Олексій Бондаренко - скульптор-самоук

У селі Рунгури Коломийського району живе унікальний чоловік – Олексій Бондаренко. Скульптор-самоук виробив просту та дешеву технологію ліплення – з піску та цементу. І зробив цілий сад скульптур.

Якщо дівчина не знайшла…

Ще з автобуса видно цікаве обійстя при дорозі. Здалеку здається, ніби у городі хтось поробив багато-пребагато снігових баб і розмалював їх у найрізноманітніші кольори. Підходиш ближче – очі розбігаються.

Із хати виходить господар – Олексій Бондаренко. У теплій куфайці, посміхається. До непроханих гостей він уже звик. Одразу ж веде вглиб показувати найцікавіше. А тут скільки всього! От, зліва: гойдалки для молодят, сумний чумак жене волів, Довбуш з товаришами танцюють запальний аркан, грають музики на цимбалах, бубні, скрипці, трембіті. На це все збоку дивляться серйозні постаті Івана Франка, Тараса Шевченка, Лесі Українки. Всі з книжками. З іншого боку – озеро, місток для закоханих, сороміцькі русалки розчісують коси. Красиво, як живі, але подивишся на них – і стає холодно. А перед тим озером сумні, один навпроти одного, сидять Роман Шухевич і Степан Бандера. Ще вглиб саду – упряжка білих коней. Далі стіна, на якій намальовано красивого козака з дівчиною.

«Якщо якась дівчина ще не знайшла собі гуцула, то на тій стіні можна відкрити намальовану голову, поставити свою і так сфотографуватись, – пояснює скульптор. – А хто має свою пару, то поруч є лебеді-човники. Тут пари собі миленько кружляють».

І це ще не все. А найцікавіше, що вироблено ту всю красу зі звичайного піску та цементу.

Фотоальбом знає багато

У невеличкій альтанці, також кам’яній, Олексій Бондаренко показує товстезний фотоальбом зі своїми роботами. Залишив тут, аби показувати туристам. Каже, що то лише п’ята частина фотографій з його роботами. Чоловік пам’ятає, як і коли робив ту чи іншу скульптуру, і де вона зараз. Отже, якщо ви колись їхали у напрямку Буковеля, то точно по дорозі бачили різні скульптури біля колиб чи садиб. Ведмеді, олені, красиві дівчата, козаки – то все Бондаренкове.

Цікаво, що не лише на Прикарпатті багато його робіт, але й по всій Україні. А серед клієнтів багато відомих людей: колишні президенти, чиновники, бізнесмени, судді, генерали. Бондаренко по секрету зізнається, що не дуже любить робити для заможних, бо «вже дуже вони вредні».

«Оце на Хортицю козаків робив, – коментує далі скульптор, гортаючи фотоальбом. – А це Полтава забрала. Ось цей даішник тепер стоїть на трасі Кіровоград-Київ. Кажуть, шофери досі не можуть звикнути, що він не живий. А тут раз із Криму приїздили відпочивати, сподобались їм мої олені, то й собі замовили».

Найцікавіше, що скульптурою Олексій Бондаренко зайнявся лише десять років тому. Не маючи художньої освіти, чоловік ще й різьбить, пише картини й писанки. Навчає цьому і дітей. А як якась забава, то кращого тамади не знайти. В момент складає вірші і пісні.

«Треба сильно любити те, що робиш. Так сильно, що аж душу вкладати, тоді й науки не треба, – стверджує Бондаренко. – Тоді все виходить добре. Знаєте, коли я виробляю щось таке релігійне, то мені навіть на душі легше стає».

Пригадує, коли на замовлення митрополита Святослава Шевчука робив Хресну дорогу біля старенької церковці на Львівщині, то до нього не раз підходили львівські скульптори. Не вірили, що таке можна ліпити з піску та цементу. Називали це справжнім чудом.

«А ось одна жінка із Соколівки (Верховинський район) дала свою фотографію, аби зліпив з неї гуцула, – сміється скульптор. – От, видите, жіноче обличчя, але з вусами. Оце один київський суддя замовив спершу Довбуша, а далі приїхав показав фотографію дружини та сказав зліпити з неї скульптуру».

Вражені іноземці

Цікаві скульптури приваблюють цікавих людей. Особливо влітку тут справжнє паломництво іноземних туристів. Звідки хочеш: з Бразилії, Італії, Німеччини, Австралії. Усі з роззявленими ротами жадібно фотографуються. Олексій Бондаренко каже, що не заперечує, йому на руку, бо жива реклама. Та й за такі відвідини, як у музеї, залишають якісь гроші.

Найяскравіше Бондаренко пам’ятає, як влітку до нього приїхав сотенний УПА Мирослав Симчич. «Фотографувалися тут, він тішився з моїх робіт, хвалив, – розповідає скульптор. – Кажу: лізьте на коня, там є драбина, я вас і сфотографую. А той до мене: «Най по драбині баба лізе». І як засунув ногу в стремено, як скочить на коня, що не кожен молодий так зможе, а дід – з 1923 року».

Поруч із садом скульптур Бондаренко тримає голубів. Коли приходять молоді, то дає їх випускати. І взагалі, як весілля, то з навколишніх сіл усі приїздять саме сюди – фотографуватись. Бо красиво ж, нє?