Як примирити рідних дітей?

Коли у сім’ї готуються до появи другого малюка, батьки повинні розуміти — без конфліктів між чадами не обійдеться. Це може розпочатися як милі дитячі капризи, а закінчитися справжніми кровними війнами. То як примирити рідних дітей?

Моє ліжечко

Кожна сім’я, де росте більше однієї дитини, знає про цю проблему не з чуток. Звісно, всюди вона проявляється по-своєму. «У нас підростає дві донечки — семи й чотирьох рочків, — розказує менеджер Олександр Коник. — Якраз зараз молодша ревнує до старшої. Хто б не взяв ту на руки чи не посадив на коліна, менша лізе, стягує». Батьки не хвилюються, тішаться, що старша вже розумна, поступається. А от у людей буває й гірше. «Пригадую, кілька років тому у знайомих була ситуація, — продовжує Олександр, — старший син викинув молодшого просто з дитячого ліжечка. У лікарні лежали доволі довго».

«Мої діти вже студенти, а між ними й досі немає взаєморозуміння, — розповідає юрист Катерина Федчук. — Коли дочці було три рочки, я завагітніла. Ми їй пояснювали — от у мами у животику братик, він скоро народиться. Та вона була категорично проти, казала, що не хоче ніякого братика, аби я його комусь віддала». Коли немовля привезли додому, дівчинка виставляла претензії за все: а чого він спить у моєму ліжечку, а чого ви вділи на нього мою кофточку? Шуміла, коли дитина спала. А варто було посварити, то зав’язувала ляльку в хустинку та йшла до дверей…

«Потім усе це якось перейшло, — розповідає Катерина. — Але коли вони стали підлітками, то почали рахувати — що, кому і за скільки купили. І так дотепер. От нещодавно донька приїздила, то ми придбали їй деякі зимові речі. Син усе порахував, дорікнув їй, що «обанкрутила» батьків, а потім взагалі випалив — сподіваюся, що ти не скоро приїдеш знову».

Чому так склалися стосунки між її дітьми, жінка не знає. Бо ж старалися любити обох однаково.

Бути кращим

Батьки мають розуміти — їхні чада завжди ревнують один одного до тата чи мами, навіть якщо це не кидається у очі. Ревності не уникнути, питання в іншому — як її «лікувати».

«Ревнощі, в принципі будь-які, з’являються тоді, коли людині бракує уваги, — розповідає психолог, головний спеціаліст відділу соціальної роботи Івано-Франківського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Уляна Бабій. — Коли у сім’ї двоє чи троє дітей, зрозуміло, що батькам важко розділяти увагу на всіх однаково, і хтось буде ревнувати до когось».

Дитина намагатиметься привернути до себе увагу різними способами — бійками, сварками, істериками, плачем. Помітити, що між дітками щось не так — просто. Тим більше, що вони самі про це говорять. На жаль, у батьків дуже часто бракує часу прислухатися до них.

Сім’я тішиться, якщо раптом у домі стало тихо, й діти перестали конфліктувати. «Але якщо цей конфлікт насправді не вирішили, — констатує психолог, — він витискається та матиме наслідки. Був такий випадок у моїй практиці — два брати, вже дорослі, а не перестають змагатися між собою — доводять батькам і собі, хто кращий».

Не вирішені у дитинстві конфлікти можуть по-різному відбиватися у дорослому житті. Один не може стриматися, аби не обганяти кожну зустрічну машину. Другий не вміє гідно прийняти будь-яку поразку. Третій б’ється об заклад з будь-якого приводу. Четвертий, не бажаючи відставати від інших, може наобіцяти зробити те, що йому точно не під силу. А стосунки? Скільки маємо таких прикладів, коли рідні брати чи сестри роками не спілкуються між собою чи навіть ворогують сім’ями.

Поки не пізно

Тож як вилікувати своїх малюків від ревнощів? «Перед народженням другої дитини батькам треба пояснити старшій — у тебе народиться братик чи сестричка, але ти від цього страждати не будеш, ми все одно тебе любитимемо, — розказує психолог Уляна Бабій. — Треба, аби старша дитина відчувала себе потрібною. Варто у будь-якій ситуації звертатися до неї за допомогою — порадитися, яку іграшку купити малечі, який одяг і так далі».

Далі — батьківський час. Треба навчитися його ділити. Має бути час, який усі діти проводять разом з батьками, — «спільний». А паралельно з ним і «окремий» час для кожного. «Дитина має знати — це моя година чи день, ми ідемо з татом гуляти, чи їдемо на риболовлю», — пояснює психолог.

У жодному випадку не варто перетворювати старшого малюка на няньку для меншого. «Це твій братик, і ти маєш з ним сидіти», — заборонена фраза. Треба просити — от ми зараз маємо справи чи готовий ти побути з братиком?

Не варто також порівнювати одну дитину з другою, мовляв, подивися на свого брата чи свою сестру, він у твоєму віці робив уже те то і те то. «Це так само причина конфліктів, — каже психолог. — Дитину треба порівнювати не з тим, у кого кращі успіхи, а з нею самою — ось учора в тебе це не виходило, а нині вийшло. Я тобою пишаюся!».

І, звісно, іграшки, подарунки та обновки — їх також треба навчитися ділити правильно. «Пам’ятаю, у дитинстві, коли нам із братом давали шоколадку, ніхто з нас не знав, як нею треба ділитися, — розказує Уляна Бабій. — Кожен повинен мати своє. Якщо ми купуємо подарунки, то купуємо всім. Для прикладу, дві дівчинки, різниця у віці невелика, є ревнощі. То беремо дві парасольки однакового кольору, бо зайдеться — а чого у неї жовта, а у мене оранжева?!».

Ще краще запитати у дітей, що вони хочуть. Купувати всім, але враховуючи побажання. Далі у разі чого відповідальність перекладається на дитину — ти ж сам хотів саме таку іграшку. Що ж до серйозніших речей, якщо можете купити лише комусь одному, другому обов’язково треба пояснити — нині ми купили йому це, а за місяць купимо тобі те, що тобі треба. І виконувати обіцянки — завжди.

Ще один важливий нюанс. Батькам не варто втручатись у дитячі конфлікти, звісно, до певної межі, коли не доходить до бійок. «Всі дитячі суперечки вирішуються самі по собі, — каже психолог. — Припустимо, була ситуація у дитячій кімнаті, одне прибігло на кухню і пожалілося мамі. Мама ж не знає, що там було насправді. Краще дітей розвести по кімнатах і дати час заспокоїтися та подумати».

І найголовніше — показуйте дітям, що ви їх любите, що кожен має своє місце у серці і мами, і тата. Тоді й вони любитимуть одне одного.

Ніби все просто й так зрозуміло? Але, на жаль, дуже часто батьки нічого з того не роблять. У кого часу не вистачає, в кого — бажання. Спробуйте!