Зібралися в Європу колійовці

У топках вагонів спалюють не вугілля, а гроші

Вісті із залізничної станції щодень тривожніші. Зняли потяг на Шепетівку... Зняли обідній дизель на Івано-Франківськ... Зняли ранковий потяг «Чернівці – Львів»...

Почути на станції якесь притомне пояснення того, що відбувається, дарма, усі знервовані й воліють відмахуватися від надокучливого пасажира, як від мухи в Спасівку. «А ви б не нервувались, - шепнув мені, відкриваючи страшну таємницю, знайомий колійовець, - якби знали, що Львівська залізниця планує скоротити чисельність працівників до 19-20 тисяч, тобто більш ніж наполовину?»

Можливо, і нервувався б. Коли людина ще вчора була впевнена в тому, що дорога з колії на біржу праці не пролягає і ніколи не проляже, а сьогодні не знає, на чому стоїть, - тут мимоволі запанікуєш. Але хіба весь багаторічний досвід хоча б приміських перевезень не давав підстави вважати, що довго так тривати не може і врешті-решт усе потихенько розвалиться? Ого, ще й як давав...

Пояснюю, який саме досвід маю на увазі. Скільки не їздив на дизель-потягах чи то до Чернівців, чи до Івано-Франківська, завжди не переставав дивуватися з того, як багато пільговиків користуються послугами залізниці. Практично на весь переповнений вагон 20 відсотків показують контролерам квитки, а не різноманітні посвідчення. Як можуть бути такі рейси рентабельними для залізниці? Вона ж і далі будує комунізм, лише під назвою «демократія».

Виглядає на те, що будувати «світле майбутнє» в гордій самотині колійовцям уже не до снаги. Очікувані збитки від пасажирських перевезень на 2011 рік, як визнає сама Укрзалізниця, становитимуть близько 6 мільярдів гривень. Прямі збитки від перевезень у приміському й пасажирському сполученні за минулий рік для Львівської залізниці сягнули 1.4 мільярда. Тоді як передбачена урядом компенсація за перевезення пільгових категорій пасажирів, яких налічується аж 25, дорівнювала 31 мільйону гривень. Що й казати, нещедрий уряд.

А згадати студентів. Міністерство освіти і науки передбачає компенсувати Укрзалізниці цього року за їхнє перевезення трохи більше 6 мільйонів гривень. Наїздили ж студенти вже на суму 21 мільйон. Така невтішна для колійовців арифметика. Якби, бідкаються вони, не зароблені кошти на вантажних перевезеннях, то й нічим було б дотувати збиткові пасажирські. Ми ж у топках напівпорожніх вагонів не вугілля спалюємо, а залізничні гроші...

Рухатися вперед, розвивати галузь

Залізничникам, як закликав на офіційному веб-сайті гендиректор Укрзалізниці Володимир Козак, потрібно вже, негайно рухатися вперед, розвивати галузь. Тим більше що кількість рейсів давно не переглядали, що практично весь рухомий склад залізниць, як електропотягів, так і дизелів, зношено, що за останні роки з’явилося багато нових маршрутних автобусів, які, напівпорожні, паралельно курсують з такими ж напівпорожніми потягами... Отож щоб рухатися вперед і досягати більшого, потрібно зменшувати залізничні маршрути, скорочувати періодичність курсування.

На переконання керівництва Укрзалізниці, удвічі меншою кількістю рухомого складу вдасться перевозити ту ж кількість пасажирів. Управлінці називають це оптимізацією пасажирського і приміського секторів. А така оптимізація – начебто перший крок у переході до європейського зразка організації перевезень. Тобто у взятті курсу на денні потяги, на скорочення тривалості поїздок завдяки пришвидшенню руху.

З п. Козаком погоджується колишній міністр транспорту і зв’язку Йосип Вінський. Звичайно, підтримує він гендиректора, чим менше потягів, тим менше збитків. Але якщо йти за такою логікою, злегка іронізує п. Вінський, то залізниця взагалі перестане возити людей. І не матиме тоді жодних збитків, самі прибутки.

Скорочень кадрів не буде?

Допитливі журналісти управлінню Укрзалізниці починають явно набридати. Це відчувається з тону багатьох повідомлень усе того ж веб-сайту. Журналісти, мовляв, дозволяють собі друкувати неправдиві дані, чим сіють серед населення паніку.

Мова, як легко зрозуміти, про можливі скорочення працівників залізничного транспорту. Їхню ймовірність в Укрзалізниці категорично заперечують. «Офіційно хочу заявити, - читаємо, наприклад, в інтерв’ю В. Козака, - що жодна людина скорочена не буде... Нині в нас маса вакантних посад, у тому числі й серед провідників, і локомотивних бригад».

В. Козак навіть звернувся до журналістів з пропозицією. Присилайте мені, мовляв, достовірні факти того, що хтось звільнив працівника, і я негайно звільню такого керівника. Це можуть бути копії наказів, розпоряджень, інших документів. Якщо їхня достовірність підтвердиться, гендиректор особисто буде вдячний журналістам за допомогу.

А щоб надати своїм словам ще більшої ваги, В. Козак запевнив, що від 1 листопада ц. р. вкотре за 2011-ий посадові оклади залізничників зростуть на 3.5 відсотка. Що означає: за рівнем зарплат залізничники знову повернулися в першу десятку серед галузей народного господарства країни. Їхня зарплатня й далі зростатиме, зокрема завдяки скороченню експлуатаційних витрат залізниць, тобто тому ж рухові вперед, до Європи. І хай там зашумить-загуде у наступному 2012-ому всесвітня криза, українських колійовців вона зовсім не торкнеться. Тому що правління Укрзалізниці навіть не розглядає варіанту вирішення економічних труднощів за рахунок соціального забезпечення своїх працівників.

Однак довіри словам висопосадовця, як можна пересвідчитися з розмов з рядовими колійовцями, немає. А згаданий уже Й. Вінський вважає, що за планами про скорочення ховаються політичні мотиви. Які саме – залишається хіба здогадуватися.

Кажемо: оптимізація, а думаємо: приватизація

Люди, які позбавлені ілюзій і тверезо оцінюють обстановку, давно висловлюють припущення, що й за всіма цими словами про «оптимізацію» і «європеїзацію» ховається зовсім інше - практичний розрахунок на приватизацію галузі. І багато хто з економістів, треба визнати, за те, щоб допустити все-таки приватних підприємців до пасажирських перевезень. Але тільки до них, приватизовувати саму компанію в жодному разі не варто.

При уважному ознайомленні з інтерв’ю, які роздає останнім часом гендиректор Укрзалізниці, цю тенденцію, до приватизації галузі, можна також вловити. Хоча б у таких словах: «Державні заводи, до яких підвозили людей по державній залізниці, вже викуплені». То чому б, домислимо за гендиректора, не викупити й саму залізницю?

Ніхто не переймається тим, що таке реформування аж ніяк не вигідне робітникові, який доїжджає дизель-потягом на завод до Івано-Франківська з Черемхова чи Отинії за незначну суму або й узагалі безоплатно. Як байдуже державцям до бабусь, які поки що мають можливість поїхати безоплатно до Чернівців на ринок і вторгувати яку десятку, перепродавши вдома куплену там річ. Наших державців штовхає вперед, як вони вже не один раз довели, безмежна жадоба грошей. Ця жадоба й змушує їх проголошувати правильні в принципі гасла про потребу залізничній галузі також іти вперед, розвиватися.

Зрештою, що ж тут дивуватися. Суть того, що відбувається в нашій країні, буде завжди одна.