О.Тенюх: Чоловікам треба перестати боятися сильних жінок

Про те, чи варто жінкам займатися силовими видами спорту, дискутують з середини 80-их. Саме тоді стався спортивний «вибух», який вважають незвичайним феноменом ХХ століття - у традиційно чоловічі види спорту прийшли жінки. І продемонстрували колосальні результати, стрімко наблизившись до абсолютних рекордів, раніше встановлених спортсменами-чоловіками.

Боротьба, бокс, пауерліфтинг, армреслінг, гирьовий спорт підкорилися «слабкій статі». Разом із тим поширилося твердження, що ці види спорту спотворюють жінок, роблять їх маскулінними, позбавляють природного шарму. «Нісенітниця!» - заперечує майстер спорту з пауерліфтингу, франківчанка Оксана Тенюх. Справді?

Досьє ГК: Оксана Тенюх, 31 рік. Вага 50 кг при зрості 161 см. У силовому триборстві (пауерліфтингу) виступає у ваговій категорії до 52-ох кг. У вправі «жим штанги» лежачи на лаві відтискає від грудей 100 кг, чемпіонка України з жиму лежачи 2010-го року, друге місце - в 2011-му.

З 2009 року виступає в складі збірної Івано-Франківської області. В активі має "срібло" й "бронзу" Кубка України з пауерліфтингу. Цього року в складі збірної команди України вперше взяла участь у Чемпіонаті Європи. Привезла четвертий результат і бажання працювати на перемогу. Одружена. Чоловік Михайло - тренер з карате-шотокан. Донька Іринка, 5 років, здобула третій юніорський розряд зі спортивної гімнастики.

- У дитинстві ти, Оксано, напевно бавилася пластмасовими гантелями? До них, пам'ятаєш, в комплекті йшли скакалка й пластикові гирі?

Не пам'ятаю... (Сміється.) Була собі дівчинка, як дівчинка. Ну, активна. Спорт любила у будь-якому вияві. Трохи займалася гімнастикою. Та у батьків не було змоги водити мене на заняття. Тому реалізовувала себе на уроках фізкультури. Повернулася до занять уже студенткою Університету нафти й газу. Переїхала з Калуша до Франківська, подалі від опіки батьків, здобувати фах економіста. Могла займатися тим, що подобається.

У вузі відразу потрапила до збірної з легкої атлетики. Потім переорієнтувалася на східні єдиноборства. Ще підлітком мріяла ними займатися. Але тоді працював «комплекс села». Знаєте такий? Чим менше місто чи село, тим складніше йти наперекір усталеній думці і бути відмінному від інших. От спробуйте в селі вийти на ранкову пробіжку. Затаврують. Скажуть, що цілком розум втратила, чи ще щось подібне. Дитиною я була досить сором'язлива і через те не домагалася реалізації своїх «нетипових» бажань.

- А звідки потяг до бою?

Певно, така моя вдача. Бо ігрові, командні види спорту - точно не моє. А тут було цікаво. До того ж, була така хвиля - мода на східні єдиноборства. Думаю, всі пам'ятають японські фільми про каратистів і про ніндзя. Ми до дірок задивлялися касети зі стрічками за участю Брюса Лі, Чака Норіса. Так всі цим перейнялися, що мені в школі навіть прізвисько дали - Ніндзя. В Калуші на той час не було відповідних клубів. У Франківську ж оголошеннями майоріли всі стовпи в місті. Отак я й знайшла карате. Займалася карате-штокан більше десяти років. На «пояс» не здавала. Але на змагання як любитель їздила. Паузу зробила, коли народилася доня.

- Карате досить драйвовий спорт. Пауерліфтинг - доволі одноманітний. Працюєш лише з собою і залізом. Не нудно? Як сталося, що драйв поступився поміркованості?

Після народження дитини агресії, певно, було менше (сміється). У якийсь момент стало нецікаво виступати в карате. Але займаючись, я завжди ходила в тренажерну залу. Працювала зі штангою для набуття сили. І коли пішла з карате, продовжила цю роботу. То був не пауерліфтинг, то була самоосвіта. До справжніх занять підштовхнув професійний атлетичний клуб «Атлет». Там тренуються важкоатлети і пауерліфтери. Там мені пояснили особливості силового триборства, допомогли поставити техніку. Заохотили до роботи. Побачили, очевидно, потенціал. І я почала виступати. В 2009 році уперше вийшла на поміст і отримала "срібло" у своїй ваговій категорії. Стало дуже цікаво - цікаво показувати результат.

- То тепер ти - професійний спортсмен-триборець?

Швидше, це моє хобі. Досі вважаю себе любителем. Хоч і виступаю з професійними спортсменами. Тішуся, що вдається показувати пристойний результат. Певно, не погоджуся стати абсолютним професіоналом з пауерліфтингу. Боюся, що професійний спорт може перестати приносити те задоволення, яке він дає як хобі. Бо вимагає вже повної самовіддачі, жертвування іншими інтересами, справами, частиною життя. До цього я не готова.

