Поділ України на схід і захід — це міф, створений політиками

Увазі читачів «Галичини» пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю з народним депутатом України від Партії регіонів, президентом благодійного фонду «Схід-захід разом» Володимиром Зубановим, який днями проводив в Івано-Франківську презентацію загальнонаціонального проекту «Україна: історія великого народу».

— Пане Володимире, яким є ваше бачення налагодження порозуміння між сходом і заходом України?

— Поділ України — це міф, створений політиками. Проте нині цей штучний поділ має і практичний вигляд, оскільки політики грають на цьому, заробляють собі рейтинги, мобілізують електорат. Але на побутовому, культурному рівні поділу немає, навпаки, є зацікавленість, бо ж країна одна, і люди хочуть знати, як живуть інші регіони.

Я опікуюся проектом «Україна: історія великого народу», бо свого часу дійшов висновку, що без розв’язання гуманітарних проблем у державі в нас не буде такого майбутнього, яке б ми хотіли мати. Світ змінюється, він жорстокий, тому треба об’єднувати зусилля, щоб вижити. А якщо ми роз’єднані навіть всередині нашої держави, то нічого доброго з цього не вийде. Я зрозумів, що ми зможемо об’єднатися, якщо знатимемо свою історію і культуру. В іншому разі у нас навіть не буде можливості рухатися назустріч одні одним. Тому головна мета — нікому нічого не нав’язувати, а зробити такий просвітницький проект, щоб люди і в Криму, і в Галичині, і на Донеччині, і в Києві знали історію своєї держави. Для об’єднання, найперше, потрібно спілкуватися одні з одними, знати одні одних. Треба, щоб регіони спілкувалися, мали спільні програми тощо. Потрібно робити конкретні справи для об’єднання. А політикам варто сто разів подумати, чи використовувати ту чи іншу карту у своїй політичній грі і чи працюватиме це на об’єднання українців. Політики мають обережніше поводитися щодо цих питань.

— Безперечно, ви маєте рацію, коли кажете про політиків. Але в  цьому зв’язку важливо, наскільки сприятиме порозумінню між сходом і заходом України законопроект «регіоналів» Колесніченка—Ківалова, яким вони пропонують встановити офіційне використання так званих регіональних мов і передусім російської в роботі місцевих органів державної влади. Адже самі ж автори цього проекту закону визнають, що російська мова набуде статусу регіональної в 13 із 24 адміністративно-територіальних одиниць України. і чи не означатиме ухвалення такого документа тільки просування російської мови, а не мов інших національних меншин, та поглиблення поділу країни на українсько- і російськомовну частини?

— Є висновки вчених, Венеціанської комісії про те, що в нинішньому вигляді цей закон приймати не можна. Мовне питання потрібно вирішувати і мати відповідний закон, проте необхідно керуватися чинною Конституцією, де записано, що державна мова — українська. Також треба керуватися Європейською хартією мов і трактувати її так, як це роблять в Європі. Вона захищає ті мови, які можуть зникнути, а не такі, які є державними в цілих країнах.

Цей законопроект сирий і над ним потрібно попрацювати. У Бахчисараї, де я недавно представляв проект, місцеві жителі мене запитували щось на кшталт: «Володимире Олександровичу, чи правильно ми розуміємо положення проекту закону Колесніченка—Ківалова, що у Бахчисараї мер, прокурор, міліція, всі чиновники повинні володіти кримськотатарською мовою?». На це я відповів, що не знаю і спитаю в авторів законопроекту...

Тут чимало запитань. Питання мови доволі складне. У нас є фундаментальні положення, на які треба спиратися — це Конституція України і Закон України «Про засади зовнішньої і внутрішньої політики», де чітко написано, що українська мова використовується у всіх регіонах нашої держави. За великим рахунком, я не бачу жодних проблем щодо мовного питання, крім політичних.

Кажуть, що представники південних і східних регіонів України, яким уже за 40, не знатимуть української мови. Але я суджу по собі. Звичайно, мені більше, ніж 40. Я вивчав українську мову в школі і знаю її. І чому мені не треба використовувати її в документах? Що це за проблема? Гадаю, за великим рахунком, вона надумана.

