Шлях України до незалежності

20 років тому український народ на референдумі проголосував за створення незалежності Української держави. Так почалася нова епоха в нашій національній історії після дуже тривалої перерви в державотворчих традиціях українців. А вони сягають тим часом глибини тисячолітньої історії.

Після занепаду Києва у ХII ст. центр української державності перемістився на цілі століття на захід українських земель. «Галицько-Волинський літопис» разом із «Повістю минулих літ» розповідає історію Галицько-Волинської держави, зокрема про діяльність князя-короля Данила Галицького і його нащадків.Данила Галицького коронував Папа Римський як главу могутньої держави, що могла протистояти навалі татаро-монгольських орд, які зі сходу загрожували всій християнській Європі. Титул короля значно вищий від князя. Сама коронація відбулася в місті Дорогичині на лівому березі Західного Бугу, на жаль, це тепер територія Польщі. Всі нащадки Данила з того часу називались королями.Згодом король Данило переніс свою столицю з Галича до Холма, там він і похований у церкві на Даниловій горі, яка частково збереглася до наших днів. Йому навіть у страшному сні не могло приснитися, що Холм і вся холмська українська земля будуть колись у складі Польської держави. В той же приблизно час він заснував і почав будувати місто Львів на честь свого сина Лева.Корона Данила Галицького була втрачена в роки Другої світової війни, тепер її шукають. Вона була митрою перемишльських єпископів.

Певний час Галицько-Волинська держава об’єднала під своєю короною (владою) всі етнічні українські землі разом з Києвом і по ріку Дунай. На честь Галича засновано на Дунаї місто Галац, на жаль, воно тепер у складі Румунії.

Останнього князя-короля Юрія II Тройденовича, який правив у 1324—1340 роках, отруїли бояри за те, що проводив, якщо говорити по-сучасному, проєвропейську політику, запросив німецьких ремісників та інших спеціалістів до своєї держави, а це чомусь не сподобалось його боярам. Потім 10 років правив державою воєвода Детько.

Останнім керівником держави (з 1372 по 1386 роки) був Володимир Опольський, одночасно будучи васалом угорського короля.

Галицько-Волинська держава в різних формах проіснувала понад три з половиною століття, тобто до 1386 року.

Внаслідок міжусобиці наших князів, королів і бояр, а переважно зовнішніх ворогів — поляків і угорців Галицько-Волинську державу завоювали поляки, а Закарпаття захопили угорці.

Про наших сусідів можна сказати так: «Поляки — наші сусіди географічні, вороги споконвічні, а тепер партнери стратегічні». Всі війни з поляками відбувалися на нашій землі. Вони на нас нападали, а ми боронилися як могли. Дотепер значна частина поляків вважає Галичину і Волинь своєю землею. Тепер Польща утримує 19,5 тис. кв. км української етнічної землі. Для порівняння: Івано-Франківська область має не повних 14 тисяч кв. км. Це не мої слова, це давно визначили наші вчені історики й географи.

Боротьба за незалежність України ніколи не припинялась, вона приймала форми й методи залежно від історичних обставин і міжнародної ситуації.

Вкотре наголошую: весь час йшла жорстока боротьба, а не змагання, як інколи люблять говорити, змагання бувають тільки у спорті.

З 1917 року по 1991-й Україна шість разів проголошувала свою незалежність.

Центральна Рада 22 січня 1918 року своїм IV універсалом проголосила незалежну Українську державу. Сама Центральна Рада проіснувала з 17 березня 1917 року по 29 квітня 1918 року. Її розігнали німці, які прийшли як союзники України, а стали окупантами. Слід сказати, 29 квітня 1918 року — знаменитий і оригінальний день в історії України. Цього дня Центральна Рада прийняла Конституцію України; обрала президентом голову Центральної Ради соціаліста Михайла Грушевського; кораблі Чорноморського флоту підняли українські прапори і всеукраїнський з’їзд хліборобів чисельністю в три з половиною тисячі осіб обрав гетьманом Павла Скоропадського, який опублікував звернення до українського народу.

Гетьманат Скоропадського проіснував до 14 грудня 1918 року, але в деяких питаннях зробив дуже багато для України. Полковник Євген Коновалець у своїх спогадах шкодував, що підтримав Директорію, а не Скоропадського, яка проіснувала до листопада 1920 року. Першим головою Директорії був комуніст Володимир Винниченко, останнім — соціаліст Симон Петлюра.

Наприкінці листопада 1920 року в районі міста Підволочиська (тепер Тернопільська область) останній солдат армії УНР з боєм перейшов річку Збруч на окуповану на той час поляками Галичину.

