Василь Буджак: Тут - острів рок-н-ролу, і не мертвого, а в якому є жива душа

У кожного є мрія, але не всім вдається втілити свою мрію в життя. Коломиянину Василеві Буджаку вдалося. Його мрія - рок-н-рол.

Василь почав слухати рок-н-рол, коли "Beatles" ще були разом, а багато виконавців, які сьогодні вважаються класикою, ще й не народилися на світ. Вірність мрії і рок-н-рол у душі - якості досить рідкісні в нинішній цинічний час. Свою мрію Василь реалізував у вигляді рок-пабу «Катрін», який є справжнім островом рок-н-рольної культури в Західній Україні. За оцінками знавців, його «Катрін» не поступається рок-клубам Гамбурга чи Амстердама - за дизайном, щирістю і головне - духом.

- Як починалася «Катрін»?

В 95-му році тут спочатку була крамниця, потім я зробив реконструкцію - відвів частину приміщення під кав'ярню, а вже в 2002-2004 роках повністю переобладнав приміщення для рок-н-рольного клубу.

- Чому саме такий формат? Для заробітку досить було, мабуть, відкрити якусь «Смерічку» - аудиторія більша, а отже, і грошей?

Формат такий, бо я меломан змолоду і фанатично люблю рок-музику, колекціюю її, та й з неформальною публікою мені цікавіше спілкуватись. А менше грошей - менше проблем... Клуб - це не лише заробіток, бо він приносить моральне задоволення, дає спілкування з людьми, близькими тобі по духу. У 2009-му я заклад розширив, і тепер тут можуть грати наживо рок-групи, що й дало йому статус справжнього рок-кафе.

- Розкажи трохи про себе: як почалась любов до року? Збирав пластинки, фарцував ними в ті часи? Як то було тоді в Коломиї?

Перший момент: мені років 16, декілька людей збирались на площі з радейком і слухали рок-групи. Ми слабо зналися на тих групах, але кайфували від них. Потроху почав цікавитися, розумітися на групах - у ті часи не було ніякої інформації. В армії я вже записував з радіо музику різних виконавців. Потім з'явилася можливість слухати бобінні записи, і я почав колекціонувати матеріал про рокове життя. Після армії я був вже непогано підкований в рок-культурі. Купив бобінний магнітофон, зібрав купу інформації, каталоги з фотографіями, платівки... Але я цим не фарцував, ті, що фарцували, не були меломанами.

Джерела були різні... Тепер, з відстані прожитого часу це здається примітивним, але Коломия - це була провінція, і дивуватись немає чого. Пригадую, як ми в 71-му році збиралися компанією любителів рок-музики (бо тоді ми ще не були повноцінними меломанами), настроювали приймач на хвилю радіо «Югославія» - і слухали... Інформації тоді було обмаль, але це не заважало захопленню. Я перед армією в 73-му році думав, що сина назву Джимом на честь Джиммі Хендрікса, а дочку - Сьюзі на честь Сьюзі Кватро. В армії служив у Москві - і мав можливість збирати вирізки з журналів. Так я зібрав декілька каталогів з фотографіями груп. Для мене на той час фотографії і назви груп - це було щось магічне.

Є в мене колега - художник Василь Андрушко, з яким ми в армії слухали «Європа Лібера» і «Голос Америки» по бадейку - як одне з джерел інформації. Деяким з тих, що служили, присилали навіть бобіни з записами. Отак ми й розвивалися. Зв'язків з великими містами в нас не було, і музику діставали, як могли і де могли. Колись були хати-читальні, а у мене була рок-хата, в якій збиралися любителі року і слухали музику. Хата якоюсь мірою нагадувала теперішнє рок-кафе. Всі стіни були обліплені плакатами груп.

- Як формується програма виступів у «Катрін», як часто у вас грає жива музика? Ви запрошуєте музикантів чи вже пішов поголос і самі звертаються до вас?

Спочатку в «Катрін» виступали коломийські групи. Потім пішов поголос - почали приїжджати з Франківська, зі Львова. Деяких музикантів ми запрошуємо, а деякі самі виявляють бажання пограти у нас. На жаль, жива музика звучить сезонно, особливо в зимовий період, коли в клубі багато відвідувачів.

- Наскільки я розумію, без твоєї участі не обходиться ні меню, ні дизайн і клуб - це твій дім. Як сім'я реагує на це?

В дизайні, можливо, я і є генератором ідей, але мені допомогло чимало людей, особливо художники Василь Андрушко, Мирослав Ясінський, багато інших друзів. Сім'я реагує нормально, підтримує мене у всьому, допомагає. Бо рок - це стиль мого життя.

- Ти досить незвично і виклично виглядаєш для невеликого міста. Як сприймають тебе в Коломиї?

Як я виглядаю в Коломиї?! А так, як неформал №1. І більшість людей до мене ставиться з засторогою. Хоча до мене приїжджає дуже багато людей з різних міст України, з-за кордону. І всі одноголосно кажуть, що тут острів рок-н-ролу, і не мертвого, а в якому є жива душа. Я дуже тішуся цими відгуками. Це як бальзам на душу. Коло спілкування - це мої відвідувачі, хоча більшість набагато молодші за мене, але деякі з них є старими друзями.

- «Катрін» - це твоє основне заняття, за рахунок якого ти живеш?

Пропаганда рок-музики - це і є для мене моє життя. Хотілося б, щоб не тільки «Катрін» була джерелом мого заробітку, на неформалах багато не заробиш (посміхається). Можливо, тому в Україні рок-кафе - це рідкість.

- Ти старий меломан, чого, на твою думку, не вистачає в теперішній українській музиці?

Я, може, і старий меломан, але я не думаю, що можу давати оцінки української музики. Минуть роки, і музиканти зможуть віднайти себе, а які себе знайшли, то честь і хвала їм, тому що в світі тепер є дуже багато стилів і вижити зможуть найсильніші, найпрацьовитіші.

- Що для тебе означає таке дороге для рок-н-ролу поняття, як свобода?

Свобода - важке поняття. Це тому, що я виріс і вихований в країні постійних заборон. Свобода для мене - це те, що я хочу зробити для Коломиї. І щоб не було ніяких бар'єрів в дорозі, яка називається рок-н-рол.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