Людський мозок за необхідності вміє стирати непотрібні спогади

Нав'язливі страхи, фобії, розлади психіки посттравматичного синдрому - все це пов'язано із нездатністю мозку забувати. Страх не згасає з часом і відновлюється в повній мірі при слабкому натяку на те, що налякало нас колись у минулому.

Вважалось, що пам'ять про страх залишається в мозку назавжди і що завдяки такій "вічній" пам'яті ми можемо в майбутньому уникати потрапляння в небезпечні ситуації. Проте саме сталість пам'яті змушує людей з посттравматичним синдромом раз за разом переживати стрес, який ніяк не пов'язаний з небезпечними обставинами. Очевидно, в нормальному стані нервової системи повинен дотримуватись якийсь баланс між процесами підтримки пам'яті та забування. Дослідники з Квінслендського університету (Австралія) вирішили з'ясувати, які молекулярні механізми в мозку підтримують таку рівновагу.

У статті, опублікованій в журналі Nature Neuroscience, вчені описують мікрорегуляторну РНК, яка виявляється тільки в мозку і яка стирає неприємні спогади, коли вони втрачають свою "актуальність". РНК цього виду самі не кодують білки, але втручаються в синтез інших білків, взаємодіючи з матричними РНК і пригнічуючи зчитування інформації з них. У даному випадку, за словами дослідників, мікрорегуляторна РНК miR-128b вибірково пригнічує виробництво білків, які відповідають за посилення синапсу та збільшення терміну його життя. Чим міцніший і надійніший синапс, тим краще й довше він проводить сигнал та тим довше зберігається пам'ять.

Але у випадку страшних спогадів мікрорегуляторна РНК пригнічує синтез білків, серед яких є так званий регулятор кальмодуліновий сигнал передачі . Цей білок бере участь у передачі нервового імпульсу в дофамінових нейронах; придушення його синтезу призводить до ослаблення сигналу, що проходить по дофамін-залежних синапсах. У результаті, якщо ми давно не потрапляли в стресові обставини, сигнал страху, який цим обставинам відповідає, в мозку поступово згасає.

Такий процес потрібен для формування більш пластичної й адекватної повсякденної поведінки: ресурси нервової системи звільняються від необхідності підтримувати  "страшні" спогади, що стали зайвими й непотрібними. І, можливо, саме цей молекулярний механізм порушений у хворих з нав'язливими страхами та посттравматичними синдромами.