Юрій Шведа: Результат виборів прогнозований

Українська політика завжди була ребусом, особливо перед черговими виборами. Теперішня ситуація зовсім не виняток. На політичному Олімпі відбуваються процеси, суть яких часто схована під килимом. Роз’яснити та проаналізувати усі передвиборчі політичні рухи ми попросили відомого політолога, викладача львівського університету Юрія Шведу.

- Пане Юрію, цього року відбудуться вибори до парламенту. Чи можна вже змоделювати ключові схеми поведінки влади та опозиції?

- Правляча партія – Партія регіонів – розраховує не лише зберегти владу, але й встановити одноосібну більшість в українському парламенті (без комуністів та литвинівців), а опозиція налаштована  позбавити правлячу партію більшості в парламенті й здобути її для себе. Думаю, що і одні, й інші будуть розчаровані у своїх сподіваннях. Партії регіонів не вдасться сформувати однопартійну більшість, а політичній опозиції не вдасться отримати більшість. Підставою для таких песимістичних прогнозів для мене є прийнята нинішньою Верховною Радою України нова редакція закону України про вибори народних депутатів, у якій відновлюється мажоритарна система виборів. Отже, за будь-якого результату пропорційних виборів влада через адміністративний тиск контролюватиме перебіг результатів виборів у мажоритарних округах, а опісля формуватиме більшість за рахунок т. зв. ”тушок”. Такий сценарій розвитку подій уже раніше апробований владою, і вона нині знову буде його реалізовувати. Сумно, що цей очевидний програш у боротьбі за формування парламентської більшості, який закладений у процедурі формування парламенту, підтриманий голосами т. зв. опозиції. Це дає мені підстави сумніватися у щирості намірів опозиції серйозно змагатися за перемогу над нинішньою владою. До того ж у результаті внесених змін до Конституції усі основні важелі управління владою за будь-якого результату парламентських виборів залишаються у руках Президента.

- На Вашу думку, чи є в опозиції на сьогодні достатньо ресурсів та довіри один до одного для отримання перемоги на виборах та для її захисту?

- Щодо нинішньої політичної опозиції в Україні як такої. Вона, на мій погляд, є такою більше за формою, аніж по суті. По-перше, справжня опозиція зацікавлена в отриманні влади (а не в симулюванні боротьби за неї), по-друге, за своєю природою значною мірою нинішня опозиція – це представники учорашнього політичного Олімпу, які так і не спромоглися запропонувати і головне – реалізувати нові магістральні напрямки розвитку України. Коли я дивлюся на те, що сьогодні відбувається у невеличкій Грузії, – розумію, що там до влади прийшли політичні сили, які не лише на словах, але й на ділі хочуть змін для своєї країни. І при політичній волі вони відбуваються. У нас же не йде змагання програм щодо перспектив розвитку держави, а лише боротьба за контроль над владою. Зміна їхнього перебування при владі не спричиняє змін для життя пересічних громадян, держави загалом – і в цьому, на мій погляд, найбільша біда України.

- Влада хоч і поступається рівнем довіри об’єднаній опозиції, однак у неї є можливість «протягти» своїх кандидатів по мажоритарних округах. Наскільки ймовірне повторення ситуації 2002 року, коли саме за допомогою «мажоритарників» провладна політична сила отримала більшість, маючи реально низький рівень довіри серед українців?

- Ситуація повториться дзеркально – результат виборів прогнозований. Нинішня політична опозиція погодилася з роллю статистів при владі й фактично вибори відбуватимуться за місця в опозиції. Це й дає мені підстави вважати нинішню політичну опозицію – яловою.

- На розгляд парламенту вже цієї сесії винесено низку законопроектів, які можна назвати «виборчими». Маю на увазі законопроекти про передачу Московському патріархату «кількох об’єктів культурної спадщини», якими є насамперед Почаївська та Києво-Печерська лаври, та узаконення російської мови. Чи наважиться влада ці «конфліктні» законопроекти прийняти задля підняття свого рейтингу на Сході?

- Із своєю орієнтацією на Схід влада грубо прорахувалася. Віддавши Росії Чорноморський флот, Україна взамін не отримала економічних преференцій у ціні на газ. Росія продовжує свою неоколоніальну політику стосовно України – і в першу чергу від цього потерпають мешканці Східних регіонів, економіка яких більш залежна від російських енергоносіїв. Тому обіцянки влади покращити економічні взаємини з Росією не виправдалися. Росія виступає стосовно України як нерівноправний партнер, і це відштовхує від проросійських симпатій багатьох мешканців Сходу.

Політика Росії щодо України напередодні їхніх президентських виборів не може бути іншою – це елемент формування образу Путіна – ”собирателя земель русских”. Однак, здається, цей образ вже порядком набрид і самим росіянам, і їхнім симпатикам в Україні, а тому перелічені Вами рішення навряд чи переламають цю тенденцію у настроях як правлячої російської верхівки, так і українців. Сумно, але помилки минулої влади нічому так і не навчили владу нинішню – вона далі живе за ідеологічними стереотипами 90-х рр., а суспільство вже інше.

- Залишмо тему виборів та звернімось до питань міжнародних. Все частіше лунають розмови про міжнародну ізоляцію та можливі санкції. Частково ці слова знайшли підґрунтя в Давосі та Мюнхені, а також через Стівена Пайфера, який просить американську адміністрацію обмежити контакти з Україною. Наскільки серйозними є розмови про введення санкцій щодо України чи окремих чиновників?

- Для країн з демократичними стандартами Україна сьогодні країна парій. Усі можливі показники демократичного розвитку за останній період суттєво погіршилися. У такій ситуації влада робить ставку на застосування грубої сили – на репресивний апарат, який зростає непомірно. Арешт та ув’язнення Тимошенко не зрозумілі для всієї Європи і розцінюються як політичне переслідування. В. Янукович все більше перетворюється у Лукашенка, а Україна сповзає до авторитаризму. У такій ситуації санкції щодо України – справа часу.

- Попри заяви про євроінтеграцію, влада робить і певні кроки в бік Росії, взагалі, наскільки можливі найближчими роками відмова від євроінтеграції та звер­нення до Росії та її інтеграційних проектів?

- Більш сприятливої ситуації в України для євроінтеграції ще не було! І це, звичайно, не заслуга нинішньої влади, а геостратегічні реалії, які зумовлені зростанням експансіоністських прагнень Росії. Заради недопущення розширення російського впливу Захід ладен закрити очі на дуже багато українських недоліків, але не на всі. Інтегрувати Україну в ЄС всупереч волі її керівництва не вдасться нікому. А Росія бачить Україну не як рівноправного партнера, а як свій сировинний придаток. Піти у такий союз означає втратити свій суверенітет, чого народ не подарує. Фактично влада опинилась біля розбитого корита! Блефувати з такими серйозними гравцями українським властям виявилось не під силу.

Спілкувався Віктор Фітьо