На Прикарпатті виробляють пропозиції з удосконалення законодавства про ринок землі

На Івано-Франківщині розгорнули масштабне обговорення законопроектів про ринок земель сільськогосподарського призначення в Україні та про Державний земельний кадастр. Це головні нормативні документи, ухвалення яких започаткує в нашій державі належне правове поле, потрібне для скасування з 2012-го заборони на купівлю-продаж наділів продуктивної землі, в тому числі селянських земельних часток (паїв), і запровадження у країні цивілізованого ринку землі як товару. Це обговорення триває в рамках всеукраїнської дискусії щодо «плюсів» і «мінусів» такої новації в суспільному житті, яка стартувала ще взимку, коли остаточно випрозорилися наміри Президента й уряду завершити найближчими роками земельну реформу.

Про його особливості й результати, про мету, ймовірні ризики та інші актуальні питання відкриття в Україні ринку земель розповідає заступник голови облдержадміністрації Василь БРУС:

— Є ряд розпоряджень голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка про налагодження ефективного використання продуктивних земель, є доручення Міністерства аграрної політики і продовольства, Кабміну, щоби в регіонах винесли законопроекти, які регулюватимуть формування ринку землі, на широке громадське, на всенародне обговорення. Отож ми робимо все, щоб донести до наших краян основні положення цих законодавчих актів, аби люди висловлювали свої міркування, обмінювалися враженнями та вносили до них пропозиції, побажання, застереження, які має бути враховано під час ухвалення як базових, так і додаткових ще кільканадцятьох законопроектів, необхідних для налагодження в Україні належної системи купівлі-продажу товарних земель.Зокрема згідно з розпорядженням керівника ОДА ініціюємо з того приводу проведення селянських сходів та організовуємо зустрічі з активами районів, до яких залучаємо найкращих спеціалістів з земельних питань. Сформували відповідні графіки й, по суті, чи не щодня ведемо діалоги в районах. і то непрості дискусії —  вони тривають навколо проблемних питань і по три-чотири години. А за їхніми результатами формуємо зауваження й адресуємо їх Держагенції земельних ресурсів і Мінагрополітики. Надіслали вже 15 таких рекомендацій. і хоча в Законі «Про ринок земель» виписано-вибрано для втілення в українські умови найкращі взірці світового досвіду в такому ділі, я впевнений, що наші мудрі краяни, які з діда-прадіда шанують землю, нададуть ще чимало пропозицій стосовно вдосконалення земельного законодавства.

— Василю Хомичу, наскільки актуальним є скасування того мораторію, яка мета цього нововведення?

— Ми говоримо про необхідність ринку продуктивної землі вже 20 років. Але й досі нічого не могли зробити для його запровадження. Але скільки вже можна балакати? Альтернативи ж, чогось кращого наразі немає. Ми ж бачимо, як нерідко неефективно використовують у нас родючу землю або ж господарюють на ній так, що це призводить до деградації ррунтів. Бачимо ж, як окремі інвестори, точніше горе-господарі, котрі понабирали в оренду по п’ять–вісім тисяч гектарів селянських паїв, тепер уперто не хочуть обробляти ті наділи й вирощувати на них сільгосппродукцію, а просто утримують їх, і найгірше, що забрати від них ті площі наразі не можна... Болючим питанням є й платня за оренду землі. Нині вона найнижча. Той же інвестор виплачує орендодавцям в середньому по 300-350 грн. за рік і вважає, що цілковито розраховується за користування їхніми паями. Але хіба то гроші? Якою ж має бути орендна плата? Закон «Про ринок землі» передбачає, що вдвоє-втроє вищою.

Є доволі й інших проблем у царині володіння й користування землею. Скажімо, слід провести інвентаризацію землі, її оцінку, розмежування земель тощо. І в області триває така підготовка. З цього приводу відбулася й виїзна сесія обласної ради. І це непогано. Але на все потрібно час і кошти. І Закон «Про ринок землі» якраз і є тією рушійною силою, що допоможе нам уладнати всі питання з використання й обліку продуктивної землі...

