Чи є молоко в молоці?

Тему акції, яку «Галичина» провела цими днями, підказали нам читачі. Урбанізація зумовила те, що й прикарпатці споживають усе менше домашніх, себто натуральних, молочних продуктів — звертаємо погляди переважно до барвистого розмаїття їх аналогів заводського виробництва на полицях магазинів.

Втім, те розмаїття уже не тішить споживачів, а навпаки, насторожує: газета пише про різке скорочення останніми роками поголів’я ВРХ в області й загалом в Україні, а отже, і зниження виробництва молока. Проте продукції з нього аж ніяк не меншає у торговельних закладах. Чи повноцінна вона з огляду на неабияке значення молочних продуктів для здорового харчування дорослих і дітей, чи виробники не компенсують нестачу сировини рослинними жирами, різними додатками й наповнювачами? Чи в час експансії на продовольчий ринок «штучних харчів» не виникає загрози якості й безпечності того ж молока з пакета, сметани, вершкового масла, сирів? Редакція закупила в івано-франківських крамницях зразки цієї продукції різних виробників і замовила відповідне їх дослідження в ДП «Івано-Франківськстандартметрологія». Отож чи є молоко в молоці?

Запитання далеко не риторичне і звучить парадоксально лише на перший погляд. Бо нерідко куплений у магазині продукт на смак лише віддалено нагадує справжнє молоко або ж його харчова та енергетична цінність може виявитись меншою, ніж написано на упаковці.

З другого боку, каже заступник генерального директора ДП «Івано-Франківськстандартметрологія» Володимир Соколовський, некоректно було б порівнювати продукт у пластиковому пакеті з тим ще теплим молоком з-під корови, що його ми пили колись у бабусі на селі, — незабутнім напоєм нашого дитинства, про який тепер згадуємо з ностальгією. Бо щоб надоєне від корови свіже молоко тривалий час не скисало, воно як сировина має пройти на заводі процес пастеризації. Також його нормалізують за вмістом жиру, тобто сепарують (в домашніх умовах це означає збирати вершки з молока). Якщо жирність домашнього молока становить в середньому 4-5%, то в молоці заводського виробництва вона може бути різною — 2,6, 3,6, 3,8%. Адже у споживача має бути вибір, яке молоко йому споживати — з більшою чи меншою жирністю, тільки б її проставленому на упаковці показникові відповідав реальний вміст молочного жиру в продукті. А от щодо молочного білка і молочного цукру (лактози), то їх вміст у молоці і після заводської обробки мав би залишатися незмінним.

«У виробництві традиційних молочних продуктів забороняється використовувати жири та білки немолочного походження, а також будь-які стабілізатори і консерванти», — читаємо в ст.6 Закону України «Про молоко та молочні продукти». В той же час держстандарт «Молоко коров’яче питне. Загальні технічні умови». ДСТУ 2661:2010 і технічні умови підприємств, за якими теж чимало виробників нині виготовляють молочну продукцію, допускають використання при цьому поряд із сировиною — знежиреним коров’ячим молоком — і вершків, таких добавок, як лимоннокислі калій і натрій, фосфорнокислі калій і натрій. Як роз’яснив Володимир Соколовський, техумови повинні не послаблювати, а посилювати вимоги держстандарту або ж деталізувати його — лише в цьому разі їх реєструють органи стандартизації. Хоча буває й так, що невдовзі після реєстрації техумов виробник не вважає за потрібне строго дотримуватися їх.

Отже, підсумував В.Соколовський, якщо виробникові дорога марка свого підприємства, то й молоко з пакета таки є молоком — хоча споживаємо його вже не в чистому, первісному вигляді, але воно наближене до натурального продукту. Літр такого молока, як стверджують медики, забезпечує добову норму необхідних дорослій людині жиру, кальцію та фосфору, а ще дає 53% добової норми білка, 35% — вітамінів А, В й тіаміну, 26% — енергії.

А як із додаванням до молока пальмової олії? Чув і про таке...

