Як у Івано-Франківську починався капіталізм

Для більшості франківських підприємців дрібний бізнес розпочинався із "човникових" поїздок за кордон. Для багатьох з них підприємницька діяльність, на жаль, уже закінчилася, не пройшовши випробування кредитами, кризами та новим Податковим кодексом. Ті ж, хто вціліли у складних економічних умовах, мали нагоду зібратися у п'ятницю, 2 вересня, на скромні посиденьки, влаштовані міською владою з нагоди Дня підприємця.

Газета пропонує згадати, як починався у Франківську капіталізм...

На початку 90-х вони почали займатися бізнесом, бо зрозуміли, що інакше не зможуть забезпечувати себе та свої сім'ї. Вони залишали роботу у наукових інститутах, в державних установах та на промислових підприємствах і вирушали у безконечні, як тоді здавалося, "човникові" поїздки - за товаром і назад. Ветерани франківського бізнесу, з якими з нагоди їх професійного свята (в першу неділю вересня в Україні традиційно відзначається День підприємця) переговорив репортер "ГК", поділилися своїми спогадами про те, як усе починалося, і розповіли, чим це врешті-решт завершилося. Не всі співрозмовники погодилися називати свої справжні імена.

Погоня за дефіцитом

Згадуючи останні роки існування Радянського Союзу та початки української незалежності, мої співрозмовники найчастіше говорили про стрімке підвищення цін, тотальний дефіцит та мізерні зарплати на державній роботі. Мовляв, саме такі обставини змусили їх започаткувати власний бізнес, який спершу зводився до банального "купи-продай". Підприємливі люди шукали оптові ринки, гуртові бази, підпільні біржі, на яких можна було купити дефіцитний товар у кілька разів дешевше, ніж він коштує вдома, і вирушали в "човникові" мандри. А в дефіциті тоді було все, навіть книжки.

"Коли пішло горбачовське підвищення цін, ажіотаж був за всім, скуповували все підряд, - пригадував франківський книготорговець Юрій Височанський. - І так тривало декілька років. На хороші книжки був тоді величезний попит, вони на прилавку не лежали, треба було попасти на завіз і вистояти чергу. Я любив книжки змалку і спершу просто збирав власну бібліотеку. Коли ж у студентські роки довелося на стипендію утримувати сім'ю, це заняття перетворилося на постійну працю, яка приносила непоганий заробіток".

Наприкінці вісімдесятих радянські видавництва почали продукувати масову літературу - зарубіжні детективи та фантастику, перекази перших телевізійних "мильних опер" - "Рабині Ізаури" та "Багаті теж плачуть". Таке чтиво розліталося, як гарячі пиріжки. Причому за той час, поки книжка добиралася від друкарні до книжкового магазину, її ринкова вартість виростала в кілька разів. Біля книгарень в обласних центрах почали гуртуватися підприємливі люди, які стежили за завезенням товару з бази книготоргу. Згодом у пошуках дефіцитних книжок вони робили рейди по районних центрах, роз'їжджали теренами уже колишнього Радянського Союзу, вишукуючи дефіцитний товар за дешевшими цінами.

"У період тотального дефіциту вдавалося отримати не менше 10 рублів прибутку на книжці, за одну поїздку на оптовий ринок у Білорусію тоді можна було заробити 600-1000 рублів, але гроші знецінювалися, тому на них знову закуповували товар", - розповідав бізнесмен.

...Найпопулярнішим напрямком руху франківських "човників" на початку 90-х років була сусідня Польща - туди наші торговці везли на продаж дешеву у нас горілку, сигарети та електротовари, а там натомість купували продукти, одяг, меблі та все інше, чого бракувало в Україні. Різниця в цінах була такою привабливою, що дехто купував для таких поїздок дорогий у той час вантажний бус, знаючи, що потрачені гроші неодмінно повернуться. Але більшість "човників" користувалися власним легковим транспортом, рейсовими автобусами та залізницею.

