30 жовтня 100-річчя від дня народження українського скульптора Григорія Крука

Григорій Крук — найвідоміший український скульптор за кордоном, національна гордість України, 100-річчя від дня народження якого відзначаємо 30 жовтня цього року. Перші сходинки до творчої майстерності він долав у Станиславові, у школі деревного промислу.

Сюди його привіз із Братишева директор початкової школи В.Лукасевич, помітивши у свого учня схильність до малювання і різьби. Зробив він це у 1925 р. майже всупереч бажанням батьків Григорія. «Родичі не зовсім були вдоволені моїм художнім навчанням у промисловій школі, бо їхні бажання були дещо іншого плану: я повинен був намагатися стати «правдивим паном», — щонайвище сільським учителем або священиком», — напише 1975 року у своїх спогадах «Світ художника» сам скульптор.

Станиславівська промислова школа з офіційною назвою «Крайова школа деревного промислу» на час вступу Григорія вже мала 40-річну історію. Створена у 1884 р. як міська столярсько-різьбярська, від 1891-го стала крайовою, а в час навчання Г.Крука — державною.

Протягом перших 20 років існування заклад містився у винайнятих приміщеннях. У 1903 р. завершив зведення власного будинку. Його нинішня адреса — вул. Лепкого, 28. У часи навчання Г.Крука він був удвоє меншим за розмірами, бо ліву частину добудовано 1961 р. у зв’язку з розміщенням недавно створеного Станіславського раднаргоспу. Тепер споруду займає управління МВС по боротьбі з організованою злочинністю.

Навчальний заклад готував майстрів з обробки деревини, мав столярський, різьбярський і токарський відділи. Сюди приймали хлопців, що закінчили чотирикласну школу. Курс навчання тривав чотири роки.

Усі викладачі школи, як згадував митець, були поляками, лише директор Євстахій Мерунович (у Г.Крука помилково — Миронович) був українцем родом з Яремча. Він успішно керував своєю школою від 1903 р. до її закриття червоною владою. ім’я Меруновича часто згадується у позитивному контексті в тодішній періодиці. У міжвоєнний час рисунок у школі викладали здібні митці Юзеф Малях та Еміль Доубрава. Зокрема, перший із них, вигравши конкурс, був співавтором переведення пошкодженого пам’ятника Міцкевичу з мармуру в бронзу, другий, ополячений чех, — автором настінних розписів у костьолі Св.Юзефа на Майзлях. Очевидно, вони були вчителями Григорія. Недобрі спогади зберіг про вчителя Франчука, котрий вважав, що хлопець не має здібностей до різьби і радив йому перейти на столярський відділ.

Дослідники творчості Г.Крука розділилися в думках про час його навчання у Станиславові. Є такі, які твердять, що тут він провчився лише два роки і надалі вчився у Львові. Їм відповідаємо словами самого Г.Крука з його статті «З молодих років у Станиславові»: «В 1931 році я попрощав Станиславів з дипломом доброго столяра на довгі-довгі роки». Отже, сумніви про закінчення промислової школи саме в Станиславові відпадають.

А ось дата закінчення, яку назвав сам скульптор, — 1931 рік — таки викликає сумніви. Відомо, що вже 1932 року він вступив до Краківської академії мистецтв (вікіпедія в інтернеті називає навіть 1931 рік). Але після Станиславова був ще львівський період, який видається досить тривалим. Дослідники пишуть, що у Львові він певний час навчався у художньо-промисловій школі, потім послідовно набирався практики у різьбяра Андрія Коверка, скульптора Сергія Литвиненка, робив для нього меблі й навіть помагав йому при створенні надгробного пам’ятника І.Франку. Навряд чи стільки подій могло статися за один рік.

На навчання у Станиславові Григорій вступив 1925 року. При терміні навчання в чотири роки він мав закінчити промислову школу в 1929-му. Вважаємо, що це найімовірніша дата її закінчення. Сам Г.Крук міг помилитися у даті, бо назвав її у досить похилому віці.

Родичів і близьких знайомих сім’я Круків у місті не мала. Тому примістила його на проживання в ремісничій бурсі. Цікаво, що заснував її інший виходець з Братишева — Северин Снігурович. Сам він, бляхар за професією, створив у Станиславові «Першу українську бляхарську робітню», очолив цех українських ремісників, певний час був директором Українського кооперативного банку. В його особі реміснича молодь мала доброго заступника й опікуна.

Реміснича бурса містилася у двоповерховому будинку з нинішною адресою вул.Шевченка, 82. Чисельно бурса була невелика, утримувала до 15 учнів. За спогадами Г.Крука, вона займала лише одну велику кімнату на другому поверсі. Очолював її в той час, як і сусідню «Селянську бурсу», професор української гімназії Дмитро Ліськевич. Більшість кімнат у будинку займала жіноча гімназія «Рідної школи». Тепер у будинку — економічний факультет Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника.

Дуже полюбив майбутній митець театр, був щасливий навіть якщо діставав контрамарку на стояче місце. В театрі «відчув красу української мови, почав знайомитися з українською літературою». На схилі віку з приємністю згадував постановки В.Блавацького, гру оркестру Я.Барнича, спів Лесі Кривицької.

Вакації молодий учень проводив у рідному селі. Вбравшись у селянський одяг, у зрібну сорочку — влітку, у кожух — взимку, возив батькові-гончареві глину, носив мішки з городу і поля. Гімназистів і учнів промислових шкіл було на той час небагато, у селі до них ставилися з повагою. І бачачи, як міський «пан» допомагає батькам, дивувалися: «Дивись, дивись, син носить краватку і міські штани, а попри це не стидається селянського походження і простої праці». Дослідникові біографії скульптора П.Боднарчуку цей факт підтверджували жителі села М.Палюга, В. Щербина, В.Головатий.

Далі дороги митця простелилися через Львів, Краків, Берлін до Мюнхена. Великий майстер створив понад 300 скульптур і тисячі малюнків, але в Україну різними шляхами потрапило не більше 25 скульптур. Найбільшу частину скульптурної спадщини Г.Крука зберігають Український Вільний університет у Мюнхені та Бібліотека й архів ім. Шевченка у Лондоні, які створив Союз українців у Великій Британії.

Митець не визнавав більшовицької влади в Україні, тому його ім’я в радянський час замовчувалося. Він не приймав жодного громадянства, хоча підданство йому пропонували Німеччина, Франція та Канада, всюди підкреслював, що він українець. Перші публікації на батьківщині з’явились лише в час горбачовської відлиги (журнал «Україна», 1988, №19). 1992 року в Івано-Франківську відбулася перша наукова конференція, присвячена Г. Круку. Його ім’ям у 1993 році названо одну з вулиць міста, що пролягає поблизу колишньої ремісничої бурси.

Найбільші урочистості, присвячені 100-річчю від дня народження великого скульптора, відбудуться в його рідному Братишеві, буде відкрито пам’ятник йому. В Івано-Франківську відбудуться наукова конференція, виставка робіт майстра. Пам’ять про нього буде увічнено встановленням меморіальної дошки на колишній школі деревного промислу, в якій він учився.