Який нинішній вчитель?

Хто вчить наших дітей? Запитання, яке, напевно, найбільше турбує батьків, адже вони закономірно прагнуть, щоби у їхніх дітей все складалося якнайкраще, в тому числі й шкільні наставники були найкращими. Тож я вирішила пошукати відповідь на це запитання.

Чотири плюс один

У журналі «Український тиждень» натрапила на цікаву класифікацію вчителів. Журналіст цього видання поділяє українських педагогів на чотири типи: «вчорашні студентки», «робітниці», «вчителі радянського гарту», «фанати».

Отож «вчорашні студентки» — це здебільшого вчителі початкових класів та іноземних мов. Робота у школі для них нова і не завжди до кінця зрозуміла. Часто зовнішньо не дуже відрізняються від старшокласниць, легко знаходять мову з учнями та через малу різницю у віці не завжди є авторитетом для них. Вони щиро сподіваються, що прийшли працювати до школи ненадовго, тому мають надію перекваліфікуватися чи перейти на роботу до приватних навчальних закладів — більш престижного, на їхню думку, місця роботи. Проте це «ненадовго» часто перетворюється на назавжди. Хоча серед молодих учителів є й такі, котрі попри труднощі перших років у школі удосконалюють свою майстерність, адже прагнуть навчати дітей на найвищому рівні.

«Робітниць» не надто хвилюють низькі вчительські зарплати, адже їхні чоловіки заробляють достатньо, щоби більш-менш гідно забезпечувати сім’ю. Для них педагогіка — звичайна робота, яку вони виконують достатньо добре, проте без фанатизму. Знають чіткі рамки робочого дня.

«Вчителі радянського гарту». У багатьох школах саме такі педагоги складають кістяк школи і тримають її досягнення на плаву. Зазвичай вони вже передпенсійного чи пенсійного віку — достатньо суворі, утримують під час уроку жорстку дисципліну. Вони не завжди є улюбленцями учнів, проте школярі їхні предмети вчать ретельно і систематично, хоча й без надмірного ентузіазму.

«Фанати» дають найкращі результати знань учнів. Для них робота в школі — життя, адже життя поза школою не існує. У своїй роботі шукають нестандартних рішень, прищеплюють учням любов до свого предмета, зацікавлюють їх. Для таких учителів байдуже, яка у них зарплатня, для них головне саме спілкування з дітьми.

До цього переліку можна додати ще так званих «випадкових людей». Їх доволі мало, та все ж є. Такі педагоги не завжди розуміють, що вони роблять за вчительським столом, не мають підходу до дітей і не розуміють їх. Здебільшого їхні уроки є нецікавими, академічними, монотонними. Їхня основна проблема в тому, що свого часу вони неправильно обрали фах.

Подобається — не подобається...

Пригадую, коли я була ученицею, то поділяла вчителів на дві категорії: подобається або не подобається. За таким самим принципом до класифікації вчителів підходять і сучасні школярі. Шестикласниця Марія каже, що вчителів можна поділити на тих, котрі цікаво проводять уроки, та, навпаки, — нудно. «У нашій школі дуже багато вчителів старшого віку, котрі не розуміють молодь. Є ще й новачки — молоді вчителі. Одна така вчителька під час уроку нігті фарбувала. Але ж навіть діти розуміють, що урок — не для манікюру», — зауважила школярка.

Ще одна дівчинка — Аліна, учениця однієї з прикарпатських шкіл, каже, що у їхній школі викладає багато різних вчителів, і виокремила з них за тим же принципом «люблю — не люблю». «Я можу розказати про одну свою улюблену вчительку та ще одну, яку не дуже люблю. і не лише я. Наша вчителька історії — зануда й істеричка. Уроки у неї проходять однаково, на них я ледь не засинаю. А найбільше не подобається те, що, крім двох наших учениць з першої парти, вона більше нікого не помічає. А от наша вчителька географії Галина Іванівна — інша. Як прийде у клас, то завжди поцікавиться, що у кого було цікавого за тиждень. Її уроки захоплюють як предметом, так і спілкуванням з нею. У неї на уроках дуже весело, дізнаєшся багато нового, навіть наші хлопці тихо сидять».

Напевно, універсальної формули — як стати улюбленим вчителем для учнів — не існує. Для цього насамперед треба бути справді педагогом, людиною, котра, як би пафосно це не звучало, народжена для праці з дітьми. Адже випробування школою не всім під силу...

45 — 90 — 45

Якщо складати образ сучасного вчителя, можна застосувати принцип параметрів еталону жіночої краси: 90 — 60 — 90. Для педагогів, на мою думку, притаманні інші цифри: 45 — 90 — 45. 45 — середній вік учителів, котрі тепер викладають у наших навчальних закладах. Не таємниця, що майже 90% педагогічного колективу — жінки. В області кожен п’ятий вчитель — чоловік. Психологи в цьому вбачають проблему, адже постійне спілкування дітей з представниками слабкої статі може призвести до формування певних комплексів, особливо це стосується хлопчиків, а також дітей, котрі виховуються без батька. Таку статистику на користь жінок-освітян пояснюють низькою заробітною платою вчителів і втратою певного престижу цієї професії. Тому цей фах, напевно, і не обирають чоловіки, котрі відповідальні за добробут своїх родин.

Моє припущення підтверджує і вчитель-методист з української мови та літератури Парищенської школи Надвірнянського району Оксана Камець: «Мій син Богдан навчається на філолога, проте я не хочу, щоби він став учителем. Чоловік повинен утримувати сім’ю, а вчитель неспроможний цього зробити».

Ще одна цифра — 45 — означає тривалість уроку. Як відомо, навчальні програми сучасних школярів дуже перевантажені, тому більшість викладачів за 45 хвилин намагається дати якомога більше матеріалу. Щоби це зробити, треба заволодіти увагою дітей. Це непросто, але можливо.

Зрештою, будь-які класифікації — річ суб’єктивна. Кожен із вас, без сумніву, може скласти свій портрет сучасного вчителя для того, щоби наші педагоги впізнавали себе і ставали кращими або принаймні прагнули до цього. А наостанок додам, що у прикарпатських школах не бракує хороших педагогів, котрі знають, як виховувати учнів-інтелектуалів, особистостей. І за це школярі люблять та не забувають їх навіть уже дорослими.