— З випадками додавання її до молока у моїй багаторічній практиці фахівця з держстандартів, зокрема на харчові продукти, мені ще ні разу не довелося стикатися, — відповів Володимир Валентинович. — Недобросовісному виробникові легше підмішувати рослинні жири до сметани, вершкового масла, сирів, а особливо — до йогуртів: трапляються прецеденти, коли в цьому продукті всі молочні жири заміщено рослинними, що легко замаскувати додаванням до нього різних наповнювачів, барвників. У такий спосіб дехто знижує собівартість продукту і заробляє на нас, споживачах, шляхом обману: платимо як за молоко й молочні продукти із вмістом молочних жирів, що, ясна річ, дорожчі від рослинних.

Словом, сама молочна сировина і виготовлені з неї молоко та молочні продукти повинні відповідати встановленим нормативно-правовими актами показникам безпечності й якості для харчових продуктів. Однак наші сподівання — щоб молоко було і смачним, і водночас принесло користь нашому організмові — далеко не завжди справджуються. Бо йдеться про той продукт, що дуже вимогливий до первісної якості сировини і технології заводської її обробки, примхливий до умов зберігання на стадіях до і після його виготовлення. Продукт, який, крім усього іншого, вимагає від виробника і продавця ще й совісті і чесності. Зрештою, і на ринку можемо купити під маркою свіжого, надоєного від сільської корови, як нас запевняють, лише вранці, молоко з доданими для довшого його нескисання антибіотиками або ж розбавлене водою.

Ця проблема цікавить багатьох читачів «Галичини», то ж редакція вирішила сама перевірити те, якою є якість молочних продуктів — передусім молока, сметани, вершкового масла, що їх пропонують покупцям у магазинах. Зокрема, чи можемо як споживачі сповна довіряти продукції прикарпатських виробників, та не лише, адже чимало її привозять до нас з інших областей України: як із сусідніх Львівської і Тернопільської, так і з дальших — Хмельницької, Рівненської, Житомирської, Запорізької, Полтавської, навіть білоруські сметану й вершкове масло застали ми на полицях івано-франківських супермаркетів. У здійсненні цього свого задуму ми, певна річ, звернулися по допомогу до фахівців з Державної інспекції з питань захисту прав споживачів в області та ДП «Івано-Франківськстандартметрологія». В інспекції нас проконсультували щодо самої методики організації такої акції, а в лабораторії державного підприємства, власне, дослідили її зразки, надані редакцією.

Оскільки останніми роками на такі дослідження не виділяють бюджетних коштів, то за це мусять платити, образно кажучи, ті, хто «замовляє музику». Причому левова частка в оплаті припадає на високу вартість необхідних для цього хімреагентів. От і виходить, що те чи інше дослідження — фізико-хімічне, мікробіологічне, на визначення масової частки рослинного жиру в молочному продукті — обходиться замовникові зовсім не дешево: від сотні до двох сотень гривень і більше. Але якщо він принципово взявся довести, що продукція, яку пропонують споживачам, недоброякісна, то й платить за дослідження із власної кишені і в разі підтвердження лабораторними аналізами своїх підозр щодо її якості подає позов на виробника того продукту до суду. Певна річ, пересічний покупець навряд чи викладе такі гроші за проведення відповідних аналізів з перспективою наступної судової тяжби. Та й для цього потрібно принести не якесь там горнятко, а літр того ж молока, дві упаковки сметани, не менше півкілограма масла...

Отож, аби задовольнити гостроактуальний інтерес наших читачів до теми якості молочних продуктів, редакція «Галичини» пішла на певні затрати, немалі як для неї, і замовила для дослідження в спеціалізованій лабораторії закуплені в кількох супермаркетах і магазинах зразки товарів різних виробників. Зазначимо, що, з огляду на громадську значимість ініціативи газети, у ДП «Івано-Франківськстандартметрологія» (генеральний директор Ігор Петришин) взяли на себе частину затрат.

Чи відповідала якість молочних продуктів заводського виробництва встановленим вимогам? Результати лабораторних досліджень ми оприлюднимо в одному з найближчих номерів часопису.