідний імідж університетові в світі. Звичайно, дослідницька база нашого університету далека від ідеалу, бо зрозуміло, що придбати відповідне наукове обладнання - це величезні кошти, а за сучасних обставин на найближчі роки це доволі амбітна мета. До речі, як і для багатьох європейських університетів. Ми маємо приклад Варшавського та Ягеллонського університетів, які практично безплатно отримали наукове обладнання, програми та відповідний інструментарій для проведення досліджень завдяки європейським програмам розвитку науки в ЄС. Ми намагаємося використати досвід польських колег. Більше того, маємо добрі позитивні напрацювання з Ягеллонським університетом в плані використання їхньої наукової бази нашими дослідниками.

Другий напрям - дидактичний. Ми вже сьогодні готові надавати нашим студентам освіту як в нашому університеті, так і в найкращих університетах Республіки Польща. Підписано угоду Прикарпатського з Варшавським університетом про програму подвійних дипломів. Вже з 1 лютого розпочали студії наші студенти-міжнародники з четвертого курсу - було вибрано п’ятірку найкращих. При успішній здачі іспитів вони отримають магістра з історії Центральної і Східної Європи та професію «міжнародника-політолога-перекладача». До речі, ця програма в основі своїй безплатна. Щодо інших - програма особистих контактів, яка успішно діє вже два роки.

- Є два періоди у вашій біографії, які особливо цікавлять наших читачів. Перший - 10 років роботи в посольстві України в Польщі на перших ролях. Другий - за час вашого п’ятирічного перебування на посаді проректора з міжнародного співробітництва, Прикарпатський національний у міжнародній науковій площині придбав 37 нових університетів-партнерів та дружніх інституцій. і це доволі вагома частка у 63-х таких позиціях протягом 20-ліття ПНУ. Як би ви самі окреслили ці періоди?

- Дійсно, з 1996 року мене запросили на роботу в посольство України в Республіці Польща, де пропрацював дві каденції. А розпочав дипломатичну роботу з низів - прес-секретаря (до речі, як свого часу і в університеті - з лаборанта). Це дало мені можливість зрозуміти інформаційну систему цієї країни, яка є надзвичайно цікавою, з другого боку, ґрунтовно ознайомитися з напрямами роботи посольства. Це дало добре підґрунтя як для розуміння політичний процесів в країні перебування, так і можливість згодом ініціювати ті справи, які поглиблювали двосторонні взаємини держав. Наступного року мене перевели в політичну секцію, я працював на посадах другого секретаря, першого секретаря, радника з політичних питань, керівника політичної секції. В драматичний період для нашої держави, коли розгорівся конфлікт між Україною і Росією в справі острова Тузли, я очолював посольство і був Тимчасово Повірений в справах України. Тоді вперше Росія висунула певні територіальні претензії. Мені приємно згадати, що наше посольство змогло заручитися підтримкою наших польських колег, і саме Польща напередодні вступу до Європейського Союзу на рівні парламенту першою з європейських країн прийняла відповідну заяву та дала оцінку цим подіям на користь України. Це була наша велика спільна перемога. Польща ще раз підтвердила, що розглядає Україну як свого стратегічного партнера. Другий такий серйозний момент, який переконав мене, що ми на добрій дорозі, стосувався 2006 року, коли сенат Польщі провів рішення про визнання голодомору в Україні актом геноциду.

Дякую долі, що мав честь працювати з найкращими послами України: довголітнім заступником міністра закордонних справ і послом у Словаччині, Фінляндії, Польщі Петром Сардачуком, з Олександром Моциком (нині - послом у США), Олександром Никоненком, який сьогодні є послом у Португалії, довголітнім послом у Великобританії Юрієм Харченком, з нашим великим земляком поетом Дмитром Павличком. Робота з цими непересічними людьми значною мірою сформувала мене як дипломата і як особистість. Крім того, були зав’язані серйозні контакти як у політичних, так і в освітніх та наукових колах. Це принесло певну користь і нашому університетові, бо я ніколи не поривав зв’язків з alma mater.

- Тобто ви є прихильником американської системи освіти?

- Я вважаю, що коли дипломат повертається в університет, а звідти - на дипломатичну роботу, - то така схема має певні переваги. До речі, ці підходи американської дипломатії перейняті й деякими країнами Європейського Союзу та Японією. Зауважу також, що дипломатична робота вичерпує інтелектуально, а університет дозволяє не тільки набратись нових сил і поглянути ніби з боку на попереднє поле праці, а й поділитись свіжим набутим досвідом зі студентами. Між іншим, коли говорити про створення кафедри міжнародних відносин в Прикарпатському національному, ми також відштовхнулися від американської методики підготовки - майбутніх дипломатів повинні навчати колишні дипломати. Бо найкраще - поєднання теорії з величезним практичним досвідом, який доволі важко описати в підручниках, однозначно легше передати в безпосередній атмосфері відкритої аудиторії молодим людям, які бачать себе в міжнародних відносинах. Часто такі бесіди студентів з досвідченими дипломатами стають визначальними у формуванні певних навиків та відповідних орієнтирів, чи трибу життя, якщо хочете.