Цей законопроект потрібно доопрацювати, бо якщо у 13 регіонах російська мова набуде статусу регіональної, тоді запитання: де державна — українська мова? Як вона буде використовуватися? Там не написано. Цей законопроект дуже суперечливий і недосконалий.

...Потрібний такий мовний закон, щоб людина знала якомога більше мов. Наприклад, якщо б на Івано-Франківщині я звернувся до перехожого російською мовою, він би мені відповів російською, чи сказав би — я не знаю російської мови і йдіть, дядьку, куди хочете? Я думаю, що 80 відсотків відповіло б російською.

— Даруйте, у вас, як мені здається, дещо хибні уявлення про Івано-Франківщину. Я впевнена, що більшість прикарпатців відповідала б вам все-таки українською. Зокрема і я б не спрямовувала вас хтозна-куди, проте б відповідала тільки українською.

— Тоді це теж погано.

— Пане Володимире, а більшість жителів Донеччини, звідки ви походите, відповідали б на запитання поставлене українською мовою також українською?

— Ні, сьогодні ні. Моя позиція у мовному питанні така, що державна мова українська, проте кожна людина в Україні повинна знати якомога більше мов. Російську мову знають практично всі, і не треба боятися її використовувати. Держава має робити все для того, щоб знали, наприклад, російську мову і англійську. І коли до мене в Києві звернулася людина українською мовою, то я відразу відповів українською. і ми обоє почувалися комфортно.

— А ви якою мовою спілкуєтеся вдома?

— Російською.

— Чи часто ваша думка відрізняється від думки ваших колег-«регіоналів», бо, як відомо, ПР йшла на вибори з гаслом «Дві мови — один народ»?

— Партія регіонів йшла на вибори з гаслом «Дві мови — один народ», яке я розумію, що кожному українцеві потрібно знати хоча б дві мови — українську і російську. Далі ПР каже, що і російську бажано зробити другою державною мовою. Це можна зробити тільки тоді, коли парламент змінить Конституцію. А для цього треба мати 300 і більше голосів, а також злагоду в суспільстві з цього питання. Але теж потрібно відповісти самим собі і суспільству, а що ж таке дві офіційні державні мови. Ми повинні чесно сказати всім людям, які живуть в Луганську, Львові, Києві, Сімферополі, що коли будуть дві державні мови, то всі громадяни — і продавці в супермаркетах, і правоохоронці — повинні їх знати. А не так, що я хочу і буду знати тільки одну мову, а хтось також бажає користуватися тільки однією мовою. Вийде, що створили націю, де людина знає тільки одну мову — або українську, або російську.

— Тобто ви проти двох державних мов?

— Якщо 300 голосів наберуть і населення скаже, що дві мови, то тоді треба, аби люди знали їх офіційно.

— 300 голосів — це у Верховній Раді. Але, погодьтеся, парламентська більшість не є виразником думки всього народу...

— На мій погляд, люди розуміють краще одне одного, коли вони спілкуються однією мовою. Якщо у нас буде дві мови і можна буде знати або одну, або другу, а не обидві, то тоді Україна буде розділена на дві частини. Галичина, частина центральної України знатимуть українську, а схід, південь і навіть столиця — російську. і врешті-решт розмовлятимуть в Україні двома різними мовами. І до чого це призведе?

— Якось ви висловили міркування, що Україна ментально ближча до Європи, а Росія потягне нас на дно. Чи матиме, на вашу думку, вирок Тимошенко для України негативні наслідки на шляху європейської інтеграції?

