М.Вишиванюк: Кожен рік додає твердості українській незалежності

Пропонуємо увазі читачів «Галичини» інтерв’ю з головою облдержадміністрації Михайлом ВИШИВАНЮКОМ з нагоди 20-річчя Незалежності України.

Історії 20-річної української незалежності попри чималі втрати було й немало здобутків. Що вам найбільше запам’яталося за цей період?

— Для людини 20 років — це дуже великий період часу.

Кожен школяр не може дочекатися, коли закінчить школу і стане дорослим. Старше покоління на святий вечір бажає один одному «в радості й мирі дочекати наступного святого вечора».

А для держави це мить. і за цю коротку мить Україна відбулася. Ми починали з чистого аркуша: створювали інститути влади: Конституцію, армію, банківську, фінансову, податкову, судову, адміністративну системи. У нас не було кордонів, практично не було підготовлених кадрів, які б могли перевести країну від комуністичної системи до демократичної держави. Але ми пройшли цей шлях. і сьогодні свято незалежності по праву стоїть в одному ряду з такими великими святами, як Різдво й Великдень.

Останнім часом я дуже багато думаю про 20-річчя незалежності України. і скажу вам відверто, що маю з цього приводу двояке почуття. Найперше — це гіркота тих втрат, яких зазнала Україна за весь період свого існування. Наш народ століттями боровся за незалежність, і гадаю, що жодна держава в світі так довго її не виборювала, скільки Україна, жодна держава в світі не зазнала стільки горя, скільки зазнала його Україна впродовж свого існування. Але коли уявляю собі, що якби нині піднялися всі ті люди, які віддали своє життя за Україну, то цей сум відразу переходить у радість. Бо я переконаний, що вони були б дуже щасливі, якби побачили, якою тепер є Україна, як ми живемо і що маємо. і це незважаючи на різні негаразди! Адже окремі негаразди — це дріб’язок порівняно з тим, що довелося пережити нашим попередникам. Вони б, мабуть, сміялися з наших проблем і казали б щось на кшталт: «Ви маєте нині державу, Конституцію, кордони, всі інститути влади, унікальну можливість працювати й розвивати свою Україну. Та ви в шкіру не можете влізтися, ви іноді самі не знаєте, чого хочете!». Тим більше, що світ нині глобалізується, стає демократичнішим, відкритішим, а це сприяє розбудові власної держави. Я глибоко переконаний в тому, що в нашій державі відбулися необоротні процеси. Тепер нам щодня потрібно по цеглинці докладати в цю будову. На моє переконання, Україна буде однією з найрозвиненіших і найбагатших країн Європи.

Найголовніше, що впродовж 20-річчя незалежності в Україні було створено всі інститути, які потрібні державі, — банківську, фінансову, податкову, судову, адміністративну системи, визначено кордони тощо. Україну вже знають у світі. Згадую 1999 рік, коли я в Іспанії проводив переговори з бізнесменами з Арабських Еміратів, а вони запитували, чи Україна розташована в Сибіру і що є на нашій території — пустеля чи течуть ріки. А нині Україну визнано в світі, а це найважливіше. і те, що помаранчевий Майдан був значимою подією в українській історії. Він продемонстрував, що основним джерелом влади в Україні є народ, а також змінив психологію українців, які дещо по-іншому стали дивитися на свою державу і на своє місце в ній.

І коли ми нині говоримо про посилення ролі місцевого самоврядування, то мені дуже імпонує те, що громади активізуються, виявляють власну ініціативу. Днями я взяв участь у відкритті дитячого садка у селі Малій Кам’янці Коломийського району, до створення якого значною мірою приклалася громада. і це тішить.

Яким вам запам’ятався серпень 91-го?

— Дуже добре пам’ятаю цей час. Я працював тоді головою колгоспу. Для мене це була також гаряча пора. Тоді мене обзивали комунякою, казали в мій бік: «Комуняку — на гіляку» у зв’язку з тим, що я категорично виступав проти розформовування колгоспів. Бо передбачав те, що маємо на селі сьогодні. А ярлик «комуняка» причепили мені тоді за те, що говорив правду. У нас так нерідко буває.

Буду відвертим, тоді не всі процеси сприймав однозначно. Знову ж ми повертаємось до того, що доцільний не революційний перехід, а еволюційні кроки, еволюція психології людини, її свідомості. і така еволюція пройшла і в моїх розумінні, баченні, підходах. На все потрібен час. Так і кожен рік додає твердості українській незалежності.

Свого часу Черчілль наголошував, що політик, навіть у хорошому розумінні цього слова, завжди орієнтується на наступні вибори, а державний діяч — на наступні покоління. Кого б із представників влади ви зарахували до числа державних діячів за 20 років незалежності України?

— Я мав честь упродовж восьми років працювати з Леонідом Даниловичем Кучмою, який був справжнім державним діячем, дивився вперед і дбав про майбутнє країни.

