Червоні флоріни з турківського саду

У ці ще напрочуд теплі жовтневі дні обважніле віття яблунь в садах ПП «Степан Мельничук», що в селі Турці на Коломийщині, вабить зір писанковими плодами. Сади — гордість знаного й далеко за межами нашої області агроформування.

Тож саме сюди спрямував «десант» івано-франківських журналістів директор цього приватного підприємства Мирослав Червінський. Ми так і сфотографували його на тлі ще зеленого листя фруктових дерев, з-поміж якого світилися у промінні сонця червонобокі флоріни. Мали нагоду й покуштувати ці смачні яблука, вкриті сизуватим нальотом, немов першою памороззю осінніх ночей.

Побували ми як у саду молодому, п’ятирічному, де яблуні ще не набагато перевищують зріст людини, так і в тому, що був закладений понад два десятиліття тому.

— Його садив Михайло Вишиванюк, — почули від Червінського. Тобто фруктові дерева на цій 50-гектарній площі з’явилися тоді, коли нинішній чільник облдержадміністрації працював у Турці головою колгоспу, а потім очолював правління акціонерного товариства «Степан Мельничук».

Поряд з яблуневим садом, через дорогу, є навіть невеличка плантація винограду, який, розповів директор ПП, тут переробляють на сік. Адже вирощену садовину й городину вони не тільки везуть на продаж до івано-Франківська, відвантажують до Києва, Донецька та інших міст, поставляють, вигравши тендери, закритим бюджетним установам, а й забезпечують ними їдальні свого господарства та місцевої школи, дитсадка. До речі, плата за обід для працівників ПП, хоча в це важко нині повірити, й досі залишається символічною — 10 копійок.

А повертаючись до садів господарства, скажемо, що всього вони займають 180 гектарів, ростуть тут і груші, вишні, черешні, сливи, обліпиха, окультурена чорниця, навіть є плантація калини.

Фруктова складова рослинницької продукції особливо стає в пригоді господарству з економічного погляду. Завдяки тому, що сортові яблука реалізують споживачам по 3-3,50 грн за кілограм, садівництво є рентабельною галуззю. Чого на сьогодні не скажеш про картоплю, овочі. Парадокс у тім, що «маятник» закупівельних цін на них нинішнього врожайного року хитнувся в бік їх різкого зниження. Скажімо, вирощену картоплю сорту «Біла троянда», дорогий насіннєвий матеріал якого привезли навесні зі Львова, бо назріла необхідність у сортопоновленні бульб, мусять продавати за ціною 90 коп. за кілограм при собівартості дві гривні. Тоді як торік за «другий хліб» покупці давали набагато більше. Виходить так, що при вищій врожайності, але при низькій закупівельній ціні за картоплю можуть виручити менше, ніж при нижчій врожайності, зате високій ціні.

Через такі парадокси сільської господарки дещо краща у фінансовому плані для ПП ситуація з реалізацією моркви, яка вродила нинішнього року гірше від інших городніх культур. А от капусту господарство змушене продавати за ціною одна грн за кг, столові буряки — 1,35 грн, тоді як їх вартість на продовольчих ринках і в супермаркетах прикарпатських міст цієї пори вдвоє вища.

Тут стараються вже тепер реалізувати якомога більше городини, бо їхнє овочесховище розраховане лише на тисячу тонн рослинницької продукції. Директор підприємства сподівається, що «маятник» закупівельних цін таки хитнеться в бік їх підвищення після Нового року і навесні, коли на ринку зменшиться пропозиція на ті овочеві культури, які наразі не є прибутковими для господарства. Обмірковує такий варіант, щоб розмістити частину вирощеного врожаю у відкритому днями в Снятині потужному овочесховищі, яке у 12 разів місткіше від їхнього.

— Нашому господарству, як бачите, — каже М.Червінський, — доводиться працювати і жити в умовах цінової нестабільності. Він вважає, що державна політика закупівельних цін має бути більш продуманою і сприятливою для безпосередніх виробників рослинницької продукції. Для цього слід передусім обмежити «апетити» посередників, котрі хотіли б забирати ту продукцію ледь не за безцінь і в такий спосіб наживатися на сільгоспвиробниках. Останнім треба дати можливість прямого виходу на гуртові ринки.

У ПП, крім садів, мають 1800 га орної землі, утримують півтисячі голів великої рогатої худоби, в тому числі 200 корів. Тут, звичайно, не заколисують себе позавчорашніми і вчорашніми досягненнями, а вишукують можливості підвищення ефективності рільництва і тваринництва шляхом впровадження нових технологій, освоюють нові економічно вигідні види господарської діяльності. Скажімо, з ініціативи М. Вишиванюка у 2007 році посадили вздовж доріг енергетичну вербу, живці якої завезли з Польщі й Угорщини. Якщо спочатку під цю культуру відвели чотиригектарну площу, то нині під нею вже близько 150 га. Залишилося ще збудувати у господарстві завод для переробки деревини верби, що швидко нарощує свою масу, на тверде паливо — брикети і пелети. А ними, як свідчить досвід згаданих країн, можна з успіхом замінити значно дорожчий природний газ, на якому працюють котельні.

Словом, у ПП чітко бачать перспективу його дальшого розвитку, продовжують усе те позитивне, що започаткував свого часу Михайло Вишиванюк. А серед повчального досвіду, який і далі примножують, — економіка господарства зорієнтована на врахування соціальних потреб жителів села та й усього району. Вагомим є його внесок у впорядкування цього села, центр якого нагадує агромістечко. Тут, зокрема, турківчани, учні коломийської ДЮСШ можуть користуватися цілим комплексом спортивних споруд, є майданчики баскетбольний, з тренажерами, зі штучним покриттям для міні-футболу (хочуть також поряд залити взимку ковзанку), ну й, звісна річ, чудовий стадіон. Не випадково ж їхня футбольна команда «Колос» нині очолює турнірну таблицю районної першості. Та й для самого Червінського це вид спорту номер один — і досі полюбляє на дозвіллі поганяти м’яча, а ще похвалився, що його син Василь грає за бурштинську команду «Енергетик».

Побували ми того дня і в збудованому чверть століття тому господарством плавальному басейні, що має три 25-метрові водні доріжки. ПП «Степан Мельничук» не шкодує коштів на утримання цієї споруди, яка служить зміцненню здоров’я людей. Сюди в будні приїздять за графіком, щоб отримати уроки плавання, разом зі своїми вчителями фізкультури школярі з усього району, навіть із Коломиї, а у вихідні — він до послуг дорослих турківчан. Цікаво, що впродовж усього свого вже чималого «віку» басейн у холодний період року, коли господарство затрачає чималі кошти на підігрівання води й опалення цього приміщення, ні разу не припиняв свого функціонування через вихід з ладу якогось обладнання — лише влітку роблять його профілактичний ремонт.

Отож турківчани не без підстав кажуть: це лише один із багатьох прикладів того, що міцні підвалини як сучасних добротних споруд, так і добрих трудових та патріотичних традицій заклав у їхньому селі й господарстві нинішній голова ОДА.