1 листопада 1918 року проголошено незалежну Західно-Українську Народну Республіку, яка проіснувала до 1919 р. 18 липня того ж року під ударами польських окупантів її війська теж перейшли Збруч у районі міста Гусятина на територію Великої України.

22 січня 1919-го в Києві проголошено акт злуки УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу. Цю соборність наступного дня затвердив Трудовий конгрес. Від ЗУНР делегацію у складі 65 чоловік очолював Лев Бачинський, відомий громадський і політичний діяч родом із села Серафинців на Городенківщині. Соборною Україна була частково під кінець існування Центральної Ради і під час гетьманату Скоропадського.

15 березня 1939 року Карпатська Україна проголосила свою незалежність, але після кровопролитної війни її завоювали угорські окупанти за активної допомоги поляків. Війна прийняла партизанський характер і велась до осені 1939 року, коли закарпатські січовики (приблизно 30 тис. чоловік) перейшли в Галичину, окуповану більшовиками, де були арештовані за незаконний перехід кордону. Такі країни, як Бельгія, Голландія, набагато сильніші від Закарпаття, здалися на милість Гітлерові наступного ж дня.

Таким чином, українські землі першими зазнали удару держави гітлерівського блоку — Угорщини, для нас це був фактично початок Другої світової війни. А не так, як пишуть, що війна почалася 1 вересня 1939 року — це для поляків. У нас своя історія, як у кожної людини — біографія. Поляки помагали мадярам нас бити, за це одержали Тешинську область у Чехії, а потім були розділені у вересні 1939 року між двома союзниками — СРСР і Німеччиною. Це стало своєрідною подякою полякам за розгром Закарпатської України.

30 червня 1941 року у Львові українські націоналісти проголосили відновлення незалежної Української держави. Нові окупанти — німці жорстоко покарали українців за це: арештували С. Бандеру та уряд Ярослава Стецька і сотні інших патріотів, багатьох розстріляли.

Під час війни організовану боротьбу за незалежність України вела тільки УПА з 1942 по 1953 роки. Через УПА пройшло до 500 тисяч чоловік, половина з них загинула в нерівних боях. Загинув у бою і командувач УПА генерал Роман Шухевич у березні 1950 року. Його до 1954 року заміняв полковник Василь Кук.

Боротьба за незалежність України і далі тривала, незважаючи на репресії влади. Українські патріоти в нових умовах діяли залежно від обставин, використовуючи нелегальні й легальні методи. Далі виник рух шістдесятників, появилися підпільні організації. Кінець совєтського режиму в Україні ознаменувався появою такої масової громадської організації як Народний рух, що потім став впливовою парламентською партією. Під впливом Руху було створено таку сильну патріотичну організацію, як Спілка офіцерів України у радянській армії. Це було нечувано у Радянському Союзі, адже армія була завжди основною опорою більшовицької влади. СОУ організувалась більш як за місяць до проголошення незалежності і стала зародком української армії, розробила військову доктрину. Багато членів СОУ загинули за загадкових обставинах або були звільнені з армії без пенсії й засобів для існування.

Якщо йти за історичною правдою, то День незалежності треба святкувати 22 січня, адже того дня 1918 року її було вперше проголошено. Але до цього треба було дожити й усвідомити. Про це пише й Л. Кучма у книзі «Україна не Росія». Про це наголошував у Верховній Раді і депутат Микола Поровський, але його не почули.

На жаль, Україна тепер не соборна держава. Сучасна територія України становить 603,7 тис. кв. км, тоді як наша етнічна земля сягає поза 1 млн. 150 тис. кв. км. Жодна партія, крім українських націоналістів, навіть не порушує питання про соборність, а деякі, можливо, і не знають, що воно таке.

Ми не ведемо мови про перегляд кордонів. Але історія — це наука, яку треба вивчати і відповідно формувати громадську думку. Доля наших земель вирішувалась у Парижі, Варшаві, Москві та в інших місцях. Україна не брала рівноправної участі у визначенні своїх кордонів.

Нині великі обшири української етнічної землі з центром у Пряшеві перебувають у складі Словаччини, Південна Буковина і Марамурещина — Румунії, самозваної Придністровської Молдавської Республіки, Кубань, частина Курської, Бєлгородської, Воронезької, Орловської і Брянської областей, Таганрогський округ — Росії, Берестейщина і Пінщина — Білорусі.

Ось із такими підсумками Україна досягла своєї 20-річної незалежності. Будьмо разом, тримаймося купи, не шукаймо ворогів між собою, бо українці через свою внутрішню несконсолідованість завжди зазнавали поразок від зовнішніх ворогів-сусідів.

Розумні англійці кажуть так: «Можна програти всі битви і війни, крім останньої». Будьмо впевнені, що Україна нарешті виграла свою останню битву назавжди.