Петро Кушлик: У команді створилися дві коаліції...

Футболіст і тренер Петро Кушлик родом із Калуша. Чемпіон збройних сил СРСР. З кінця 1971 року по 1981-й — захисник івано-франківського «Спартака». За цю команду зіграв 248 матчів у чемпіонаті СРСР. Майстер спорту з футболу. Тренер команд «Хімік» (Калуш), «Бистриця» (Надвірна), «Прикарпаття» (Івано-Франківськ). 1992-2000 роки — праця в Польщі. Головний тренер команд трьох польських дивізіонів: «Гранат» (Скаржиско—Камєнна), «Авіа» (Свіднік), «Тлокі» (ўожице), «Хетьман» (Влошчова). Останній рік у Польщі — головний тренер дворазового чемпіона країни, дворазового володаря національного кубка, учасника Ліги чемпіонів і Кубка УЄФА — команди першого дивізіону «Відзев» з міста Лодзі. Старший тренер луцької «Волині» (перша та вища ліги). Заслужений тренер України (2003 р.). 2005-2008 роки — головний тренер ужгородського «Закарпаття» (перша та вища ліги). Найкращий тренер Закарпатської області (2007 р.). Закінчив вищу школу тренерів у Москві.

Від Шуфрича до «Прикарпаття»

— Пане Петре, нашу розмову розпочнемо від того часу, коли ви залишили команду «Закарпаття». Чому це сталося?

— «Закарпаття» не так легко тренувати. Я чужа людина, у футболістів свої характери, треба було щось змінювати. Президент клубу Нестор Шуфрич поставив завдання вивести команду у вищу лігу, з якої вона «вилетіла». Як пообіцяв, так і зробив. Вищий рівень вимагає переосмислення, інших підходів до гри, ламання стереотипів. А це непросто щопівроку оновлювати колектив орендованими гравцями. Місцевих було дуже мало. Попри все команда функціонально задовольняла нас, тренерів. За вісім матчів до закінчення чемпіонату ми перебували на десятому місці турнірної таблиці. Непогано. Можна було йти далі, тому підходжу до Нестора Івановича і прошу фінансово розрахуватися з колективом. Я не міг триматися серединки, як-не-як живі люди, потрібні гроші — зарплати, премії. По два-три місяці їх не бачили. У відповідь: «Петре Івановичу, не переживайте, все буде нормально, все виплатимо». Чекав і терпів близько трьох місяців. Але одного разу терпець урвався. У чемпіонаті якраз перерва. Поїхали грати на Кубок України до Львова з ФК «Львів». Перед початком зустрічі, називаючи склад, який мав виходити на поле, побачив, що в очах хлопців нема азартного вогника, що хочуть зіграти абияк, лише б відбути номер. Я цього не мав права допустити, адже керівництво клубу поставило завдання подолати команду першої ліги.

У першому таймі нам забивають гол. Під час перерви у роздягальні хлопцям кажу, що так грати не можна. Щоправда, і я допустив помилку. Через кілька днів — матч чемпіонату, і, щоб добрати турнірних очок, у Харкові планував перемогти місцевий ФК «Харків». Тому вирішив дати відпочити кільком футболістам. Попри заміни за п’ять хвилин до кінця матчу програли львів’янам з рахунком 2:1, і, як обіцяв, я подав у відставку.

— Після «Закарпаття» у вас, здається, настала довга футбольна перерва. Чим займалися у цей час?

— Така перерва пішла на добре. Треба було відпочити, вгамувати нерви — і в Луцьку, і в Ужгороді працював без відпусток. Звичайно, думав, перерва триватиме рік-два, а вона затягнулася аж на три з половиною. Трохи задовго. Зрештою, я мав час подумати, зробити деякі висновки, прокрутити у своїй голові, що було добре, а що — зле. Дійшов висновку: позитивного — більше. Наразі два рази виводив команди у вищу лігу, ставав півфіналістом Кубка України.

— Працюючи в клубах високих рангів, ви раптом опинилися на посаді головного тренера друголігового «Прикарпаття». Я розумію, що ця команда вам не чужа, бо колись добре виступали в захисті івано-франківського «Спартака», але все-таки... А чи були якісь кращі пропозиції?

— Думав, ще раз поїду до Польщі, там мав авторитет, проте якось не склалося. Запрошували до Тернополя тренувати «Ниву». Відмовився. Пропонували окремі команди першої ліги, натякали щодо вищої. Йшли дискусії, але нічого з того не вийшло. Нема в мене талану, щоби прийняти нормальну команду з добрим президентом клубу, щоб футболісти грали без жодних проблем. Проте якось давав собі раду.