Тим не менше, я є майстром спорту України. Планую виконати норматив майстра спорту міжнародного класу. До цієї мети іду. Працюю, щоб і надалі брати участь у змаганнях міжнародного рівня. Зараз мені дуже цікаво і є підрив займатися. Як буде пізніше? Як би не склалося, в спорті я все одно залишуся. Це невід'ємна частина мого життя.

- Штанга - невід'ємна частина життя жінки?

Не завжди треба сприймати жінку як власне жінку. Іноді треба сприймати її як особистість. Як журналістку, наприклад. Як спортсменку. Жінка - це не тільки тіло з формами й сукупністю жіночних рис. Жінка - це ще й досягнення її особистості. Я не вважаю, що створена на світ жінкою тільки для того, щоби бути тілом для любові. Або тільки мамою і господинею. Ще є душа, якій немає меж. Знайти заняття для душі - це означає не занедбати ту Божу іскру, яка весь час прагне виходу і спонукає нас до творення. І залежно від здібностей, бажань, уподобань ми її втілюємо, реалізуємо в світі. Хтось у політиці, хтось у творчості, хтось у спорті.

- Силові види спорту тривалий час вважалися цілком нежіночими. Зокрема тому, що змінюють фігуру...

Не люблю, але іноді доводиться сперечатися, чи варто жінці займатися силовим спортом. Як правило, на цю тему люблять розводитися люди, які не мають уявлення, для чого існує спорт. Такі люди, очевидно, сумують за жорсткими патріархальними традиціями. Відтак вибудовують складні теореми про «нежіноче покликання», «нежіночий спорт». Казали би вже прямо: «Кухня-Діти-Церква», і крок у бік - розстріл!

Те, що жінка, яка займається пауерліфтингом чи важкою атлетикою, стає маскулінною - нісенітниця. Говорячи про жінок у силових видах спорту, більшість перебуває в полоні стереотипу - уявляє собі монстрів жіночої статі з фігурою Шварценеггера. Такі фото тиражують мас-медіа. Але ця подача - від незнання. Без прийому спеціальних препаратів (анаболіків) кардинально змінити фігуру, скільки би не тренувався, неможливо. А пауерліфтинг чи важка атлетика - це не культуризм. Ці види спорту передбачають силу, а не об'єм м'язів.

- То для чого, все ж таки, існує спорт?

Для перемог, для досягнень. Ще в Аттиці він виник як спосіб демонструвати перевагу над супротивником у мирний спосіб. Зміст поняття відтоді не змінився.

- Кому демонструють свою перевагу жінки-спортсменки? Невже чоловікам?

Якщо узагальнювати, то спортсменка демонструє перевагу своїм спортивним супротивникам. На особистому й на командному рівні. Якщо ж суб'єктивно, то вважаю: немає суто чоловічих і жіночих видів спорту. Немає жодного виду спорту, де потрібні, перепрошую, статеві органи. Потрібне, перш за все, добре треноване тіло. Ми виступаємо у певній ваговій і віковій категорії. Жінки змагаються з жінками, а не виходять проти чоловіків. Тому поділ і протиставлення абсолютно надумані.

Що ж стосується фізичної сили, в якій «слабка стать» поступається «сильній», то це усереднений показник. Бо коли людина регулярно тренується, досягає значно більшого. Можливо, чоловікам просто треба перестати боятися сильних жінок. І тоді спортивні, та й соціальні зрештою, розмежування втратять сенс.

- Яка вона, сильна жінка?

Правильно буде з'ясувати, яка вона, сильна людина. Бо сильними й слабкими є і жінки, і чоловіки. Отож, людина сильна передовсім духом, характером, вдачею. Сила духу потрібна у всіх без винятку видах діяльності. Без цього не буде вершин. Слабкі люди в будь-якій сфері не досягають нічого. Тому не сприймають сильних.

У стосунках «чоловік-жінка» треба брати до уваги таке. Відповідно до суспільних стереотипів, чоловіки прагнуть домінувати, підпорядковувати інших. Слабкі чоловіки, які хочуть мати цю домінанту, не терплять поруч із собою сильних - і жінок, і чоловіків. Просто бояться конкуренції.

- Оксано, а у вашій родині немає конкуренції? Як ви поєднуєте заняття спортом із неминучими трьома «К» («кuche, кinder, кirche» з німецької - кухня, діти, церква)?

Сімейне життя полягає не в тому, щоби іншому щось нав'язувати, забороняти чи обмежувати. Саме так виявляється конкуренція. Треба розуміти один одного. Коли ми з чоловіком зустрілися, були вже дві сформовані особистості. У кожного - свій вид діяльності. І ми вважаємо на це. А щодо домашнього господарства, то спорт мені дуже допомагає. Займаючись ним, я відпочиваю від побуту, звільняюся від буденних проблем. І всі ці родинні будні не стають для мене нудними. Може, таким чином я урізноманітнюю своє життя.