Словом, і радимося з людьми й ведемо роз’яснювальну роботу серед них. А задля її поглиблення навіть виготовили методичні матеріали, назви яких свідчать самі про себе, — «На допомогу сільському голові», «Що потрібно знати власникові земельної частки (паю)», «Ринок землі: що необхідно знати» та інші. Мета ж цих заходів одна — захистити землю і хлібороба. Головне — не обезземелити селянина, а допомогти йому отримувати якомога вищі дивіденди від праці на своїй землі. Маємо захистити сільські громади від соціального занепаду, підвищити їхній добробут, забезпечити належний соціально-економічний розвиток наших сіл. На це і спрямована воля Президента Віктора Януковича й уряду на завершення реформування земельних відносин у країні.

— Лідери різних політичних сил висловлюють побоювання щодо можливих негараздів, яких нібито завдасть українцям такий кардинальний крок. Які ж ризики впровадження ринкових земельних відносин і які заходи на мінімізацію їхніх наслідків передбачає закон, обговорення якого триває?

— Формування ринку продуктивних земель є справді одним із найболючіших і найбільш заполітизованих питань в Україні. Однак більшість політичних сил і сільгоспвиробників таки визнає, що ця тема вельми на часі. Адже мораторій на продаж таких земель, що є ключовим моментом введення їх в обіг, не лише не вирішує наболілих земельних проблем, а й призводить до нагромадження нових.

Спеціалісти називають такі основні ризики впровадження ринкових земельних відносин, як імовірність концентрації земель у так званих «латифундистів», скупівлі земель чи то вітчизняними банками, чи іноземними інвесторами, спекулятивних оборудок із землею, використання можливості купівлі земель для «відмивання» грошей. Проте в державі вже працюють на основі досвіду країн, де ринок земель успішно функціонує десятиліттями, над підготовкою таких нормативно-правових актів, ухвалення яких унеможливить як ці, так і інші можливі загрози для добробуту селян та стабільності в державі. Зрештою, і в Законі «Про ринок земель» для захисту прав громадян України введено обмеження щодо обігу та права власності на землі сільськогосподарського призначення.

Приміром, для запобігання монополізації земельного ринку обмежено площу, яка може бути у власності однієї особи. Скажімо, для степової зони вона сягає максимум 2100 га, для лісостепової — 1750 га, Полісся — 1500 га, Криму — 1100 га, Карпат — 900 га. У будь-якому разі одна людина може набути у свою власність на всій території країни не більше 2100 продуктивних гектарів.

— Хто зможе купувати українські чорноземи, а кому це буде заборонено?

— Згідно з проектом Закону «Про ринок земель» придбати наділи для ведення товарного виробництва зможуть лише громадяни України, фермерські господарства, відповідні державні структури та органи місцевого самоврядування. І все. А це означає, що ні закордонні товстосуми, ні «рідні» банківські установи не матимуть права брати участь у торгах. Першим це не дозволено й тому, що вітчизняні сільгоспвиробники найближчими роками не зможуть на рівних конкурувати з іноземним капіталом. До того ж землі сільгосппризначення в Україні наразі значно дешевші, ніж у наших сусідів зі Східної Європи, тоді як про західноєвропейські країни годі й казати. І це теж неабиякий аргумент на користь і подальшого існування мораторію на купівлю української землі для іноземців.

У разі ж зазіхання на селянські паї з боку фінансових установ передбачено таке: навіть земельні ділянки банківських боржників, щодо яких проводитимуть стягнення за неповернення кредиту, підлягатимуть продажу на прилюдних торгах, а не переходитимуть у власність банків.

Не зможуть купувати землю і спекулянти. Адже буде запроваджено митні ставки на випадок відчуження земельних часток протягом перших п’яти літ користування ними. Першого року розмір такого мита становитиме 100 відсотків нормативної грошової оцінки. Відтак він поступово знижуватиметься до 60 відсотків на п’ятий рік.

Не вдасться нажитися на дозволі купівлі-продажу товарної землі й охочим до відмивання грошей. Для запобігання таким «тіньовим» оборудкам передбачено, що в разі заявлення на придбання земель на суму понад 150 тис. грн. покупець буде зобов’язаний декларувати джерела доходів, а також доводити, що він не пов’язаний партнерсько-діловими контактами з особами, котрі вже володіють іншими сільськогосподарськими землями в межах України.