Цей випадок пережив дуже важко

— Початкове ваше перебування в «Прикарпатті» не зовсім ясне. За моєю інформацією, спочатку ви спортивний директор, потім кудись зникаєте, а кілька місяців тому очолюєте «Прикарпаття». Як це зрозуміти і хто вас запросив?

— У січні нинішнього року зустрівся з впливовими людьми, прізвища яких не називатиму. З їх подачі став біля тренерського керма «Прикарпаття». Дав згоду за умови, що команду фінансуватиме «Скорзонера». Не проти був і президент клубу Анатолій Ревуцький. З 15 січня почав збирати серйозну команду. Повірте, це нелегко. Цілими днями «сидів» на телефоні, читав газети, вибирав футболістів орендованих і неорендованих. До кінця січня все було готове. Однак настав такий період, коли Анатолій Ревуцький сказав: «Петре Івановичу, даремну справу затіяли. Хлопців, котрі приїхали, треба розпускати. Ніхто нас не бере, невідомо, хто буде спонсором». Як розпускати? Я стільки праці вклав...

Цей випадок пережив дуже важко. Скільки кави випив, скільки цигарок викурив, лишень Боженька знає. Таким чином опинився в лікарні, два тижні реабілітації. Слава Богу, що все добре закінчилося.

Після лікарні Ревуцький за своє: працюй, будеш віце-президентом клубу. Погодився. Стосовно Анатолія Миколайовича всіляке говорять, мовляв, сякий-такий, але він провів велику роботу, доклав чималих зусиль для порятунку команди. Стадіон руйнується, всюди грибок, футбольне поле ніяке, команда ніяка. На жаль, керівникам міста й області до всього байдуже, нікому «Прикарпаття» не потрібне. Просто дивуюся: згадайте славний «Спартак», ущент заповнений стадіон, уболівальницький ажіотаж. Традиції треба продовжувати. Тож хочеться дочекатися, щоб ветерани, яким нині по 50-60 років, побачили таку команду, яка була в 70-х роках і завойовувала чемпіонський титул.

— Зрозуміло, у вас знову перерва. Але ви не відповіли на запитання, хто все-таки вас запросив утретє?

— Анатолій Ревуцький. Каже, закочуй рукави, з’явилася нова дієздатна фінансова структура — «Скорзонера» і її керівники хочуть бачити Кушлика головним тренером. А керує командою Сергій Турянський. На «живе» місце мені йти не хотілося, я не та людина, але він не має ліцензії, і, зрозуміло, це ставало перепоною тренувати команду майстрів. Ціла катавасія. Засновники наламали дров, а ти, Петре, все розгрібай. Я прийшов у «Прикарпаття» не лише через те, що в мене є ліцензія, а й тому, що попри можливу чиюсь до мене упередженість вважаю себе футбольним фахівцем, і непоганим. Нехай би хтось мав стільки дипломів, скільки маю я, стільки помучився в житті, вчився, перемагав і програвав. Хоча б узяти «Про-УЄФА». Це непростий диплом, він дозволяє за контрактом тренувати будь-яку команду світу, навіть «збірників» країни. Як фахівець захотів зробити таку команду, яка через рік-два увійшла б до першої ліги, а згодом — зацікавилася б прем’єр-лігою.

Не так просто команду формувати

— Коли, пане Петре, ви приступили до виконання своїх обов’язків і в якому стані застали команду?

— На початку сезону. Застав команду зі своїми тренерами і новим президентом клубу Олександром Шевченком. Було над чим поламати голову. Найперше, що сказав Олександр Леонідович, — зібрати боєздатний колектив і боротися за вихід до першої ліги. І я теж цього хотів. і вболівальники.

— А тут поразка за поразкою — і на виїзді, і на своєму полі. Чому? Невже таке погане було кадрове забезпечення?

— Як на духу, скажу правду. Турнірні таблиці за різні періоди першого кола переді мною. Коли організовували збори колективу у Вістові, ще не було ясно, хто буде головним тренером — Сергій Турянський чи Петро Кушлик. Олександр Шевченко повідомив: за 20-30 хвилин оголосить призначення. і так я став головним тренером. А через два-три дні — їхати на перший календарний матч зі «Скалою» до Стрия. Ясна річ, команду я до сезону не готував, тому сказав, що сидітиму на лавочці, а командою нехай керує Сергій Турянський. Керівництво з цим погодилося. Власне, і Турянський збирав колектив поспіхом, тож доброякісно підготувати його до сезону належним чином не встиг. Попри все зіграли непогано, гол нам забили з офсайду.