Згадую 99-й рік, коли під завершення ради регіонів Леонід Данилович начебто ненароком запитав у голів облдержадміністрацій: «Хлопці, як там виборча кампанія, які настрої у людей?». Встає один голова адміністрації й каже: «Леоніде Даниловичу, включіть, будь ласка, верстат, аби ми погасили тримісячні борги з пенсій, і ви виграєте вибори в одні ворота». На що Леонід Кучма відповів приблизно таке: «Ні, хлопці, я цього не зроблю. Занадто велику ціну ми вже заплатили за те, аби мати нині стабільну грошову одиницю й аби покінчити з інфляцією. Наші люди вже натерпілися. і навіть заради перемоги на виборах я собі не дозволю розкручувати черговий виток інфляції». Це була державницька позиція президента України. Він не поставив на перший план свої амбіції, а працював в інтересах держави.

Пригадую, коли мені вручали букети будяків, присилали листи зі схемами, де мене начебто мали повісити за те, що я підтримую Кучму, бо, мовляв, він продасть Україну «москалям». Проте Кучма Україну нікому не продав, а навпаки – зцементував її. А те, що проти нього певні спецслужби зробили спецоперацію з приводу Ґонґадзе — «кучмагейт», то це окрема тема.

Також державним діячем я сміливо можу назвати нині Віктора Федоровича Януковича. Я ж не просто говорив, що Україна має свого Черчілля. Свого часу Черчілль сказав: «В Англії немає вічних друзів, в Англії є вічні інтереси». і всю свою політику він проводив відповідно до інтересів Англії. При тому, що народ Англії був свого часу невдячним йому за це. Адже, як відомо, його знімали з посади, але він знову повертався і ввійшов у світову історію як визначний діяч своєї країни. В особі Віктора Федоровича я теж бачу великого державного діяча і реформатора України. Були і є великі, значимі постаті в науці, мистецтві, літературі. Ними пишається Україна.

Як ви ставитеся до поширеної думки про балансування України впродовж 20 років, що український корабель повертає то на демократичний Захід, то до авторитарної Росії, тому Україна не йде вперед, а тупцює на місці?

— Україна ніколи не тяжіла до Росії. Ні при Леонідові Кравчуку, ні при Леонідові Кучмі, ні при Вікторові Ющенку, ні нині не тяжіє при Президентові Вікторові Януковичу. Україні було вигідно і так залишається й надалі розглядати Росію як стратегічного партнера в плані економічних відносин. Тому що 40 млрд. доларів товарообігу з цією країною за перше півріччя — це серйозна цифра, за якою стоять наші робочі місця, зарплати й пенсії.

Нас 20-й рік приймають у Європейський союз. і ще невідомо, коли це відбудеться. Але ми таки будемо в ЄС!

Однак ми повинні розуміти, що такий великий світовий гравець, як Росія, абсолютно не зацікавлений у тому, аби Україна була в ЄС. А Західна Європа та США не зацікавлені, щоб сваритися з Росією, бо у них є свої економічні інтереси. Кожен захищає інтереси своєї держави. Отож наразі розклад сил тут очевидно не на користь України. Тому нам треба нарощувати м’язи, ставати багатшими і сильнішими.

Останнім часом ведуться розмови про те, що перед Україною є серйозні загрози, аж до втрати незалежності. Чи мають вони, на ваш погляд, реальне підгрунтя?

— Це стара пісня. А здобуття Україною незалежності — це необоротний процес. Як тільки на носі вибори, то починається: «Вибирайте мене, я врятую Україну, бо її продають». Але, слава Богу, за 20 років ніхто її не продав, не продає і ніколи продати не зможе. Бо українці — вже не той народ, який можна залякати. Україна, в тому числі Донбас, Луганщина, Дніпропетровщина, ніколи не піде проти своєї незалежності. Отож говорити про якісь загрози — це просто від лукавого...

Чи не сумно вам від того, що у зв’язку з економією коштів 20-річчя незалежності не відзначатимуть так урочисто — військовим парадом?

— Я не є прихильником того, щоб виганяти техніку і гуркотіти по Хрещатику. Ну погуркотіли, і буде, як у «95-му кварталі»: «Ти навіщо парад організував? — Сусідів лякав! — Ну то що, налякав? — Ні, бо вони не дивилися!». Поки стягують ту важку техніку, перекривають Київ на два-три дні. Навіщо цього, коли можна зробити красиве дійство? На військовий парад треба витратити близько 50 млн. Що, нема де ці гроші діти? Тим більше військова техніка — це демонстрація сили. Ми що, плануємо на когось нападати? Ми ж мирна держава...

Що обнадійливого хотіли б ви сказати краянам з нагоди найбільшого державного свята — Дня незалежності України?

— Вірити в те, що пройде буквально кілька років — і Україна стане великою квітучою державою. Нині ми готуємося до «Євро-2012». У 2012 році на Прикарпатті відбудеться чемпіонат Європи з авторалі, в 2013-му проведемо чемпіонат світу з авторалі. А на чемпіонат світу лише з одним французьким гонщиком, який має клуб своїх фанів, приїжджає 20 тисяч уболівальників. Загалом нам потрібно буде прийняти понад 300 тисяч туристів. із врахуванням того, що економіка держави стабілізується, зростатиме з кожним роком і добробут людей, підвищуватимуться зарплати, пенсії, дедалі більше здаватимемо в експлуатацію об’єктів соціально-культурного призначення. Все йде до кращого — така логіка розвитку Української держави.