Для запровадження цих та інших заборон і обмежень буде внесено відповідні зміни до Земельного кодексу, до Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито», до законів «Про захист економічної конкуренції», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», «Про оцінку земель», «Про фермерське господарство» тощо.

Для консолідації земель, уникнення подальшого їхнього подрібнення буде внесено також зміни до Закону України «Про землеустрій». Для врегулювання питання переходу у державну власність земельних ділянок, власники яких померли, а спадкоємців немає, відповідні зміни внесуть і до Цивільного кодексу та Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Хочу, між іншим, зауважити, що земель в Україні, які не переоформлено як спадщину, близько 1,8 млн. га (330 тис. земельних часток), у тому числі в нашій області — близько 11 тис. га. Повернення їх до сільгоспвиробництва, введення в оборот — неабияка проблема. Як бачите, законодавець ретельно передбачив чимало реальних житейських моментів, які не буде обійдено в правовому полі, в якому функціонуватиме ринок землі.

— Що дасть запровадження ринку земель для суспільства загалом?

— Це дозволить насамперед проводити ефективне державне регулювання земельних відносин. А отже, посприяє й підвищенню інвестиційної привабливості агросектору, ефективності використання земель сільськогосподарського призначення для гарантування продовольчої безпеки держави. Буде покладено край спекуляції земельними ділянками і ліквідовано так званий тіньовий ринок землі, який нині порівняно жваво функціонує. Буде забезпечено доступ ефективного власника до землі як ресурсу людського та економічного розвитку в сільській місцевості і сформовано коло вітчизняних набувачів земель сільгосппризначення.

На рівні сільських громад ринок землі значною мірою допоможе вирішити соціальні проблеми сіл через постійне збільшення орендної платні та нормативної вартості земель. Вдасться залучити ту землю на їхніх територіях, яка нині з різних причин лежить облогом як мертвий капітал, у фінансовий оборот і отримувати кошти завдяки передачі її в оренду більш ефективним користувачам. Взагалі, переваг від запровадження ринку землі чимало. Насамперед через механізми консолідації земель подолаємо проблему роздрібненості сільськогосподарських землеволодінь, налагодимо надійний захист конституційних прав і законних інтересів власників землі через систему прозорості майнових відносин. Найважливіше ж — поступово відродимо сільські території завдяки сталому економічному розвитку, відновимо їхню інфраструктуру, створимо умови для охорони і стійкого регулювання природокористування...

— Усе-таки, чи прості селяни повірять у те, що відкриття ринку паїв справді подарує їм неабияку перспективу? З якими словами ви хотіли б насамкінець нашої розмови звернутися до власників земельних часток?

— Так склалося в державі, що й досі кожен, хто свого часу отримав у власність землю, по суті, позбавлений права на свій розсуд розпоряджатися нею. Він може лише обробляти її самотужки чи здавати в оренду. Та багато хто з селян навіть і цієї змоги не має. Новий закон же передбачає, що цю власність можна буде вже й продати. Але не тільки. Він також дозволяє подарувати свою землю, передати у спадщину, чи віддати в заставу, в тому числі й для отримання кредиту. Він вводить у суспільні відносити й таке поняття, як «міна землі». Тобто пропонує широкий вибір.

Але я б порадив селянам не квапитися  з продажем своїх земельних ділянок. Адже з відкриттям і розвитком ринку землі її вартість, а також плата за її оренду рік у рік лише зростатимуть. Фактично вже з січня 2012 року нормативна оцінка земель сільськогосподарського призначення збільшується в 1,7 раза, тому середня ставка орендної плати за земельну частку (пай) зросте, як я вже згадував, майже вдвоє і надалі лише неухильно збільшуватиметься.

Я глибоко переконаний, що кожного наступного року ситуація в українському сільському господарстві чимраз поліпшуватиметься. Гляньте ж, що робиться у світі. За останніми даними, голодує 1,2 млрд. населення. Тобто продовольча проблема на планеті вже нині надзвичайно велика. А обіцяє стати ще більшою. В цій ситуації значно зростає роль України, яка має всі шанси стати однією з провідних житниць у світі. Тому земля в нашій державі має бути і власністю, і товаром, а такий товар мусить мати високу ціну, бо це основа життя нашого.