Повноправним головним тренером став лише в другому турі в поєдинку на стадіоні «Рух» з южненським «Реал Фармом». Звісно, гостей зобов’язані були перемогти, але нічия — 0:0. Не проаналізували гри в Стрию. Ось так я розпочав свою справжню тренерську діяльність. На виїзді з «Украгрокомом» у Приютівці — знову нічия (2:2), хоча по ходу зустрічі вели в рахунку — 1:2. Довелося маневрувати, змінювати склад, придивлятися, хто з ким може грати і на яких позиціях. Не так просто команду формувати. Бачу, деякі футболісти не тягнуть, треба щось робити, а тут ще знайшлися порушники спортивного режиму, котрих позбувся. Змагаємося вдома з чернігівською «Десною». і вкотре набридлива нічия — 2:2. Схоже, могли виграти, однак захисники дали маху. Опісля зібралися, зробили висновки і лише в Плисках з «Єдністю» виступили добре — 6:1. Очевидно, у нас були не лише поразки, як ви твердите, у нас пішли нічиї. Хоча, правду кажучи, для вчорашньої команди першої ліги це все одно, що поразки.

Чи «зливали» Кушлика?

— Казали, що одна з причин невдалого виступу «Прикарпаття» в першій половині чемпіонату — фінансова заборгованість клубу перед футболістами. Крім того, пішли розмови з посиланням на ваші слова, буцімто гравці зумисне «зливали» Петра Кушлика.

— Я б не був таким категоричним. З минулими боргами, звичайно, треба розраховуватися, адже ми всі живі люди, а щодо нинішньої ситуації, то нічого поганого сказати не можу. Врешті-решт це не моя компетенція. Я відповідаю лише за навчально-тренувальний процес і підсумкові результати.

«Зливали» мене чи ні футболісти? Я сам десь про це чув. Це ще треба вміти «зливати». Однак погоджуюся з тим, що окремі футболісти на полі стовідсотково не віддавалися грі. Дехто нудьгував, переживав: а чого нема Турянського, а що буде далі? Словом, у команді створилися дві коаліції — прихильники Сергія Турянського і прихильники Петра Кушлика та Анатолія Ревуцького. Отак склалося, що команда почала буксувати, виник маленький балаган. Щоб з ним розібратися, довелося «вмикати п’яту передачу» і працювати далі. Втім, де колись таке було, що виходиш на поле, за тобою десять тисяч уболівальників, а ти лінькувато бігаєш туди-сюди? Взяв би тоді великий гріх на свою душу.

— Пригадую, в захисті «Спартака» ви «землю орали» на полі...

— «Орав», а тепер відчуваю це на своєму здоров’ї. Тож не дозволяв і не дозволю, в якій би команді не працював, а тим паче в рідному місті, комусь сачкувати. Хто не захоче повністю віддаватися грі — до побачення. Нікого просити не буду.

Надолужити втрачене важко

— Шосте цьогорічне турнірне місце, безумовно, не дозволить команді повернутися в першу лігу. А якщо нема перспектив, то що робити далі? Мабуть, про плани на другу частину чемпіонату зараз важко говорити, але доукомплектовуватися, безперечно, треба. А за які гроші, питається? Їх на нинішній день немає, а чи будуть завтра — теж невідомо...

— Обійдімо гроші... А от щодо шостого турнірного місця, то з огляду на те, як формувалася і готувалася до сезону команда, на мою думку, це не такий аж поганий результат. Водночас можна ще вести боротьбу за другу сходинку, правда, є один нюанс: у нинішньому році ми зіграли вже три тури другого кола і залишається всього 11 турів. Дуже мало часу. Оце мене й стримує, надолужити втрачене важко.

У зимовий міжсезонний період сядемо, подумаємо, зробимо глибокий аналіз, чітко відпрацюємо плани на друге коло. А для цього треба підшукати кількох досвідчених футболістів з першої ліги, знайти двох-трьох місцевих вундеркіндів, провести три обов’язкові навчально-тренувальні збори по 12-15 днів і, скажемо так, домогтися повного матеріально-технічного забезпечення команди. І, власне, не робити з того трагедії, що знову наступного сезону виступатимемо в другій лізі. А вже його підсумковою метою повинна стати перша ліга. Безперечно, таке завдання озвучить президент клубу передо мною і колективом. За повного забезпечення з боку керівництва. Якщо не виконаємо його, подам у відставку. Я людина слова.

— На закінчення нашої розмови: хто вам сьогодні, пане Петре, допомагає готувати «Прикарпаття»?

— Я запросив зі Львова Романа Толочка, під керівництвом якого в 2009 році дублери «Карпат» стали чемпіонами України. Він старший тренер, а моїми помічниками є Ярослав Ватаманюк і граючий тренер Володимир Ковалюк.