"На початку не було ніяких обмежень у кількості товару, який можна було перевезти через митницю, - пригадував Андрій Коротан (ім'я та прізвище змінене - авт.), який в Івано-Франківську торгує меблями. - Коли наші машини стояли в черзі на кордоні, то складалося враження, що в Україні не працює жодне виробництво, все величезними кількостями везли з Польщі".

Як гартувалися бізнесмени

Ще один франківський бізнесмен Ростислав Шпук свою підприємницьку діяльність теж розпочав із поїздок до сусідньої країни. "На початку 90-х ми з другом взяли великий магазин в оренду і думали, чим його заповнити, - пригадував він. - Тоді я ще працював на науковій роботі в одному франківському інституті, тому взяв відпустку на місяць, щоб поїхати у Польщу на "перекупку" - купувати товар у наших "човників" на великих базарах і перепродувати в польській глибинці - по селах. Я вдягався трохи краще і говорив польською, ніби місцевий, "збиваючи" ціни, пояснював, що то дешево коштує і вже не актуальне, а друг ходив слідом і скуповував вже трохи дешевше".

За час такої "відпустки" бізнесмен-початківець заробив 350 доларів і до інституту, де заробляв науковою працею 10 доларів на місяць, більше не повернувся. Тепер у Ростислава Шпука дві фірми, які навіть у наш неспокійний час впевнено тримаються на плаву. Він вважає, що для підприємця вродженим має бути здатність самонадихатися і вміння розібратися, на що здатен.

Загалом, багато кому із "човників" на початках доводилося поєднувати роботу за фахом і бізнесові поїздки, поки підприємницька діяльність остаточно не переважила. Андрій Коротан, скажімо, розповідав, що майже три роки вів "подвійне" життя: з понеділка до п'ятниці ходив на офіційну роботу, а на вихідні сідлав свій "Москвич" і вирушав у дорогу - на польському оптовому ринку закуповував меблі.

"Я тоді так змарнів, аж страхіття, - ділився спогадами бізнесмен. - Цілий тиждень на роботі, вночі виїжджав, цілий день там вантажився, наступної ночі їхав назад, вранці знову виходив на роботу. Коли їхали додому, ми з дружиною цілу дорогу співали, щоб не заснути, від перевтоми у мене навіть з'являлися галюцинації".

Труднощі, які випадало долати першопрохідцям українського бізнесу, гартували характер і виховували кмітливість. Доводилося вдаватися до різних хитрощів, щоб оминути халепи, які чигали на "човників" на кожному кроці. Вони вчилися залагоджувати питання з митниками, міліцією, провідниками в потягах, уникати зустрічей з рекетом та всіма іншими, хто хотів поживитися з їх нелегкої праці.

Оформлення різноманітних документів, необхідних для ведення торгівлі, у той час взагалі межувало із літературною творчістю та фармазонством. Для прикладу, в книгах обліку товарів дотепники вписували товари з неіснуючими назвами на кшталт "менукатті", "кренсдофер"тощо, щоб у разі перевірки продемонструвати, що турецький чи китайський товар (тоді ще без перекладу на упакуваннях) нібито був облікований. Щоб не потрапляти на очі вокзальній міліції, яка поводилася нахабніше, ніж митники на кордоні, "човники" вдавалися до обхідних маневрів: вивантажували товар на маленьких станціях і добиралися до обласного центру вже на таксі.

Неймовірно трагікомічний випадок стався з одним франківським "човником", який поїхав за товаром разом зі своїм стареньким тестем, хворим на серце. Завантаживши на причіп до легковика на оптовій базі у Польщі кілька меблевих наборів, бізнесмени приїхали на митницю, де тесть так чомусь розхвилювався, що дістав серцевий напад і помер. Офіційна процедура перевезення тіла через кордон виявилася надто складною, і зять вирішив схитрувати. Повернувшись на оптову базу, він розпакував одну коробку з меблями та й помістив туди померлого тестя. Коробку з покійним поклав серед решти товару і в такий спосіб проїхав через митницю. Уже в Україні, десь у Мостиському районі, втомлений "човник" зупинився біля придорожнього кафе пообідати. Коли ж після обіду повернувся на стоянку, де залишив свій автомобіль, то побачив, що причіп з товаром і померлим тестем хтось нагло поцупив. Злодія не знайшли до сьогодні.

