Прикарпатські депутати й журналісти "перемили кісточки" законопроектові "Про ринок земель"

20 грудня Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо заборони на відчуження та зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення».

Відповідні зміни депутати внесли з тим, аби продовжити дію мораторію на продаж наділів орної землі та інші ринкові процедури з ними, термін якого закінчувався 1 січня 2012 р., до 1 січня 2013-го. Отже, вони запобігли виникненню певного правового прецеденту, який міг постати з початком нового року. Адже, як писала «Галичина» за 13 грудня, законопроект «Про ринок земель», який парламент прийняв у першому читанні і який передбачає старт ринку продуктивних земель саме з 2013-го, буде ухвалено не раніше середини січня. Тож якби ВР не вдалася до такого кроку, то з наступного місяця й доти, доки Президент не підписав би ухвалений парламентом закон «Про ринок землі», в Україні й офіційно не діяли б жодні заборони на продаж продуктивних земель.

Земельні відносини в нашому суспільстві мають бути законодавчо врегульовані. Якщо ж цього не зробити, то в Україні й далі процвітатиме «тіньова» торгівля орною землею. Проте той варіант законопроекту «Про ринок землі», який запропонував голова профільного комітету Верховної Ради «регіонал» Григорій Калєтнік і який парламент 9 грудня прийняв у першому читанні, щоби ухвалити його до середини січня, наразі не відповідає потребі хліборобів і держави у створенні правового поля для цивілізованих продажу-купівлі продуктивних наділів. Він потребує істотного вдосконалення. Втім, і в тому разі цей документ лиш якоюсь мірою посприяє впорядкуванню земельних питань, а до чого в підсумку приведе втілення в життя його приписів — передбачити неможливо. Про це та інше йшла мова під час зустрічі з журналістами народних депутатів наших краян Василя Чуднова та Романа Ткача й директора Прикарпатського земельного центру Дмитра Стефінка, яка відбулася в редакції газети «Галицький кореспондент». Насамперед парламентарі, хоча вони й належать до різних політичних таборів, висловились однозначно на користь запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення.

— Погоджуюся з В. Чудновим, що врешті-решт потрібно ставити крапку на земельній реформі, — зазначив Р.Ткач. — Час нашим селянам, які одержали земельні наділи, набути справжнього права власності на ті паї. На чому ж воно ґрунтується? На триєдиній основі — володіння, користування й вільне розпоряджання майном. Коли ж немає найголовнішого — права розпоряджатися майном, то про яку власність можна говорити? Це перший чинник, який свідчить, що ідея назріла. І другий, який може слугувати відповіддю тим, хто нині стверджує, що землю, як душу, продавати не можна, якщо, мовляв, не хочемо позбутися держави, — нині 74 відсотки сільськогосподарських угідь у країні перебуває у приватній власності. Які ще потрібні аргументи на користь запровадження ринку землі?!

За словами В.Чуднова, про цю нагальну необхідність свідчить і те, що протягом усього періоду дії мораторію на продаж продуктивних ділянок процвітала «підпільна торгівля землею». Нардеп навіть навів приклад «патріота пана Г.», котрий, за неофіційними джерелами, володіє вже мільйоном аграрних гектарів. Якщо й далі так триватиме, сказав він, то невдовзі кількадесят сімей заграбастає всю орну землю в Україні.

Своєрідну ж дискусію викликало питання, яке найдужче хвилювало представників ЗМІ. Чи достатньо ґрунтовно виписано заборону на продаж землі іноземцям у тому проекті, котрий цілком імовірно стане в січні законом «Про ринок землі»? «Ця норма закону діятиме чітко. Адже абсолютно всі політичні сили виступають за те, щоб наші чорноземи можна було продавати тільки громадянам України», — запевнив В. Чуднов. Однак що буде, коли, скажімо, той чи інший господар візьме кредит у філії іноземного банку під заставу власної землі й не поверне ту позику? В чиїх руках тоді опиниться застава? Ясна річ, що вона машинально стане майном закордонного власника банку. «Закон передбачає, що в такому разів іноземець зобов’язаний відчужити протягом року одержану землю», — зауважив Д.Стефінко. Проте, за словами Р.Ткача, це все одно не дає гарантії, що наша земля за різними схемами не «відпливатиме за кордон». З огляду на нинішні українські реалії, доволі сумнівно, щоби хтось на практиці контролював, чи дотримуються іноземці тієї повинності, чи нехтують нею, хоча теоретично це й справді передбачено.