- Праця з пресою займає значну частку робочого часу дипломата, на якому лежить щоденний аналіз десятків провідних газет і сайтів відповідно до окремих напрямів суспільного життя країни перебування. В який спосіб досвід Польщі в інтеграції в ЄС може прислужитися Україні, роль преси в польському суспільстві, що б ви порекомендували в цьому напрямі нашим газетярам?

- Прес-служба - очі посольства, на які лягає щоденний моніторинг всіх засобів масової інформації. Не буду перечислювати всі, згадаю тільки щоденні газети «Rzechpospolita», яка має 36 сторінок, «Gazeta Wyborcza», два тижневики «Wprost» і «Polityka», що формували суспільну думку, - це вже доволі солідний об’єм для аналізу. Натомість країну завжди цікавить, що пишуть про неї, а також ті проблеми, з якими вона може зіткнутися в найближчі роки. Коли я працював, це були питання членства в ЄС і НАТО. Оскільки Польща чітко виробила власну стратегію та успішно її провела, то я вважаю, що напрацювання поляків у цьому напрямі й сьогодні залишаються надзвичайно для нас актуальними. Польща близька Україні територіально, кількістю населення, ментальністю і до певної міри залишається для нас добрим полігоном для входження в ЄС. Що стосується самого інформаційного простору, то провідні ЗМі Польщі незалежні у висвітленні подій суспільного життя, попри присутність іноземного капіталу. Натомість редакції провідних газет, до прикладу, «Gazetа Wyborczа» з легендарним Адамом Міхніком, активно формували протягом останніх десятиліть ті цінності, якими живе сьогодні польське суспільство. До речі, я вважаю, що в питаннях зміни бачення українсько-польських відносин цей серйозний часопис зробив сьогодні ще не оцінений належно вклад, особливо в подоланні стереотипів та упереджень як серед політичної еліти, так і загалу суспільства. Зауважу, що президенти Польщі вважали за честь неодноразово запрошувати на обід не тільки редактора, а й провідних журналістів, які є добрими фахівцями високого рівня в тій чи іншій сфері, що стосується України, щоб поспілкуватися та почути їхню думку на ті чи інші процеси. Як, наприклад, відомого експерта зі «східної» тематики Марчіна Войцеховського. і це лише декілька штрихів, які засвідчують вагому роль преси в польському суспільстві.

- Відомо, що певною гарантією об’єктивності зібраної дипломатом інформації слугує широта й комплексність відповідної джерелознавчої бази. Знаючи вас як автора дослідження операції «Вісла» в польській історіографії та відомого фахівця з українсько-польських етнополітичних відносин 40-50-х рр. минулого століття, запитаємо: чи змогла українська дипломатія за цей час вийти на глибше розуміння примирення між українським і польським народами?

- Взаємини між нашими народами того часу були надзвичайно складними. А те, що я займався проблематикою згадуваного періоду, стало ще однією з причин мого повернення в дипломатію в 2002 році. Тоді наші держави зайшли в певний глухий кут з політичними коннотаціями, що стосувалося історичних пам’яті та спадщини. До того часу ми провели близько 10 семінарів «Україна - Польща: важкі питання», в яких я також брав участь. В деяких питаннях ми дійшли згоди, в інших - зрозуміли, де позиції розходяться. і це також добре. Залишаюся прихильником однієї засади: не все можна зробити за життя - є речі, які мусимо залишити наступним поколінням, але потрібно поставити собі мету і йти до неї. і тоді можна досягти вражаючих результатів. Бо з сусідами, яких маємо, ми приречені Богом жити постійно, а з щоденного побуту знаємо: якщо маємо доброго сусіда - маємо спокійне життя. і в цьому плані прагнення знайти точки дотику і пошук того, що нас об’єднує, стає надзвичайно важливою складовою. Сьогодні в українсько-польських відносинах ми вже дійшли до того рівня, коли маємо спільні ініціативи зі створення міжнародних центрів, наукових баз і програм, ми бачимо, як молодь по-іншому починає сприймати контроверсійні події минулого, піднімається над ними. і що головне - вона бачить своє майбутнє у співпраці, яка опирається на взаєморозуміння та взаємоповагу, і розуміє, що тільки спільними зусиллями зможемо відповісти на виклики, які стоять перед нашими державами. Зауважу також, що в ЄС Польща досить часто піддається критиці з боку партнерів за велику кількість виданих шенгенських віз для українців, адже та кількість, яку вона відкриває для наших громадян, є значно більшою, ніж це робить будь-яка європейська країна. Це є реальним підтвердженням щирих намагань Польщі бачити Україну в ЄС.  

- Яких нових ініціатив слід очікувати від Прикарпатського національного в міжнародних проектах найближчим часом?

- Вже наступного тижня ми очікуємо поважних гостей з Карлового університету Праги - одного з найстаріших університетів Європи. Цей візит є продовженням міжнародної концепції нашого університету на поглиблення співпраці з провідними університетами Центральної Європи. Переконаний, що підписані в рамках зустрічей угоди створять умови для відкриття довгоочікуваного в університеті напряму - «богемістика», а також дозволять налагодити системну наукову співпрацю з чеськими колегами.