Вчителі найбільше бояться неслухняних учнів

Серед написанням цього матеріалу згадався вислів французького мислителя Поля Валері: «Ми надіємося приблизно, а от боїмося точно». Загалом страх притаманний усім, вікові чи статеві ознаки він до уваги не бере. Хоча в нашому суспільстві існує давній стереотип про те, що саме учні бояться вчителів, а не навпаки. Все ж це не завжди так або так, проте лише частково. Вчителям, як і кожному з нас, притаманні свої фобії, суто професійні, назвемо їх «шкільні».

«Галичина» вирішила з’ясувати, чого ж бояться вчителі, адже саме через призму страхів можна зрозуміти, яким є суспільство тепер і що саме в ньому треба змінити й удосконалити.

Дев’ять шкільних фобій

Заступник директора з навчально-виховної роботи ЗШ №25 Антоніна Гонтар за 32 роки роботи в школі може багато розповісти про особливості професії вчителя, зокрема і про «стандартні» страхи педагогів. Їх вона виділила дев’ять.

Страх перший. Адміністративний. Не лише школярі бояться екзаменів, контрольних чи самостійних робіт, вчителям теж притаманний страх перевірки, атестації. «Страшно не те, що тебе будуть перевіряти, а те, що перевіряючий може бути некомпетентним, пред’являти особливі, навіть необррунтовані вимоги», — каже Антоніна Гонтар.

Страх другий. Батьківський. Батьки частенько через надмірну любов до власних дітей не бачать їхніх недоліків, небажання навчатися тощо, а від учителів вимагають «справедливих» оцінок, які, звісно, мають бути найвищими. «Батьки не можуть бути відокремлені від навчального процесу, є такий трикутник — батьки, вчитель, учень. і батьки повинні теж брати безпосередню участь в навчальному процесі своїх дітей, а вони часто хочуть перекласти це на школу та самоусунутись від своїх обов’язків», — наголосила Антоніна Федорівна.

Страх третій. Гіперактивний. Як виявилося, часто педагоги бояться саме гіперактивних учнів, котрі встигають і конспект записати, і з однокласниками попліткувати, і паперовий літачок змайструвати, словом, по-своєму бути активними на уроці. «Теперішні учні легко дозволяють собі не дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки під час уроку, адже мають свої індивідуальні норми», — зауважила А. Гонтар.

Страх четвертий. Педагогічний. Лякає можливість допуститися педагогічної помилки і завдати дитині психологічної травми. На жаль, від цього не застрахований ніхто, навіть вчителі.

Страх п’ятий. Інтелектуальний. Вчителі бояться, що учні можуть знати більше за них. «На перший погляд смішне твердження, але в час вибухового поширення технічних досягнень — реальність», — наголошує А. Гонтар.

Страх шостий. Авторитетний. Вчитель боїться не мати авторитету серед учнів. «Є уроки, на які діти йдуть з радістю, з охотою, а на інші — ні, — розповідає Антоніна Федорівна. — Часом буває, що батьки приходять до школи і кажуть: «Ми не хочемо, щоб цей учитель викладав нашим дітям». В результаті несприйняття вчителя дітям починає не подобатися предмет, який той викладає. Для вчителя дуже важливо мати авторитет у класі, щоби його любили, поважали». Варто зауважити, що авторитет педагога найбільше залежить від нього самого.

Страх сьомий. Фінансовий. Педагогам притаманний страх фінансової нерівності з дітьми багатих батьків та відчуття безсилості перед цими учнями. «Вчителі мають великий страх перед своєю заробітною платою, тому що вона дуже низька. Фінансова нерівність між вчителями та учнями спостерігається часто, ми дуже хочемо, щоби в старшій школі учні носили єдиний стрій – шкільну форму, тому що тоді не буде спостерігатися різка відмінність між вчителем і учнем. Адже старшокласники одягаються вишукано і дорого, на їх тлі вчитель справді почувається бідним. Про «круті» мобільні телефони школярів взагалі мовчу», — констатує А. Гонтар.

Страх восьмий. Забудькуватий. Кожен вчитель хоче, щоб про нього його учні пам’ятали, навіть якщо вони вже давно закінчили школу, навчаються у ВНЗ чи вже працюють. Їм дуже приємно, коли діти згадують про свого вчителя, приходять до школи, організовують зустрічі чи просто вітаються на вулиці.

Страх дев’ятий. Неслухняний. Вчителі зізнаються, що їм страшно, коли в дітей зникає інтерес до навчання. Також страшно бачити безініціативних дітей, хуліганів і хамів, котрі не дають проводити уроки, роблять різноманітні збитки та неадекватно поводяться на уроці.