Власне, Р.Ткач як секретар профільного комітету ВР другого скликання поспіль і, за словами В. Чуднова, найкращий фахівець із земельних питань, дав вичерпну характеристику законопроектові «Про ринок землі». Передусім, сказав він, це вже третій документ з цієї теми після відхилених двох попередніх, співавтором яких він був. і добре, що до нього таки перетягли дещо з тих документів, які не пройшли крізь парламентське сито. Позитив його і в тому, що відсуває дату старту ринкових відносин у земельній сфері з 2012-го, до чого йшло, на 2013-й. Отже, є час, аби підготувати країну до такої важливої новації. Та заразом проект абсолютно недосконалий, з чим погодився і В.Чуднов.

— У ньому достатньо таких вагомих недоліків — і я дуже боюся, чи вдасться їх виправити до його розгляду в другому читанні, — через які може статися те, чого всі остерігаються: концентрація землі в одних руках і, відтак, і в іноземному володінні, — наголосив Р.ТКАЧ. — Я спинюся лише на кількох, як на мене, найприкметніших. Але передусім і загалом норми цього проекту в разі їхнього збереження в ранзі законодавчих актів діятимуть проти селян-одноосібників, фермерів, агрофірм і навіть проти агрохолдингів. Вони вигідні лише чиновникам, тобто працюватимуть на владу через ті структури, які може бути створено внаслідок його вступу в дію.

Одна з найбільших таких проблем у тому, що законопроект вводить поняття «державний оператор», який «опікуватиметься» всіма земельними процедурами: продажем, орендними й заставними операціями тощо (детальніше про роль цього органу читайте в «Галичині» за 13 грудня. — В. М.). Його має створити уряд при держагенції земресурсів. Та це, як бачу, за задумом авторів проекту буде в підсумку такий самий монстр, як Тендерна палата, лише за номером два.

Ще одним «чудовиськом» може стати Державний земельний іпотечний банк (ДЗІБ), створення якого передбачає законопроект. Узагалі в основі такої норми — добра ідея. Вона полягає в тому, щоби зосередити в одній установі інформацію з характеристикою всіх земельних наділів, які підлягають продажу, — як щодо якості ґрунтів, так і щодо ціни на них, котра в кожному селі може бути різною. Проте в цьому законопроекті ДЗіБ наділено й винятковим правом тримача заставних земель. І зроблено це, як виглядає, з далекоглядним прицілом. Такий банк створять, повторюю, як спеціалізовану держустанову. Та де гарантія, що, скажімо, через п’ять–вісім років, коли ДЗіБ «назбирає» мільйони гектарів земель, комусь на владному Олімпі не «стрибне» в голову думка «пустити» цю держустанову на роздержавлення-приватизацію, перетворити її на акціонерне товариство?

А якщо рішення про це приймуть, то комусь, охочому розжитися на землю, вже не треба буде ходити хата в хату, село в село районами й областями, скуповуючи дрібні паї. Достатньо буде, накопичивши певний капітал, купити відразу гуртом — ДЗіБ з його мільйонами га. Підозри щодо таких імовірних намірів навіює й малопомітний «штришок» наприкінці тексту законопроекту, який зобов’язує Кабмін забезпечити передачу 3,2 млн. га земель сільгоспризначення, які ще перебувають у державній власності, до статутного капіталу ДЗІБ. Отак.

Ще одна страшна річ у законопроекті — та, що вносить зміну в порядок оренди землі. Вона, зокрема, дозволяє відчужувати орендовані комунальні чи державні землі. А це ж сукупно 10 млн. га сільськогосподарських угідь! І механізм можливих дій тут приблизно такий самий, як і наведений вище. Приміром, взяв фермер в оренду 10 га земель запасу сільради, віддав їх у заставу під банківську позику, а сам збанкрутував. Сільрада ж позбулася землі. Це теж одна з лазівок, через яку можна забирати у приватне володіння комунальні й державні землі.

Ми старатимемося, звісно, щоби ці й інші схожі норми виправити. Але, як виглядає, надто багато поправок доведеться внести. Тим часом насторожує й те, що на відміну від усіх законопроектів, які виносяться на розгляд парламенту, в документі, про який ведемо мову, немає найголовнішого — визначення термінології. Що таке «ринок землі», яке його формулювання? Цього немає. Раніше, коли ще тільки розпочиналася дискусія щодо запровадження ринку землі, я виступав проти того, щоби виписувати закон «Про ринок землі». Виступав за те, щоб ухвалити законодавство про обіг продуктивних земель, бездоганно відрегулювати схему орендних відносин в аграрному виробництві та ухвалити закон про аукціони з продажу земель несільськогосподарського призначення. Цього мало бути достатньо для впорядкування земельних відносин і скасування відомого мораторію. Проте провладні сили пішли іншим шляхом. І нині важко спрогнозувати, що з того вийде.