100% гарантії безпеки донорської крові не може дати ніхто

Жодна людина не може бути впевнена на 100% у безпеці донорської крові, яку їй переливають, йдеться в сюжеті ТСН.

У кожному регіоні України є спеціалізований центр, який забезпечує пацієнтів лікарень кров'ю. Головний лікар Київського центру Петро Вербицький каже, що мова йде про справжні ріки крові.

Щороку до них приходять до 30 тисяч донорів. Кожен здає до півлітра найціннішої рідини. Вимоги до донорів суворі – громадянство України, вага 50 кілограмів і більше, зріст 150 сантиметрів і вище.

Донорами не можуть бути люди, що перехворіли такими інфекційними захворюваннями як вірусні гепатити, венеричні захворювання. І не мати ніяких інфекцій на момент здачі крові.

Та ці заборони діяли і у 2005 році, коли у Маріуполі вибухнув мабуть найбільший медичний скандал в історії України – трьом немовлятам перелили заражену ВІЛ кров. Однак дітей ці правила не врятували. Їм по 6,5 років, і у них четверта стадія СНІДу.

"Ми бачимо, що не все гаразд. На жаль, ми маємо перше місце в світі по інфікуванню серед потенційних донорів на ВІЛ. І гепатити так само, я думаю", - констатує Вербицький.

Виявляється, ніде в світі не дають 100% гарантії, що донорська кров не містить небезпеки. Медики говорять лише про кількість перевірок.

Після отримання позитивних чи негативних результатів обстеження крові проводиться її паспортизація та вибраковка.

Та все ж, не вся кров однакова. У багатих і тут більші можливості. Кров не переливають просто так, за це треба платити гроші. В Україні платить або держава, або пацієнт.

І пацієнт усе частіше. Єдиного прейскуранту немає, але ціна залежить від собівартості крові, іншими словами, від кількості та якості аналізів.

Вона коливається від 13 гривень аж до 150 за 100 мілілітрів. Але може бути й вищою, якщо пацієнт вимагає додаткової фільтрації та інактивації.

"Ось плазма ВІП! Що це значить? - Вірусінактивована плазма. Але це вона й є ВІП, бо це найвищої якості. Абревіатура співпала", - каже лікар.

Та навіть статус ВІП не захистить від біди повністю. Вірус імунодефіциту має здатність півроку ховатися від звичайних методів виявлення. Єдиною загальною зміною після маріупольського скандалу стало запровадження карантину, аби вірус устиг проявитися.

Донор часто й сам не знає, що в нього ВІЛ. Більше того, кожен третій випадок виявлення СНІДу відбувається саме у потенційного донора крові.

При цьому Україні катастрофічно не вистачає донорів. Наприклад, у Києві при потребі у 80 тисяч їх менше у 2,5 рази. До того ж кожному десятому потенційному донору доводиться відмовляти через погане здоров'я.

Тому Україна змушена закуповувати препарати крові у транснаціональних компаній. І кров, перелита мешканцю Житомира, може бути від донора Бангкока чи Буенос-Айреса.

Наразі ми відмовляємось лише від поставок з Африки. Принаймні так було поки що. Бо дізнатися точні дані про український банк крові неможливо. Його запаси – державна таємниця.