Реставрація на власний смак?

Дослідники української сакральної архітектури стверджують: за приблизними підрахунками за роки незалежності Україна втратила близько 150 унікальних церков ХV-ХIХ ст.

Днями наша журналістська дорога пролягла до Космача — унікального гуцульського села, котре поетично називають келією сонця. А ще це поселення, на превеликий жаль, можна назвати територією необоротних культурних втрат. Чи вдасться вберегти давній Космач від ще однієї, залежить від нас усіх. Та спершу нагадаємо про ту, котру вже не повернути, — невеличку дерев’яну церкву Параскеви П’ятниці із дзвіницею, звану в народі «Довбушівською».

Дерев’яний греко-католицький гуцульського типу храм звели 1718 року. За народними переказами, в цій церкві часто бував ватажок карпатських опришків Олекса Довбуш. На початку 60-х років минулого століття Сергій Параджанов знімав там епізоди своїх знаменитих «Тіней забутих предків». Безбожні були часи, церкву офіційно не взяли під охорону держави. Місцеві жителі, відомі митці, музеєзнавці, науковці боронили храм. 1975 року войовничі атеїсти підпалили її вперше. Космачани загасили вогонь, однак підпал 1980-го був фатальним — пам’ятка сакрального зодчества згоріла дотла.

У центрі Космача є ще одна дерев’яна церква — Святих апостолів Петра і Павла, збудована 1904 року. Цей храм ідзвіниця у Космачі є пам’ятками архітектури національного значення, тобто їх занесено до Державного реєстру пам’яток історії та культури національного значення №1165/1 та 1165/2. Сьогодні вона належить місцевій громаді Української Православної Автокефальної Церкви і, на жаль, її не оминула доля численних прикарпатських дерев’яних храмів. Громада з благородних міркувань вбрала дерев’яну святиню у бляшаний панцир, на свій смак розфарбувала бані. А коли з’ясувалося, що дах почав протікати, взялися всім миром міняти покрівлю. Настоятель храму о. Василь Гунчак править на парафії вже багато років. імовірно, йому відомо, що реставрація пам’ятки архітектури потребує дозволу влади. Тому священик ще 6 липня звернувся із відповідним листом до начальника відділу охорони культурної спадщини управління культури Івано-Франківської ОДА.

Вже 12 липня, якраз на храмове свято, відділ охорони культурної спадщини повідомив о. Василеві Гунчаку про те, що, цитуємо: «не заперечує проти проведення протиаварійних робіт з метою заміни покрівельного матеріалу куполів та даху церкви, ... при проведенні робіт особливу увагу звернути на збереження конфігурації конструкцій та зовнішнього вигляду куполів, купольних завершень та хрестів пам’ятки»...

Однак одного літнього дня космачани помітили, що церква в центрі села, вбрана у риштовання (його ми застали навіть у грудні), залишилася без хреста на центральній бані і забили тривогу. Кажуть, хрест довго підпирав стіни храму, а відтак і зовсім зник. Мусимо додати, що селяни підтверджують, ніби священик у церкві їм зачитував листа про те, що влада дозволяє перекривати церкву, але нічого там не було про хрести. Річ у тім, що на центральній бані, перекритій яскравою жовтою бляхою, з’явився так званий трираменний скісний хрест. Багато хто пов’язує такі хрести з навскісною поперечиною із російською православною церквою. У селі почали гомоніти, нібито до Космача інкогніто приїздив «посол русского міра» патріарх Кіріл і що він готується висвятити храм Святих апостолів Петра і Павла під Московський патріархат.

13 серпня на сесії Космацької сільської ради було ухвалено рішення «Про охорону пам’яток історико-культурної спадщини в селі Космачі», яке заборонило заміну хрестів на цій церкві. Сільські депутати також звернулися з листом до відділу охорони культурної спадщини управління культури ОДА і правоохоронних органів для відповідного реагування на факт порушення закону. Сільський голова Космача Дмитро Пожоджук розповів нам: «Настоятель храму о. Василь Гунчак на засіданні виконкому, на котрому були перший заступник голови Косівської райради Жмендак, депутат Матейчук, шестеро районних депутатів і всі члени виконкому, сказав, що жодних паперів він не бачив, хоч ми показали йому офіційні листи, про отримання котрих він розписався особисто. Священик просто піднявся і пішов геть».

На сьогодні новий хрест височіє лише на центральній бані. Нам не вдалося почути пояснення настоятеля храму о. Василя Гунчака про те, чому громада замінила хрест. Він відмовився давати будь-який коментар з цього приводу. Хрести на церкві ще австрійських часів, високого мистецького рівня, мережані, витонченої роботи, і їх важко порівняти з тим, котрий сьогодні в центрі вінчає баню сільського храму.

А ще, блукаючи подвір’ям церкви, ми помітили: дошка, котра засвідчує пам’ятний статус храму, наразі є лише на дзвіниці. Зі стін церкви табличка зникла.