Антонівна Федорівна переконана, що всіх цих страхів досить легко позбутися за єдиної умови — бути кваліфікованим спеціалістом, іти в ногу з життям і цікавитися тим, що й учні. А головна вимога — вчитель повинен бути вчителем. «Якщо вчитель на своєму місці, то йому перевірка не страшна, і він знайде порозуміння з батьками. Вчителі теж повинні добре знати ази психології і педагогіки, щоби можна було вийти гідно з будь-якої ситуації», — наголосила моя співрозмовниця.

Вибачте, я цього не знаю

Скільки людей, стільки й страхів. Перефразовуючи цю відому фразу про думки, звернулася до кількох вчителів ЗШ №25 з простим запитанням: Чого бояться вчителі? Вони відверто зізналися насамперед собі, чого насправді бояться.

Марія МАЙХРОВИЧ, вчитель основ здоров’я, педагогічний стаж 22 роки:

— «Найважча ноша на землі — це простота», — писала Жорж Санд. Ми повинні навчитися бути простими, навчитися опуститися на рівень очей дитини та зуміти сказати: «Вибачте, я цього не знав». Вчитель не завжди встигає за тією інформацією, яка є швидкоплинною, не завжди розуміє дітей, і дуже часто вони жаліються на це. Дорослі не розуміють, чого вони так одягаються, про що вони думають, а коли ми навчимося цієї простоти, навчимося опускатися на рівень очей дитини, то, напевно, нам буде легше працювати і дітям захочеться приходити до школи. Треба вміти зізнаватися у своїх незнаннях, вміти попросити вибачення, це дуже важко дорослим просити у дитини  пробачення.

Надія ФРЕЇК, вихователь групи продовженого дня, педагогічний стаж 31 рік:

— Ми боїмося непослуху від дітей і негативу від учнів та їхніх батьків.

Ольга БЕЛЕЙ, вчитель української мови і літератури, педагогічний стаж 18 років:

— Боюся байдужих учнів, коли ти хочеш їх навчити, цікаво подати матеріал, а зустрічаєш байдужість очей. Є дуже багато байдужих дітей: щоби ти не придумав, щоби ти не зробив, їм все одно. Я не можу сказати, що тепер діти гірші чи ліпші, вони інші — сучасніші.

Страшно, адже раніше ми не мали таких проблем з поведінкою, з пропусками. Тепер діти настільки збайдужіли, що не піти вранці до школи і просидіти цілий день вдома вони сприймають абсолютно нормально. Я маю кількох дітей, до яких ходжу як до себе додому: ні мама, ні тато, ні вчитель, ні соціальний педагог — ніхто не може вплинути на них.

Мені здається, що страхи притаманні більше молодим учителям, які працюють перші роки, а ті, що вже в школі понад 15 років, напевне, не те що не мають страхів, а вже в різні ситуації потрапляли і знають, як із них вийти.

Ми маємо страх за здоров’я і життя дітей, адже поки діти в школі, ми за них відповідаємо. Я завжди кажу, коли діти йдуть на канікули, щоби ми всі живі-здорові зустрілися 1 вересня.

Мирослава СТОРОЩУК, вчитель християнської етики, педагогічний стаж 17 років:

— Воно є цілком нормально, коли людина має страх, але страх є Божий і є страх тваринний. Тому той страх тваринний треба в собі подолати, а керуватися і старатися дітей навчати згідно з Божими законами, приписами, вчити їх тих моральних цінностей, на які таке бідне наше сучасне суспільство і давати їм ті настанови, які справді знадобляться їм у житті.

Ольга БОЙЧУК, вчитель початкових класів, педагогічний стаж 30 років:

— Насамперед, найбільше чого я боюся, це стати нецікавою для дітей, тому весь час треба працювати над собою.

За 30 років моєї роботи я не мала сутички з батьками, щоби не могла дати собі ради, але відвідування неблагополучних сімей удома — це дійсно дуже страшно. Була у мене така ситуація, коли я прийшла до такої сім’ї додому, а там п’яна компанія, не лише батьки, а ще й їхні друзі, і всі п’яні. Звичайно, мої відчуття були не з приємних. Наступного разу до неблагополучних сімей не ризикую йти одна, залучаю соціального педагога чи охоронця.

Також боюся постаріти, бо діти не хочуть йти до страшної та старої вчительки.

...Через призму тих страхів, про які зізналися педагоги, хочеться напередодні їхнього професійного свята побажати їм сили долати в собі будь-які страхи і ставати сильнішими від цього. А також завжди залишатися молодими і красивими, насамперед у душі.