Буковинське коріння - коломийська душа

Валерій Ковтун: «Я знав, що десь є Коломия. Але де...»

Валерія Ковтуна, директора Коломийського педагогічного коледжу, знає вся Коломия. Це талановитий педагог, прогресивний керівник, відомий краєзнавець, автор низки мистецьких проектів. Народився пан Валерій у місті Новоселиця. Закінчив у 1971 році Чернівецький державний університет за фахом «Математика». Під час навчання в університеті познайомився з чарівною дівчиною з Косова Жанною. Молоді люди одружилися і після закінчення навчання отримали цільове направлення до Коломиї: Валерій – у Коломийську середню школу-інтернат, а Жанна – у Коломийську середню школу №1. Там Валерій Ковтун пропрацював один рік і пішов служити у армію. Після служби в армії повернувся до Коломиї і працював заступником директора школи-інтернату з виховної роботи. У 1977 році пан Валерій розпочав свою трудову діяльність у Коломийському педколеджі з посади заступника директора з навчальної роботи. З 1999 року Валерій Іванович працює директором педагогічного коледжу. Чоловік зізнається, що після сорока років проживання у Коломиї вважає себе справжнім коломиянином. «Колись я нічого не чув про Коломию. Лише знав, що на карті України десь є таке місто, але достоту не знав, де саме. Та коли я вперше приїхав до цього міста, я просто був вражений його теплом та комфортністю, незрівнянною красою, старовинним історичним духом. Тут я зріс як людина, як вчитель, як керівник. Тож з упевненістю кажу, що я – коломиєць».

Алла Прайс: «Вчи українську мову, бо тебе вб’ють»

Алла Прайс, завідувач відділу з організації медичної допомоги дітям у навчальних закладах, народилася у місті Новоселиця, а от уже 29 років проживає у Коломиї. Жінка зізнається, що ніколи не могла й подумати, що колись дорога, яку вона обрала у своєму житті, приведе саме до міста над Прутом. А починалося все так. У 1975 році вступила у Чернівецький медичний інститут на педіатричний факультет. Під час навчання в інституті познайомилася з прекрасним хлопцем-коломиянином Романом. Молоді люди сподобались одне одному, зав’язалась щира дружба, яка з часом переросла у кохання. У 1981 році Алла закінчила медичний інститут, і закохані одразу ж побралися. У 1983 році Роман Прайс отримує цільове направлення у коломийську лікарню анестезіологом і з сім’єю переїздить до рідного міста. Пані Алла з теплотою пригадує своє перше враження від Коломиї: «До того, як ми з чоловіком переїхали жити до Коломиї, я була вже у цьому місті, але тільки проїздом. Перше, що мене вразило тут, це, звичайно, старовинний дух Коломиї, її вузенькі вулички, викладені бруківкою, крамнички із довжелезними чергами, архітектура міста, гуцульський колорит. Я завдячую Коломиї тим, що саме тут я навчилася розмовляти українською мовою, адже я навчалася у російськомовній школі та й в інституті предмети викладалися російською мовою, тож коли ми переїздили до Коломиї, мій чоловік жартував, мовляв, вчи українську мову, бо можуть вбити» (сміється).

Алла Прайс з усмішкою згадує, що місця, які вона одразу відвідала у гуцульському місті, - це ресторан «Черемшина» та театр імені Озаркевича. За 29 років життя у писанковому місті пані Алла з упевненістю говорить, що вона справжня гуцулка, хоча і з буковинським корінням.

Іван Мартинюк: «Спочатку був візит ввічливості»

