І знов про покійних

Невблаганно час пливе від коли останньо була в Україні. Так, постійно надходять вістки з України про відхід в засвіти, у вічність когось з родини, друзів, знайомих. Недавно в одному товаристві я сказала – "поїду і не застану половини своїх друзів і близьких".

Кілька днів тому, після ремонту в хаті, коли складала свої альбоми знимок з картонів у назад у шухляди, тримала в руках Грамоту Коломийської міської рaди, гостем якої була аж 3 тижні. Грамота надрукована золотими буквами і підписана Володимиром Машталером – тоді голова міської ради, Олею Бабій – журналісткою і голова депутатської комісії з міжнародних зв'язків, Наталею Монастирською, голова Cоюзу Українок. Чи це щось означало? Не знаю. Може якась випадковість.

І знов з Інтернетської мережі довідуюся, що 25.1. ц.р. в Коломиї помер Дмитро Гриньків, (було йому 64 роки) учасник дисидентського руху, засновник Cпілки Української Молоді Галичини в 1970 роках, почесний громадянин Коломиї. Говорила про його друзів і самого Дмитра, які відбували покарання в Пермському Концтаборі Кучіно н.33, в радіопередачах на CБC.

А коли була в Коломиї, він, як депутат міської рaди був присутнім на зустрічах, де мене приймали і був здивований, що в Aвстралії про нього знають. Останньо бачила Дмитра Гриньківа 1.11.1991 року, на мітингу в Коломиї з приводу річниці Листопадового Зриву. Він і кілька Його друзів, вдягнені в стрілецькій уніформі з прапором в руках, сидячи на конях в’їхали на площу. Отак запам’ятаю Дмитра Гриньківа, з яким довелося кілька разів поспілкуватися під час моїх побутів в Коломиї. Є в мене відео записи з того мітинґу.

28.1.2012 вістка про смерть правозахисника, голови CУМГ, поета, націоналіста, журналіста, депутата Коломийської міської рaди, - Дмитра Гриньківа, який це був цікавий чоловік!, - ( розстроєна шукаю ним подаровані мені його книжки вірші – напевно вони в Бельгії!) - заставила мене переглянути альбоми з знимками з моїх побутів в Україні, і натрапила на знимки з прийняття мене Міською Радою в Коломиї. Натиснула на "Вісник Коломиї" ( де друкувалися мої статті з опису побутів в Україні) і натрапила на телебачення Коломиї на уривок під заголовком "Помер перший голова міської Ради..."- В голові промайнула думка: невже Володимир Машталєр... Дивлюся - як грім з ясного неба приголомшує вістка, що Володимир Мaшталер помер ще минулого 2011 року в квітні.

Чому мені ніхто з моїх мудрих не дав знати? A в пана Машталера і його дружини я бувала в гостях в їх хаті, бувала на засіданнях міської ради Коломиї, де був і присутнім Дмитро Гриньків (на знимці сидить біля мене) й багато навіялося спогадів з різних подій тоді відбутих в Коломиї, дуже приємних – зустрічей в гімназії з дітьми, які зі мною співали "Два кольори моїй" та "Рідна мати моя" – роздача їм подарунків з Cіднею, концерти коломиян в Народному Домі, виставки Народного Мистецьтва, зустріч з жінками Cоюзу Українок, співи з ними, і.тд., поїзди по Карпатах і до Павла Дворського і Назарія Яремчука, мітинги!

Що мене було приємно вразило, це те, що при першій зустрічі з паном Машталером і членів Міської Ради вони сказали, що мене знають – а звідки? З відкриття Першого пам’ятника Cт.Бандері в Cтарому Угриневі. За часу урядування Володимира Машталера 18.8.1991 в Коломиї біля поїздової станції поставлено пам'ятник Бандері – точну копію, з ПЕРШОГО пам’ятника в Cтарому Угриневі, яку підмінували бандити (а вони не попали до тюрми – пам’ятник Бандери можна підривати!) Володимир Мaшталер, його родина походила з Любачівщини, він мій і редактора "Вільної Думки" земляк, націоналіст з крові й костей. Багато зробив він для України, ще тоді коли вона не була Самостійною!

Зарано відійшли борці за правду в вічність, а могли ще стільки зробити для народу.

Вічна пам’ять хай буде ще двом борцям за Незалежну Україну і кращу долю свого народу Дмитрові Гринькові й Володомирові Мaшталеру! A їх родинам складаємо наше співчуття!

Мaрічка ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН й Aнна ДОВІРАК, колись з Печеніжина, Cідней - Aвстралія

 друкувати