— Ми ментально ближчі до Європи, тому що фундаментом України як слов’янської держави на 95 відсотків є часи формування слов’янського етносу. Це третє-сьоме сторіччя нашої ери. і саме тоді почалося розселення слов’ян європейськими просторами. із Прикарпаття, Подніпров’я розселилися слов’яни, які врешті заснували держави, що сьогодні є в Європі, — Польщу, Хорватію, Болгарію, Чехіюѕ З переліку цих країн видно, що ми — стародавні слов’яни, які жили на цій території, формувалися як етнос з нашими традиціями, зовнішнім виглядом, ментальністю і чимало зробили, аби сформувати сучасну Європу і її нинішній вигляд. Яка в нас може бути ментальність, якщо і хорвати, і чехи, і болгари, і поляки — це вихідці з цієї землі? Це наукові дані, а не мої вигадки. Отож ментально ми європейці.

Росія потягне нас на дно, оскільки має величезні непереборні проблеми. Ментальність слов’ян, а вони теж вважають себе слов’янською державою, має ознаку — життя в народовладді. Ментальна риса «два українці — три гетьмани», над якою можна кепкувати, сміятися, не є найгіршою, оскільки саме вона дозволила нам зберегтися як народу і ще й розселитися Європою. Тому якщо будь-яка слов’янська держава спробує переламати через коліно цю ментальність слов’ян і жити в умовах жорсткої руки без демократичного устрою, то вона не матиме майбутнього. Росія наразі не може розпочати навіть рухатися в цьому напрямі. Як тільки з’являються проблиски демократії, там виникають шалені проблеми. Регіони розсипаються, і вони не знають, що з цим робити. Відтак — територія, клімат, при якому будь-яке виробництво, аналогічне європейському, американському чи китайському, не буде конкурентоспроможним. Кліматична складова зводитиме нанівець будь-які зусилля росіян. А населення постійно зменшується. Нині це 140 млн., що не можуть втримати таку територію. і якщо навіть станеться диво і народжуваність зросте у п’ять, 20 разів, то це даватиме результати тільки через 30 років. А через такий період часу світ буде зовсім іншим.

Тому якщо ми йдемо в Росію, то це означає, що ми беремо на себе всі її проблеми. Але росіяни — це наші брати, і ми не повинні, йдучи в Європу, спокійно дивитися, як у них поглиблюються проблеми. Що ж ми можемо зробити для росіян? Подати приклад своєї держави Україна. Адже якщо ми рухаємося і у нас це виходить демократичним шляхом, то слов’янська держава має шанс зберегтися і знайти своє місце в світі. Ми можемо продемонструвати росіянам такий приклад і показати їм шлях.

Щодо Тимошенко, то немає іншого виходу. Вихід один — належним розслідуванням справи розставити всі крапки над «і» та довести її вину чи невинуватість. Але потрібно робити це так, аби люди повірили, що це зроблено чесно, справедливо і вона справді винна або невинна. Тому у мене була пропозиція, хоча я не юрист, долучити до розслідування справи Тимошенко фахівців з міжнародних правоохоронних структур. Тоді всі побачать, хто вона насправді — янгол чи злочинець. Адже Юлія Володимирівна — це не проста особистість. По-перше, вона — рейтинговий харизматичний політик; по-друге, вона — найбільший бізнесмен 90-х років, бо через ЄЕСУ проходили оборудки приблизно 10 млрд. доларів на рік.

Я не розумію ту частину населення України, яка каже, що не потрібно розбиратися у справі Тимошенко. Треба розібратися чесно і прозоро, щоб люди повірили, що це справедливо.

— Як ви оцінюєте антигалицькі вибрики Дмитра Табачника?

— Він — фахівець, історик. Все це може бути вирвано з контексту. Я не знаю, я не читав в оригіналі ці його вислови. Але міністри повинні займатися своїми напрямами, і бажано, щоб вони не робили політичних заяв. Треба дуже обережно ставитися до всього, що може завадити порозумінню українців.

— Але ж Табачника міністром призначив Віктор Янукович, отож міністр є виразником політики Президента...

— Чому ж Віктор Янукович? Віктор Янукович пропонував, парламент голосував, і я теж голосував. Я свою позицію висловив. Кожному міністрові, високопосадовцю, депутатові треба бути дуже обережним у висловлюваннях щодо етнічних, національних проблем.