Двадцять років по тому

Ризик прогоріти на бізнесі був завжди, але поки внутрішній ринок ще не був насичений товарами, "човники" завжди мали можливість продати свій крам і почувалися досить заможними бізнесменами. Особливо великих статків майже ніхто з них собі не нажив, але фундамент для розвитку бізнесу тоді був закладений. Тепер вони згадують початок дев'яностих як золоті часи, по-своєму важкі, але прибуткові та романтичні.

Упродовж останніх двадцяти років підприємці переживали різні часи: і добрі, і погані. Найбільше ж по дрібних бізнесменах вдарила фінансова криза 2008-го року, якій передували їхні непомірні апетити до кредитів. "Люди сильно звикли до кредитів, - міркував у розмові з репортером "ГК" торговець меблями Андрій Коротан. - Мої знайомі брали кредит навіть на те, щоб поїхати на відпочинок, скажімо, у Туреччину. Кредити давали дуже легко, "паспорт і код - кредитуйся, народ". Думали, що віддадуть, а тут бах - економічна криза. А були й такі, що брали кредит і наперед знали, що повертати не будуть, сподівалися, що якось пронесе. Тепер вони продали свій бізнес, поїхали заробляти гроші за кордоном фізичною працею".

Андрій не впевнений, чи зможе витримати конкуренцію з боку великого бізнесу, і наводить приклад гіпермаркетів, які витіснили в місті маленькі магазини, що торгували будівельними матеріалами. Каже, що така ж доля може спіткати й торговців меблями. Уже зараз цей бізнес не приносить значного прибутку, бо зник попит на товари, які не є предметами першої необхідності.

Книготорговець Юрій Височанський також зауважує, що купівельна спроможність населення останнім часом значно впала, купувати книжки тепер люди не поспішають, спершу - тратять гроші на харчі, а на все інше коштів бракує. Але, попри все, оптимізму він не втрачає. "У той час, який я міг би потратити на нарікання, я просто займаюся своєю роботою, - говорив він. - Я не чекаю і не прошу допомоги у влади, вважаю, що мене підтримали вже тим, що дозволили відкрити книгарню на тому місці, де двадцять років тому стояв мій перший столик-розкладка із книжками. Більше ніякої нагороди мені не потрібно".

Пан Юрій плекає надію, що йому вдасться передати свій бізнес внукам, яких цього року у нього з'явилося аж двоє. Каже, що в усьому цивілізованому світі дрібний бізнес є суто сімейною справою. Дай Боже, щоб так було і в нас.

Богдан СКАВРОН

---

До теми: В Івано-Франківську врочистості з нагоди Дня підприємця пройшли доволі скромно. У п'ятницю, 2 вересня, в рубіновому залі кінотеатру "Люм'єр" відбувся святковий концерт, під час якого заступник франківського мера Любомир Слободян нагородив п'ятнадцятьох підприємців подяками міського голови та грамотами міськвиконкому.

Представників малого і середнього бізнесу, які, за словами пана Слободяна, становлять "третину економічного потенціалу нашого міста" (6 тисяч підприємств, 3 тисячі малих підприємств, близько 15 тисяч фізичних осіб-підприємців), він назвав "рушійною силою, з якою Івано-Франківськ стрімко крокує до світлого майбутнього".

Відзнаки від міської влади цього року отримали директор ПП "Друкарня "Фоліант" Ігор Дармонук, директор ТзОВ "Галхімсервіс" Богдан Середюк, директор ТзОВ "Лоцман" Дмитро Федорів, директор ПП "Реклама-центр" Ігор Шкляр , директор ТзОВ "Галузевий науково-виробничий центр "Епсилон Ltd" Олександр Пилипченко, директор ПП "Асва" Віталій Завадовський, а також приватні підприємці Ірина Олійник, Надія Хом'як, Олег Тарасевич, Богдан Дем'янів, Мар'яна Озорович, Оксана Чорнописька, Юрій Андрійчук, Ігор Федик та Алла Задольна.