Що за 20 років влада встигла зробити для Станиславова колись, і що тепер?

Незалежності – 20 років. Такий самий термін у ХХ столітті прохазяйнували у Станиславові поляки. Друга Річ Посполита відсвяткувала свої двадцять 11 листопада 1938-го, а наступного року зникла у вогні Другої світової.

Було місто польським, є українським. Що за 20 років влада встигла зробити для Станиславова колись, і що тепер? Спробуймо порівняти.

Медицина. Пишаємось аптеками

У 1930 році у місті була одна лікарня на 130 ліжок, приватний пологовий будинок на 10 породіль, військовий і єврейський шпиталі (останній – на розі сучасних Мельника й Незалежності). Але всі ці лікарні були зведені ще за бабці Австрії. Власним досягненням поляків є Повітова каса хворих (тепер поліклініка № 3 на Франка), яку збудували у 1926 році. В основному там лікувалися залізничники та їхні родини. Плюс ще один заклад місто викупило у приватника. Це так званий «Санаторій доктора Гутта» (фтизіопульмонологічний центр на Франка, 17), який славився своїм родильним відділенням і був наймоднішим пологовим будинком міста. Щоправда, потім там відкрили не лікарню, а жіночу гімназію.

Сучасному Франківську, якщо не рахувати численних аптек і приватних стоматологів, із новобудов похвалитися нічим. Відділень повідкривали купу, а збудували – нуль. Усі держлікарні дістались у спадок від СРСР. Втрати є. У 2004 році продали той самий військовий шпиталь, найстаріший в Україні – палац Потоцьких. Що там діється сьогодні – усі бачать.

Є ще один об’єкт, яким можна засоромити мера будь-якої каденції. Між Вовчинецькою та Софіївкою вже 20 років потрохи розвалюється радянський «лікарняний» довгобуд. Поки що там – тільки стіни та червоний хрест на фасаді.

Освіта. Вічна проблема – садочки

За Польщі вишів у місті не було. Працювали 13 гімназій та 16 шкіл. Із них за свої 20 років поляки збудували:

школу імені Емілії Пляттер та Пірамовича на Матейки (лікарня №1);
школу імені Костюшка, що на Майзлях (ЗОШ №15);
жіночу семінарію ім. Марії Конопницької (природничо-математичний ліцей на Франка, 33)
купецьку гімназія (старий корпус Прикарпатського університету).

Крім того, розбудували приватні гімназії урсулянок (ЗОШ № 3), василіянок і державну столярську гімназію (будівля УБОЗу, що на Лепкого).

Щодо державних дитячих садочків, то з ними у Станиславові було трохи сутужно. Було декілька приватних і державне «Предшкольє родин поліційних».

Сьогодні у вишах недостачі не відчувається. Навіть навпаки. Три колишніх радянських інститути піднялись до рангу національних університетів. Повідкривалася ціла купа приватних вишів, що переважно готують юристів?економістів, яких і так забагато.

Найвідчутнішою втратою є ліквідація Прикарпатського юридичного інституту, найсуттєвіше надбання – завершення довгобуду на Сахарова (інститут Мистецтв).

Шкіл і гімназій у Франківську налічується близько 30. Правда, з нуля не будували жодної. Проте за 20 років було зведено багато нових корпусів. Кардинально оновилися школи № 6, 11, 15 і майже всі школи приміських сіл. Також завершено будівництво шкіл № 24, 25 і Першої української гімназії, які починалися ще за Союзу.

А ось із садочками досі важко. У 1990?ті із 57 залишилося 27, і тепер батьки змушені записувати малечу до «Теремків» і «Колобків» чи не з народження. Правда, влада обіцяє позабирати садочки в орендаторів і віддати дітям. Подивимось…

Промисловість. І де та рафінерія?

Найбільшим досягненням поляків міжвоєнної доби є спорудження загальноміської електростанції у 1928 році (Індустріальна, 34). Сьогодні там розміщується ПАТ «Прикарпаттяобленерго».

У 1920 році пан Весела засновує металообробну фірму «Фама», яка згодом переросте у завод «Промприлад». Роком пізніше німецькі колоністи на гроші англійських інвесторів започатковують фабрику «ВІС», яка виготовляла сільськогосподарський інвентар і каналізаційні люки (тепер тут завод «Карпатагромаш».

Розвивались і старі, ще австрійські підприємства. Фабрика шкір Маргошеса, ватно-ватинна фабрика Мендельсона, рафінерія братів Габер, цегельні Урмана та Касвінера… Цей перелік можна довго продовжувати.

На жаль, сьогодення міської промисловості бажає кращого. Знищена старовинна броварня, фурнітурний завод перетворений на гіпермаркет, а територія «Промприладу» зменшується наче шагренева шкіра, поступаючись торговим центрам та «елітному житлу». Давно нема рафінерії Габерів (нафтобаза), простоює величезна територія «Позитрону», а на «Пресмаші» сміливо можна знімати фільми про сталкерів.

На тлі цієї руїни світлішими плямами виглядають спиртзавод, м’ясокомбінат і Ямницький цементно-шиферний.

Армія. Ми – мирна країна

За Польщі Станиславів був великим гарнізонним містом і перелік частин, які тут стояли, викликає якщо не захоплення, то повагу:

штаб 11 Карпатської дивізії;
48 полк піхоти стрільців кресових із школою підхорунжих;
штаб 6 окремої бригади кавалерії;
6 полк уланів Каньовських;
11 Карпатський полк легкої артилерії;
6 дивізіон кінної артилерії;
6 ескадрон піонерів (тобто саперів).

Крім того, були військовий суд, гауптвахта, комендатура, римо- та греко?католицькі військові парафії. Вражає? Але це ще не все. У 1936 році поляки звели аеродром, при якому діяла школа пілотів LOPP (ліги оборони протиповітряної).

…На момент розвалу СРСР Франківськ був закритим містом – також через величезну кількість військових частин. Тут розташовувалися штаби 38 армії, 70 мотострілецької та 6 винищувальної дивізій, полки: мотострілецький, артилерійський, зенітно-ракетний, винищувальний, зв’язку та більше десятка менших підрозділів. А потім ми почали швидко роззброюватись. Після демілітаризації в місті (та області) залишилась єдина бойова частина – 114 бригада тактичної авіації. Польоти її літаків час від часу нагадують мешканцям, що українська армія досі існує.

Культура. Розваги – попереду

Закладів культури у Станиславові вистачало, а ось приміщень для них – ні. У місті діяв польський театр ім. Монюшка, український імені Тобілевича та два єврейських аматорських театри. Театральний будинок (облфілармонія), який архітектор Станіслав Треля кардинально реконструював у двадцятих, був лише один. Також існували публічна бібліотека і Покутський музей, які перебували «у приймах».

У 1929 році поляки збудували перший звуковий кінотеатр «Тон», а перед початком війни їх налічувалось цілих шість.

Наші культурно-будівельні успіхи видно неозброєним оком. Нещодавно добудовано ліве крило філармонії із просторими репетиційними залами. З нуля зведене нове приміщення обласного дитячого лялькового театру. Кількість музеїв давно перевалила за десять, серед яких почали з’являтись приватні, от тільки відвідувачів там небагато.

У кризові 90-ті зуміли знайти кошти на ремонт обласної бібліотеки, що на Чорновола. Динамічно розвивається розважальна індустрія. «Льодова арена» та «Аквапарк» вже стали улюбленими місцями відпочинку франківців.

Лише за кількістю кінотеатрів сучасне місто не може наздогнати поляків – їх тільки три – якщо враховувати 5D кінотеатр у щойно відкритому «Пасажі».