Івана Мартинюка, вчителя німецької мови СШ №1 імені Василя Стефаника, до Коломиї також привело прекрасне почуття на ім’я любов. Народився пан Іван у селі Василів Заставнівського району. Як усі діти, закінчив середню сільську школу і у 1978 році вступив до чернівецького університету на факультет іноземних мов (німецька філологія). На четвертому курсі буковинський хлопець познайомився із чарівною коломиянкою Мартою, яка навчалася у тому ж університеті на англійській філології. А оскільки це були двоє різних мовознавців, то Іван учив Марту німецької мови, а Марта Івана – англійської. Студенти так завзято учили одне одного «своєї» мови, що й незчулися як закохалися. Закінчивши університет, молоді люди одружилися і працювали за цільовим направленням у селі Кадовівці на Буковині. У 1986 році молоде подружжя переїхало до Коломиї. «Коли я вперше приїхав до Коломиї, то мені дуже сподобався затишок міста і його компактність. Мене дивувало, як таке мініатюрне місто може містити у собі таку велику кількість архітектурних споруд, кожна з яких просто зачаровувала своєю красою. Настільки все стоїть на своєму місці і всі будівлі, плавно поєднуючись, творять самобутнє обличчя міста. Я так закохався у місто над Прутом, що вже нізащо не проміняю його на Чернівці. Я багато подорожував світом, бачив різні міста: великі і маленькі, але з гордістю можу сказати, що Коломия у нас така одна. За 26 років я вже так «коломиїзувався», що поправу вважаю Коломию своїм рідним містом».

Наталія Люта: «Думала, що немає кращого міста за Чернівці»

Наталія Люта, завідувач відділу Коломийської дитячої поліклініки, як і більшість наших героїв, потрапила до Коломиї через досить банальну, але приємну причину – кохання. Пані Наталя народилася у місті Кельменці. Закінчила школу і вступила у Чернівецький медичний інститут на педіатричний факультет. Під час вступної кампанії Наталя познайомилася з Ярославом – хлопцем із Косівського району. Представник гуцульського краю запам’ятався тоді дівчині високим худорлявим парубком, який усі екзамени склав на відмінно. А потім якось несподівано для самих себе молоді люди закохалися і почали зустрічатися. У 1981 році Наталя і Ярослав закінчили медінститут і у цьому ж році одружилися. Потім чотири роки працювали за цільовим направленням у Рівненській області, а відтак переїхали до Коломиї. «Вперше я відвідала Коломию тоді, коли мій майбутній чоловік попросив у мене руку та серце і віз мене знайомити зі своїми батьками. Спочатку мене дуже вразила мова коломиян, настільки вона була живою, колоритною, збагаченою найкращими зразками української мови. Вразили мене і люди, якісь вони привітніші, ніж у Чернівцях, щасливіші, добріші. Сподобалась мені і архітектура міста. Коли я навчалася у Чернівцях, а потім приїздила у гості до своїх рідних, то завжди думала, що немає ніде кращого міста, ніж Чернівці. Але тепер з упевненістю кажу, що є таке місто. Це Коломия». З тих пір минуло довгих 25 років, і Наталя Люта стверджує, що за цей час Коломия просто не могла не стати її рідним містом.

Олександр Онуцький: «Я довго не розумів «коломийських» мештів»

Не оминула доля проживати у Коломиї і Олександра Онуцького, лікаря-лора Коломийської дитячої лікарні. Народився пан Олександр у селі Данківці Хотинського району. У 1982 році хлопець закінчив Новоселицьке медичне училище і одразу пішов служити в армію. У 1984 році став студентом Чернівецького медичного інституту факультету лікувальної справи. У одній групі з Олександром Онуцьким навчалася дівчина з Коломиї на ім’я Світлана, яка запала у душу молодому хлопцеві своєю гуцульською красою, гірським характером і світлою та щирою душею. Після закінчення медінституту молоді люди побралися і переїхали жити до Коломиї. «Після закінчення інституту я мріяв про життя військового. Однак моя Світлана вбила в мені кар’єру військового ще у внутріембріональному розвиткові, мовляв, або сім’я, або служба. Звісно, що я обрав сім’ю. Коли я вперше приїхав до цього міста, то мене вразила своєю могутністю Площа Героїв, але найбільше – це розмовна мова. Я довго прислухався до взагалі не знайомих мені слів і спробував з’ясувати, що вони означають. А от найбільше намучився з вашим діалектом «мешти»: я багато часу думав, що ж воно таке, оті мешти». За час свого постійного проживання у місті над Прутом, пан Олександр з твердою впевненістю говорить, що Коломия без усіляких там сумнівів є його рідним містом.